Після бурі буде сонце

Мелані прокинулася з першим промінням сонця, вони вже три дні знаходилися в цій печері, ніби в’язні, які не можуть потрапити додому. Тіло Аллена боліло, але все було не так погано, як здавалося. Рука все ще була перебинтована клаптиком сукні дівчини, вони надіялися, що снігова буря скоро закінчиться, і схоже, що їхні молитви були почуті.

Дівчинка встала і дивилася на сонце, яке вітало її, гріючи шкіру променями. Аллен відразу відчув холод, тому також відкрив очі, посміхнувшись, хлопець голосно потягнувся.

— Можемо вирушати додому?

— Так. — Мелані посміхнулася. — Тобі допомогти встати?

— Все добре, — хлопець підвівся, він видивлявся, де менший сніг та сани. — Отам наші сани, — він указав рукою.

— Ходімо?

— Так, доки погода дозволяє.

Річард їх майже на півдорозі від печери наздогнав. Сани добряче присипало, як і дорогу до будиночку. Діти тривожно переглянулись, але вибір був не великий, їм потрібно хоча б до будинку дійти.

Мелані дорога здалася вічністю, адже до будиночку по засніженим дорогам вони йшли близько п’яти годин. Диму не було, а це означало, що друзі повернулися до містечка, і сповістять старших, що Мелані з Алленом не повернулися від лісника.

— Може підемо?

— Я занадто втомився, — чесно признався хлопець. Він довіз сани майже до дверей, а потім почав тягнути бочку з замерзлою водою. — І все одно лід…

— Тоді залиш її тут, вона занадто важка, — подала голос Мелані. — Пішли, я затоплю камін. — Хлопець лиш кивнув, пішовши слідом.

— Так багато часу ми ніколи не проводили разом… — Аллен розливав чай по чашкам. — Дякую, що не залишила мене самого там.

— Ми ж уже говорили про це…

— Я знаю, але все одно. Ти мені тепер молодша сестра, а я твій старший брат, — він протягнув мізинець.

— Згода, — вона пожала його своїм мізинцем.

***

Пол відразу направився до містера Вульфа, адже його онука зникла, а вони занадто малі, щоб самим знайти друзів. Чоловік негайно зізвав батьків всіх дітей у себе в гостинній. Було вже темно, щоб йти на пошуки, це розуміли всі.

— Містер Роберт, які ваші пропозиції? — заговорив батько Аллена. — Адже постраждалі сторони саме ми з вами, в усіх інших діти повернулися.

— Можливо не треба було давати своєму сину стільки волі, Чарльзе? — заговорив батько Каміли.

— Джеку, я обов’язково запитаю твоєї думки, коли ти перестанеш продавати свою доньку в мою сім’ю.

— Ви як діти, — заговорив батько Агати. — Мій сусід вчора бачив окривавлене і підгорівше ведмежа білого ведмедя, явно заблукало. Він його вбив, але проблема в тому, що двоє дітей там, — він вказав рукою в сторону лісу, — і з цим треба щось робити.

— Може вони у лісника? — заговорила мама Пола та Мейсона. — Вони ж туди пішли за водою, якщо Пол правильно розрахував, то дорога від будинку лісника до старого будиночку зайняла весь час до заходу сонця.

— Хоч хтось з нормальним мисленням, — сказав Чарльз.

— Отже, чекаємо ранку? — містер Вульф подивився на сина, який не проявляв жодних емоцій. — Чарльзе? — вони зустрілися поглядами.

— Добре. — погодився чоловік.

— Але їм більше не можна ходити до того будиночку і старого млина. — Продовжував містер Вульф.

— Діти будуть незадоволені, — сказала місіс Вілсон.

— Їхні життя набагато важливіші, ніж розваги, — містер Вульф коротко завершив розмову. Дочекавшись, коли всі підуть, він подивився на сина. — Мартіне, подивися на мене.

— Що тату? — чоловік був занадто спокійним.

— Вона твоя донька, а ти виглядаєш, як батько якому байдуже на неї!

— Я вже думаю, що краще залишив би її з Сарою.

— Мартіне! — чоловік крикнув, — що ти верзеш? Дівчинка любить тебе!

— Батьку, повернеться Мелані чи ні, але я маю намір одружитися з міс Бенет.

— Сину, ця жінка…

— Мене розуміє, і мені добре з нею…

— Як скажеш. — розмова була завершена, кожен залишився при своїй думці. Старий пішов до себе в кімнату, молячись, щоб онука повернулася.

***

Мелані лежала біля каміну, а Аллен її обіймав зі спини. Тіло хлопця сильно боліло, йому було страшно, що може залишитися без руки, але дівчинка вправно обробила рану і перев’язала бинтами, які були в будиночку. Вона тихо співала пісні, поки він не заснув, їй хотілося додому, а ще вони сильно стомилися.

Вранці почувся лай собак, і Річард відразу підірвався до вікна, голосно гавкаючи і махаючи хвостом. Дідусь Мелані і батько Аллена взяли дві упряжки собак і поїхали за дітьми.

— Дідусю! — Мелані міцно обійняла старого, вона прокинулася він гавкоту. — Це правда, що тато с міс Бенет?

— Дома поговоримо. Річі, — він погладив пса по голові.

— Тату?.. — хлопець був явно здивований, таким батька він ніколи не бачив.

— Пора додому, сину. Що з рукою?

— А… — Аллен посміхнувся, — ми з Мелані побороли ведмедя, — Річард гавкнув, — ну звісно і він нам допоміг, — хлопець погладив песика. — Тату, я винний Мелані сукню, — в кімнаті почувся сміх дівчинки.

— Хоч десять, я радий, що ти живий, — чоловік міцно обійняв первістка, тільки зараз чоловік зрозумів, наскільки для нього важливий син.

Полум’я було погашено, діти розмістилися в санях, а сонечко освітлювало дорогу додому. Аллен і Мелані знали, що після бурі обов’язково буде сонце, в їхньому випадку — це люблячий дідусь і батько.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.