Лондон

Мелані сиділа біля лівого вікна в машині та спостерігала за сірим Лондоном. Вулиці блистіли різними вивісками, багато суконь у вітринах так і манили юних леді, але не Мелані. Дівчина була дуже вдячна, за можливість з комфортом дістатися до будинку дядька. За ці двадцять хвилин вона зрозуміла, що Себастьян і Сильвія є більш привітними, а от Ізабель та Луї більш насторожені до нової знайомої.

Будинок дядька Метта виглядав ще краще, ніж раніше. По стіні росла троянда, яка вже відцвітала. Сірий будинок стояв на місці, як ознака міцності сім’ї Вульф. Саме старший син був завжди опорою своїх батьків, і ніколи їх не розчаровував, хоча його виховували у більш строгих рамках, ніж брата. І чим це закінчилося всі добре знають: Мартін радіє смерті батька і намагався видати доньку за свого знайомого, залишалося надіятись, що дядько Мет не буде таким же.

— А ось і він, — Мелані посміхнулася.

— Раді були допомогти, — заговорив Себастьян. — Ти не губися, у Луї найвідоміший ресторан, заходь якось з родичами.

— Добре, я дійсно Вам щиро вдячна.

— Я завтра з Ізабель по магазинам, не хочеш з нами? — Сильвія дивилася на руду, вона всю дорогу сиділа посередині.

— Залюбки.

— От і домовилися, ми заїдемо за тобою близько обіду.

— Добре, — Мелані вийшла першою з автомобіля, слідом Луї, який відкрив багажник і протягнув їй сумку.

— Будьте обережні, — чоловік нервово поглянув на машину, але Мелані не помітила цього, дівчина із сумкою в руках направилася в бік будинку, а Луї сів назад.

— Сильвія, ти явно заробила того, щоб сходити завтра по магазинам, — Себастьян подивився на найменшу сестру.

— Її не зможеш загребти до свого борделю, — Ізабель продовжувала дивитися у вікно, дивлячись на Мелані.

— Ох, сестро, ця дівчинка набагато цінніша, ніж ті, яких ви приводили до мене. У неї є відоме прізвище, сім’я…

— І гроші, — Ізабель не боялася брата, адже зараз мала інтрижку з одним із міністрів із англійського парламенту.

— Якби не твоє становище зараз… — Себестьян невдоволено вів машину. — Сильвія ти маєш з нею подружитися, зрозуміла? Ця дівчина може допомогти нам отримати громадянство.

— Якщо раніше не вискочить заміж за якого лорда, — Ізабель лиш посміхнулася на слова Луї.

Сім’я Дево складається із Себастьяна — найстаршого з них, йому тридцять сім, забрав своїх молодших від батька-тирана, але став не кращим за нього. Створив свій бордель, куди заманює одиноких панянок та юнаків, як зрозумів Себастьян це досить прибутковий бізнес. За десять років у Лондоні він заробив на власну квартиру та будинок, допоміг брату відкрити ресторан, де для VIP-гостей надаються додаткові послуги. Він з Луї від першого шлюбу батька, Себастьян добре пам’ятає, як померла мама під час третіх пологів, де не змогли рятувати ні її, ні дитину. Батько, через два місяці одружився на коханці, яка народила Ізабель, а через рік і Сильвію. Але біда прийшла звідки не чекали, батько почав грати у казино, французи грали підпільно, і борг прийнято віддавати відразу. Себастьян дізнався, що програли його менших сестер, тому вирішив втекти разом з усіма молодшими, він пам’ятав, як мачуха сама давала останні гроші, не в силах змиритися з вчинком чоловіка, жінка повісилася, про це говорили по всіх газетах, а четверо нащадків сім’ї Дево осіли в Лондоні, ввівши не зовсім чесний спосіб життя. Але коли ти іноземець в чужій країні, то вибір невеликий.

Мелані впустив дворецький, проводячи у вітальню. Дівчина поставила сумку на підлогу, а сама підійшла до портретів, де були зображені всі члени сім’ї: по середині сиділи дідусь і бабуся, зліва стояли дядько Мет з тіткою Лілі, з права її батько і мама, яка тримала Мелані на руках, а внизу сиділи Лінда і Джейсон. Від цього портрету ставало досить боляче.

