Вицвіле фойє

Як годинникова стрілка - ти так тремтиш,

Нові образи - обріж, старі - залиш,

Лиш хвилинна згадка, секундний стан

Ціпкою згадкою тебе здолав.

Зламав, мов вітер хиткі жнива,

Тобі до скону вдавати, що ще жива,

Як фенікс багряний, але - без крил.

Надія, що ребра трощить тобі, мов штиль.

Жевріє сонце й сходить у теплий ґрунт,

Туди, де темно, страшно, і де завжди бунт.

Те місце, дуже схоже на твоє.

Пусте, безлике, вицвіле - фойє.