Друзі

Мелані сиділа на санях біля озера, доки Мейсон бігав з Річардом. Погода була надзвичайно сонячною і холодною, але діти не поспішали додому. Тут, біля озера, було спокійно, ніби життя зупинилося.

— Як ти? — Пол подивився на подругу, що дивилася далеко в ліс.

— Я збрешу, якщо скажу, що все добре… у мене є дідусь і ви, — дівчинка подивилася на кудрявого хлопця, його шапка десь загубилася, поки вони каталися на санях. — Батько… мати… Лінда… вони ніколи не повернуться в моє життя… нічого не буде, як раніше.

— Але ми в тебе є. — хлопець посміхнувся. — Я пам’ятаю, як помер батько… я відчуваю цю втрату кожного дня, як і Мейсон, але він намагається жити… за посмішкою ховається велике горе, мама цього не помічає, або ж не хоче помічати…

— Чому ми такі молоді і такі…

— Скалічені долею? — закінчив думку Пол, викликаючи сміх.

— Ходімо до них, — вона вказала на Мейсона і Річарда, які вже лежали в снігу.

— Хто останній, той везе на санях додому! — крикнув хлопець, а Мелані побігла слідом. Вони гралися в снігу, роблячи снігових янголів, кидалися сніжками. Їм було так весело і добре, що вони зовсім не помітили, як закінчився день.

Мелані ввійшла в будинок вся біла, але посмішка не зникала з обличчя. В гостинній сиділа міс Бенет і батько, вони обговорювали церемонію весілля, яка відбудеться вже післязавтра. Жінка зустрілася поглядом з рудоволосою дівчинкою, а потім поклала свою руку на коліно її батька, хитро посміхаючись.

— Я вдома, — заговорила вона, дивлячись на батька.

— Чую… — чоловік підняв на неї свій суворий погляд, вона просто не впізнавала свого любого тата. — Що хотіла?

— Де дідусь?

— Він поїхав в сусіднє місто продавати собак, буде завтра.

— Тобі обов’язково на ній одружуватися? — Анна лише хмикнула, коли почула ці слова. — Вона ж найжахливіша жінка, яку я зустрічала, і мене вона не любить!

— Замовкни, Меланіє! — чоловік підвівся зі свого місця. — Твоя мати зрадила мене, і ти хочеш, щоб я все життя був один?!

— Ні… — дівчинка опустила голову, ховаючи сльози.

— От і добре, іди до себе. — він тяжко видихнув.

— Тоді не живи тут! Це дім дідуся! Я не хочу кожного дня вас бачити! — кричала дівчинка, це була справжня істерика, що не сподобалося чоловікові. Мелані нагадувала йому минуле життя, до якого вони не повернуться ніколи. Її сльози — це останнє , що він хотів чути і бачити, тому не роздумуючи вдарив по щоці. В кімнаті роздався сильний ляпас, а за ним і тиша.

— Іди до себе! Не хочу тебе бачити! Краще б тебе не знайшли в лісі!

Мелані не очікувала таких слів, вона не збиралася йти до своєї кімнати, вона просто піде з дому, в той ліс і загубиться, щоб більше не повертатися. Дівчинка просто розвертається і біжить на вулицю, де вже йшов сніг.

— Мартіне, ніч на вулиці… — Анна почала хвилюватися, адже ця дівчинка запорука грошей сім’ї Вульф.

— Вона знову піде до Аллена або Агати, забуть, — він сідає на своє місце, забуваючи про доньку.

***

— Дивно, що Мелані не виходить гуляти, — Агата йшла з Камілою вулицею, сьогодні вони домовилися зустрітися біля озера.

— Може прихворіла? Вона з Полом та Мейсоном позавчора добряче погуляли. А сьогодні весілля її батька і міс Бенет, — Каміла просто змирилася з тим, що Мелані є в житті її друзів і її, а ще намагалася менше думати про майбутнє сім’ї.

— Може… треба буде завтра зустрітися і з нею. — Агата помахала хлопцям, які стояли біля озера. — Привіт!

— Привіт, — привіталися всі.

— Мелані пізніше піддійте? — поцікавився Аллен.

— Вона ж, напевно, на святкуванні весілля, — Каміла посміхнулася блондину, але він виглядав досить збентеженим.

— Її дідусь досі не повернувся, батько казав, що в лікарні, спину схватило…

— І що? Батько її не образить, — Агата не розуміла реакцію Аллена.

— Міс Бенет… погано відноситься до Мелані, — хлопець задумався. — Треба пробратися до неї в кімнату, може її закрили там.

— Ми знаємо, як увійти через підвал в будинок. — Пол явно переживав.

— Чудово. Тоді до справи.

— Ось і запрацював знову клуб «Пригоди Христофора Колумба», — Агата посміхнулася. — Потім підемо на ковзанах кататися, зовсім скоро лід зійде, а я так і не покаталася.

— Спочатку Мелані, потім — ковзани, — посміхнувся Пол.

Дівчата залишилися неподалік будинку, чекаючи хлопців. Аллен разом з Полом прослизнули повз дорослих і піднялися на другий поверх, Мейсон був у підвалі, тримав відкритими двері. Хлопці кілька разів постукали, а потім зайшли, в кімнаті було пусто: ідеально застелена постіль відразу кинулася в очі, як і лист на столі, який подруга ще не відправила, а збиралася ще вчора.

— Її тут немає… — Аллен почав спускатися вниз, Пол йшов слідом. — Містере Вульф! — позвав він чоловіка, що сидів за столом зі своєю дружиною.

— Аллене? — здивувався він. — Твій батько не прийшов, а прислав тебе?