— А ось і моя принцеса, — дівчина обернулася і побачила зовсім сивого дядька Метта з тростиною.

— Дядьку, — Мелані побігла до нього і міцно обійняла, дозволяючи волі емоціям.

— Тихенько, я теж скучив. Чому не повідомила, що приїдеш? Я б зустрів.

— Дядьку… — чоловік всадив племінницю на диван, сам сів поряд, міцно тримаючи за руку дівчину. Також віддав наказ принести чаю та чогось солодкого.

— Що трапилося?

— Дідусь помер… його вбили, коли він поїхав продавати собак… три ножових поранень… а батько… він хотів мене видати за якогось свого друга заміж… йому начхати на смерть дідуся, йому б лише грошей…

— Тихіше… — Мет був злим на брата, але вдіяти нічого не міг, той надто далеко. — Як ти дібралася до Лондону?

— Це все мої друзі… — дівчина рукавом витерла сльози, — Джейкоб, Пол, Мейсон і Каміла… вони організували це, хоча…

— Схоже, що батько приклав до цього руку і спілкувався з ними, що робити в такому випадку.

— Я теж так думаю, і ось я тут…

— Добре, мій дім — твій дім, — дідько поплескав по її руці, — твоя кімната вільна, будеш хазяйкою будинку. Після смерті Лілі він трішки занедбаний, а Джейсон не спішить одружуватися, у нього кар’єра, — дівчина посміхнулася,

— так, як ти дібралася сюди?

— Мене підвезли, я на кораблі познайомилася з Сильвією і Ізабель, вони акторки театру, їх брати зустрічали, от мене і підвезли.

— Зрозумів.

***

Після гарячої ванни дівчина поринула у царство Морфея. Сьогодні не було кошмарів чи марень, був спокійний сон, де все добре і дідусь живий. Прокинулась Мелані рано-вранці з першим промінням сонця, яке звало її гуляти і жити. Вона підійшла до вікна і побачила, що стоїть чорний автомобіль, якого вчора не було, тому вона швидко переодягнулася у сукню, яка колись належала тітці Лілі, але так як у Мелані немає одягу, їй приготували цей.

— Мій би і розбудити мене, — дівчина стояла за спиною Джейсона, який був одягнений у офіцерську форму.

— Вибачте, юна леді, — чоловік обернувся з посмішкою на обличчі, він дивився, як його сестра подорослішала і стала прекрасною жінкою. — Іди до мене, — він розкрив руки, а через секунду міцно обійняв сестру. — Я скучав.

— Я теж… аж не віриться, що це ти.

— Справді? — він засміявся. — Я думав, що до кінця життя буду тебе лиш згадувати і дивитися фото.

— Але сталося, як сталося…

— Батько вже розказав. Які плани на сьогодні?

— Сильвія має завітати із сестрою, ми домовилися пройтися по магазинах.

— Зрозумів, а більше нічого не хочеш показати чи розказати? — він вказав на каблучку.

— Це від одного пана, — дівчина почервоніла. — Він купив наш будинок, а так, як я слала листи на стару адресу, він відповів, що моїх родичів вже там немає і він новий власник.

— І?.. — Джейсон спостерігав за сестрою, яка була червона, як рак.

— Що ти хочеш почути? Він запропонував одружитися, ми з дідусем мали приїхати сюди для знайомства…

— Ну дійсно вже доросла панянка, — він погладив сестру по голові. — Так швидко я тебе йому не віддам. Я маю з ним познайомитися і впевнитися, що він гідний тебе.

— Як скажеш. Ти сьогодні вихідний?

— Так, вечері маю завітати до Аллена.

— Ви все ж спілкуєтесь? — Мелані здивувалася, адже після того, як її друг вступив до військової школи, то зовсім перестав їй писати, як і всім іншим.

— Хочеш піти зі мною?

— Хочу, — дівчина посміхнулася, — хочу подивитися в його безсоромні очі, — вони засміялися.

— Ти дружиш з його братом?

