Аллен Абрамс

Біле волосся, блакитні очі, гострий погляд, аристократична постава. Він один із найвідоміших та найпопулярніших хлопців у Номі. Юнак досить розумний, але сильно егоїстичний, центр його всесвіту — це він, а всі крутяться навколо нього. Так, дідусь Мелані описав даного юнака, коли дівчинка запитала за вечерею.

— Ні, — блондин йшов з гордо піднятою головою, поряд йшла Агата, яка намагалася достукатися до друга, позаду йшли Каміла з Полом. — Це мій клуб і я проти, якихось там дівчисьок.

— Ми теж дівчата, — Агата стала перед ним. — Ти ж навіть не знаєш Мелані, вона класна.

— Хто ще голосував за її вхід в наш клуб? — всі троє підняли руки, — тобто і Мейсон теж? — ображено запитав хлопець.

— Так, — продовжувала давити Агата.

— Що скажеш, Поле?

— Вона гідна бути в нашому клубі.

— Добре… — він подивився на них, — але я проти!

— Як скажеш, — засміялась Агата, пишаючись своєю перемогою. — А ось і вони, — дівчина помахала Мейсону і Мелані, які йшли разом з Річардом.

— Привіт, — Мелані помахала рукою. Її пальто зеленого кольору добре підкреслювало очі, а ще волосся було розплетене, тому вітер його розвіював, рятувала тільки шапка. — Я…

— Я знаю хто ти, — Аллен поправив своє пальто, відверто оглядаючи новеньку в їхньому клубі. — Сьогодні засідання в клубі, ходімо, — хлопець пішов першим, Агата засміялася та взяла під руку руду.

— Це він ще в хорошому настрої, — пояснила блондинка.

Вони мовчки йшли за Алленом, який понуро опустив голову і літав десь у своїх думках. Вони дійшли до старого дерев’яного млина біля річки. Млин був дуже гарний, але явно занедбаний, двері гучно скрипнули і Аллен зник за ними. Агата впевнено причинила двері, запрошуючи Мелані. Дівчинка увійшла, від здивування відкрила рота: стіни були вкритті різними килимами, які створювали затишок, на підлозі було багато пухових подушок, в центрі була дірка, звідки йшло полум’я від чого в млину було тепло. Ще була намальована карта, вона також висіла на стіні.

— Роздягайся, — посміхнувся Мейсон. — Це наше лігво.

— Це… неперевершено, — Мелані продовжувала захоплюватися зробленою роботою. — Тут так гарно.

— Дякую, — Аллен явно пишався собою. — Це тобі, — він протягнув червону плоску подушку, — в кожного члена клуба своя.

— Дякую, — посміхнулася дівчинка, вона сіла між Мейсоном і Агатою.

— У нас новенька, — почав Аллен, — кожен з нас має гідно представитися. — Хлопець почав дивитися на друзів, — Каміло, розпочинай.

— Добре, — дівчина встала, — я — Каміла Лонг, старша донька Джека і Сіху Лонг, маю молодшого брата — Нуто Лонга, мені дванадцять років, я люблю малювати і подорожувати містом.

— Я — Пол Вілсон, старший син сім’ї Вілсон, розумний, дотепний і відповідальний! — хлопець подивився на брата, — мені одинадцять років.

— Я — Мейсон Вілсон, молодший несерйозний син сім’ї Вілсон, веселий, дотепний і просто хороша людина, — всі засміялися, хлопець сів, а потім швидко встав, — ай, забув, мені одинадцять!

— Та сідай ти вже, — тягне його за руку Пол.

— Я — Агата Браун, мені одинадцять. Я єдина донька свого батька, та єдина спадкоємиця статків сім’ї Браун. Якщо ти мені не друг, то однозначно ворог. — Дівчина посміхнулася і сіла.

— Я — Аллен Абрамс, старший син сім’ї Абрамс, та її спадкоємець.

Переїхав до Аляски з Лондона, коли мені було три. Сильний, відповідальний, лідер. — Блондин перевів погляд на Мелані, — твоя черга, руда.

— Звісно, — дівчина підвелася з посмішкою, — я — Меланія Вульф, але люблю коли мене звуть Мелані, я молодша донька Мартіна і Сари Вульф, маю старшу сестру — Лінду Вульф. Мені десять… — дівчинка задумалася, — я люблю збирати квіти, а потім, щоб його заплітали до волосся… Щиро вдячна Вам за теплий прийом і дозвіл потрапити до вашого клубу «Пригоди Христофора Колумба».

***

Мейсон з Полом провели Мелані, їм треба було ще Річарда відвести. Дівчинка була щаслива і спантеличена, хлопці бачили це, та нічого не казали.

До кінця дня рудоволоса не виходила з кімнати, продовжуючи писати листа сестрі.

«Дорога Ліндо.

Я дуже скучила за тобою… і мамою, сподіваюсь, вона згадує хоч іноді про мене…

У мене все добре, я маю чудових друзів, і навіть собаку. Річард завжди поруч, як і Мейсон з Полом, вони такі хороші.

Я вступила до клубу «Пригоди Христофора Колумба.»

Ліндо, мені так важко без тебе… прошу, пиши мені.

Твоя молодша сестра

Мелані!»

***

Аллен сидів за столом разом з батьком, мачухою і молодшим братом, який якраз хворів. З голови не йшла Мелані, яка так сумувала за рідними, йому було це не зрозуміло, його рідні поряд і він їх ненавидить.

— Знову ходив до старого млина? — заговорив батько.

— Так. У нас поповнення в клубі.

— Міг би і брата взяти, — заговорила брюнетка, молодший спадкоємець був схожий на жінку, а Аллен повністю на батька.

— Ні, це єдине, що дійсно належить мені, а не йому.

— Ти ж уже дорослий, а поводишся, як маленький, — хлопець фиркнув, чоловік подивися на сина. — Донька Вульфа з вами була?

— Так, вона частина клубу.

— Добре, тільки не ображай її.

— Через діда?

— Не тільки. Через два роки ти повернешся до Лондона і вступиш у військову школу.

— Я пам’ятаю.

— Її кузен в цьому році заступає, було б добре підтримувати з ними спілкування.

— Ага… — Аллен посміхнувся батьку і подився в тарілку, він вже вигадував план, як нашкодити дівчині, проблема не в ній, хлопець це знав, проблема в батькові і його бажаннях.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.