— Так, Джейкоб багато добра зробив для мене, а ще він тепер шкутильгає на одну ногу, але залишився тим же добрим хлопцем.

— Я радий, що там у тебе були друзі.

— Можна питання? — він кивнув, — ти не знаєш де Лінда?

— В Німеччині десь… це все.

— Діти, ходімо снідати, — дядько Мет був щасливий, що сині приїхав, адже після смерті мами той старався більше залишатися у військовій частині, а не вдома.

***

— І так, — Сильвія йшла в яскравій червоній сукні по середині, зліва йшла Ізабель в коричневій, а з права Мелані в блакитній сукні. — Ти сьогодні йдеш на зустріч зі старим другом?

— Так, на диво мій брат з ним дружить, як колись я.

— А ти з меншим братом цього хлопця? — вникла в розмову Ізабель.

— Так.

— Дивна у вас дружба і сім’я.

— Ізабель не з тієї ноги встала, нам сюди, — Сильвія вказала на крамницю, де стояли вже пошиті сукні. — Що ти хочеш?

— Зелену сукню, мені він йде, — посміхнулася Мелані. Їй хотілося постати в кращому світлі, не дивлячись ні на що, адже з Алленом вони не бачились дуже давно, хоча колись були, як брат і сестра.

Дівчата приміряли велику кількість суконь, аж раптом до крамниці зайшла біловолоса жінка. Продавчині відразу почали біля неї бігати і пропонувати найкращі сукні. Жінка подивилася на дівчат, що стояли біля дзеркала, правда оцінила вона лише Ізабель, яка саме приміряла темно-синю сукню.

— Доброго дня, — вона привіталася з усіма трьома, — Мелані, а ти виросла.

— Ми знайомі? — дівчина точно не пам’ятала цю даму.

— Коли ти була меншою, років чотири, я приїжджала в Единбург і часто гуляла з Ліндою, а вона без тебе нікуди не ходила. Як ти поживаєш?

— Відносно добре.

— Ти схожа на діда, особливо волоссям.

— Дякую.

— Ізабель, чула ви приготували нову виставу.

— Так, — вперше за два дні Мелані бачить брюнетку збентежену і напружену. — Раді будемо вас бачити на виставі.

— Звісно, — вона обдивилася її з ніг до голови, — от би мені ваші вісімнадцять років, а не оці тридцять, — жінка засміялася. — Обов’язково візьму чоловіка, хоч він і міністр, але має виділити час на кохану жінку. — Вона перевела погляд на продавчиню, — мені он той капелюшок.

— Добре, — жінка швиденько поклала його до коробки та протягнула помічниці жінки міністра. — Ще щось?

— Ні, розрахуйся. Мелані, будь обережною у виборі друзів, вони можуть бути хитрими зміями, — більше вона нічого не сказала і просто пішла.

— От же… — Ізабель проводила її поглядом, через велике вікно, — весь настрій зіпсувала, гадюка!

— У вас не найкращі відносини? — Мелані не розуміла, що тільки-що відбулося.

— Я б сказала просто жахливі. Вона також колись виступала в нашій трупі, але потім вийшла заміж за міністра…

— Ти його коханка, — не запитувала, а констатувала факт Мелані.

— Не засуджуй мене, кожен хоче щастя… навіть з одруженим чоловіком, я ж насильно не тримаю його.

— Обрали сукні? — Сильвія вирішила, що вже пора закінчувати цю зустріч, доки Ізабель не бовкнула зайвого.

— Так, — Мелані пішла першою до продавчині.

— Що ти твориш? — Сильвія подивилася на сестру.

— Мені не потрібні її гроші, а ти подумай в кого перетворюєшся, ти ж копія Себастьяна тільки жінка.

— Припини!

— А хіба я не права, сестро? Він же продасть тебе і оком не моргне.

— А тебе ні?

— Ні, я з міністром і залишуся його коханкою…

— Доки не постарієш і не набриднеш йому. Його жінці всього тридцять, вона народила йому сина, а він спить з молодою, чи надовго? — Ізабель не відповіла, а просто пішла знімати сукню.

***

Мелані сиділа біля брата в зеленій сукні, волосся вона зібрала вгору, надягла перламутрові сережки на буси, зверху накинула біле пальто. Джейсон лиш посміхався, дивлячись, на сестру. Вони під’їхали до гарного маєтку, брат пояснив, що це дім Аллена. Біля будинку було вже досить багато машин, що наштовхувало на важливу подію сьогодні.

Джейсон взяв під руку сестру і направився до дверей, він назвав своє прізвище і їх пропустили. Будинок був виконаний в білих кольорах, по середині була величезна криштальна люстра, вже дуже багато людей зібралося, щось обговорюючи. Правда Аллена все ще не було видно, на питання брат не відповідав. Аж раптом на сходах з’явився Аллен в чорному смокінгу та білій сорочці, а поряд дівчина в пастельній сукні, з коричневим волоссям. Вона виглядала справжньою аристократкою, а руці в неї красувалася весільна обручка.

— Друзі, — заговорив Аллен, — я щиро вдячний всім, що прийшли на наші з Ванесою заручини, Раяне, твоє сестра в цілковитій безпеці, — всі засмілися. — За нас! — вони випили, а потім поцілувалися.

— Міг би і сказати, — з награною образою Мелані подивилася на брата.

— Вибач, не знав, як ти відреагуєш.

— Про що це ти?

— В листах ти про нього досить тепло відзивалась, і часто питала…

— Ми ж друзі, ти про що?

— Звісно, просто друзі. Тільки, щоб знала, що Ванеса досить специфічна. Ходімо, — Джейсон першим направився в сторону молодят. — Вітаю, — він потиснув руку Аллену і поцілував в щоку Ванесу.

— Дякую, та ти, друже, трішки припізнився, думав вже не приїдеш.

— Ображаєш, як я міг пропустити таку важливу подію в твоєму житті. — вони засміялися.

— Вибач, у нього була важлива причина запізнитися, — Мелані порівнялася з братом і дивилася прямо в очі старого друга, в яких читала вину.

— Давно не бачилися, — Аллен мимоволі поправив піджак, явно нервуючи.

— Майже п’ять років пройшло, ти хоч батьку з братом повідомив?

— Я їм написав… та вони не приїдуть, я і так знаю.

— Невже ти знову ображаєшся на батька? — Мелані засміялася.

— У них є свої причини на це, — заговорила Ванеса, якій явно не подобалося, як Аллен дивиться на незнайомку, — сімейні.

— Тепер зрозуміла, — Мелані подивилася на брата, Джейсон нічого не відповів. — Ми з Алленом старі друзі, у нас багато спогадів, особливо зі шрамом на його руці.

— Справді? Він не любить про нього говорити.

— Можливо, коли станете його дружиною тоді і поділиться, а то з не членами сім’ї негоже ділитися такими інтимними подробицями, — Мелані посміхнулася, вона за роки життя з мачухою добряче навчилася відповідати. — Вітаю Вас з заручинами, — Мелані посміхалася і говорила спокійно, а от Ванеса була червона від злості. — Думаю скоро і на моїх зустрінемось.

— Ти одружуєшся? Це та причина чому ти повернулася сюди? — Аллен виглядав занепокоєним.

— Не зовсім, так от, ця обручка від мого майбутнього нареченого, — Мелані підняла праву руку в гору.

— Вітаю, — Ванеса опустошила бокал шампанського, — скоріше б воно. Потанцюємо? — не дочекавшись відповіді від нареченого, вона взяла його за руку і повела в центр зали.

— Просто друзі, — сміявся Джейссон.

— Чому він з нею?

— Кохання…. А з приводу весілля ти серйозно?

— Навіть дуже, ми з Чаном споріднені душі, це точно.

— Шен Цзе Чан? Твоє кохання?

— Так, а що з ним не так? — Мелані подивилася на брата.

— Навпаки, це одна із найвідоміших людей Англії, завтра можу відвести тебе до нього.

— Дякую, але ні, я напишу йому.

Мелані дивилася на Аллена з Ванесою, які кружляли в танці, та коли погляди старих друзів зустрілися стало боляче обом, але переступивши себе рудоволоса посміхнулася, на що отримала зворотню відповідь.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.