— Де Мелані?

— Хіба вона не в тебе чи в Агати? — заговорила Анна.

— Ні… ми її не бачили ні вчора, ні сьогодні.

— Поле, мабуть позавчора так і не повернулася від вас. Я права? — жінка дивилася на хлопчика, який нервово переступав з ноги на ногу, багато дорослих очей дивилися на них.

— Ні. Я і Мейсон довели її до вхідних дверей.

— Вона десь бойкотує моє весілля, вона десь в місті.

— Батько року, — Аллен йде геть з будинку і цього свята, під погляди гостей.

— Що будемо робити?

— Спочатку Мейсона заберемо, нам потрібен Річард, він точно її знайде.

***

Діти були сильно стривожені, кожен переживав за Мелані, вона могла бути де завгодно. По розмовам з Полом і Мейсоном, то її вже немає добу, а що сталося невідомо нікому. Аллен сильно переживав за свою сестру на мізинцях, і боявся, що з нею станеться щось погане, адже таких відчайдушних і відданих людей він не зустрічав ніколи. Було рішення, що треба розділитися: Агата пішла з Полом, Каміла з Мейсоном, а Аллен з Річардом. Компанія собаки йому подобалася набагато більше, ніж людей. Юнак просто занадто багато часу літає в своїх думках, а розуміє його зараз тільки Мелані.

— Я так хвилююся за Мелані, — Агата з Полом пішли по узбережжю озера, можливо вона в рибальському будиночку, в який зараз дорослі не ходили.

— Чому вона не пішла до мене чи когось з вас? — не розуміла дівчина. — Я ж її подруга, і завжди рада їй…

— Думаю, їй соромно… — Пол задумався, — це відчуття, ніби ти постійно набридаєш людям, хоча вони тобі раді. — хлопець знизив плечима. — Так було з нами, коли помер батько…

— Як думаєш, що такого їй сказав містер Вульф?

— Щось жахливе, він явно збожеволів з цією міс Бенет.

— А якщо вона захоче повернутися назад… в Шотландію? — дівчинка подивилася на Пола, який останнім часом забував носити шапку, тому вітер розвіював його кучері.

— Її саму не посадять на корабель… замала, — Пол підійшов до дверей. Вони з Агатою подивилися один на одного, з хвилину вони не робили нічого. — Я відкриваю, — дівчина кивнула, але, коли двері відчинилися, то там не було нікого.

— Ну принаймні вона не в холодному будиночку… — Агата тяжко видихнула повітря і подивилася на Пола, діти були справді налякані.

— Якщо не знайдемо до вечора, скажемо моїй мамі і твоєму батьку.

— Добре… пішли ще десь шукати… — дівчинка витерла рукавичкою сльози, і взявши під руку Пола, попрямували далі.

***

— Як думаєш, вона десь далеко? Та ні… Мелані мене б не залишила, правда, Річ? — Аллен подивився на пса, що мовчки йшов поряд. — Я теж так думаю, — хлопець підняв голову вверх, а потім побачив невеликий, ледь помітний дим на старому млині. — Звісно, — хлопець широко усміхнувся і пішов по старій дорозі, яка була повністю заметена.

Хлопець увірвався до приміщення млина, він так хвилювався за подругу, що земля з-під ніг зникала, тому на шляху і сніг не був завадою. Вони з Мелані зі схожими долями, але різними статями. Діти, які втратили батьків, тільки в Аллена батько отямився від довгої сплячки, а Мелані — втратила всіх.

Аллен посміхнувся, до старого млина ніхто не ходив і їхні ковдри та припаси залишилися тут. Дівчинка лежала біля багаття, від якого залишилися лише жаринки, Мелані міцно спала, її вії кілька разів кліпнули, а потім відкрилися її втомлені від сліз зелені очі.

— Чому ти тут? — сонним голосом запитала вона.

— А ти? — хлопець бере кілька дощечок і кидає їх до багаття. — Ми переживали…

— Ми це хто? Ти і Річ? — Мелані погладила за вухом пса.

— Всі ми… твій дідусь не знає… — Аллен дивився, як полум’я охоплює дощечку, а в горлі застрягає грудочка відчаю. — Він в лікарні… тато казав, він навідувався його…

— Дідусь?.. — Мелані вже не витримувала і просто заплакала, — я знову одна?

— Ні, — Аллен міцно обійняв дівчину і поцілував її в голову. — Він обов’язково повернеться до тебе, а поки що можеш пожити в мене.

— Твоя мачуха буде проти, — кудись в груди друга відповіла вона.

— Зате потішиш Аллена і буде вам свято, а як твій дідусь одужає, то і ти повернешся, — заговорила Агата, яка поспішила обійняти друзів, що зробили і ще троє дітей.

— Ми друзі назавжди, — заговорив Пол. — Всі одна сім’я, в якої бувають чвари, але, яка буде любити до останнього.

— Дякую.

Мелані була настільки щаслива, що має таких відданих друзів, тут, в Номі, далеко на Алясці вона отримала друге життя, без мами, сестри та батька.

«Пробач, що пишу не так часто як хотілося б. Я сумую за тобою, і мені дуже шкода, що це Різдво ми зустріли не разом. Знаєш, братику, у мене з’явилася названа сім’я, яка приютила мене. Батько Аллена часто їздить до дідуся, вони досить близькі, сказав, що ще кілька тижнів і дідусь повернеться. Я щаслива, просто знаючи, що він повернеться до мене. Мачуха Аллена робить вигляд, що мене немає, у неї таке відношення і до самого Аллена. Мені байдуже на неї, але сьогодні вона вчила мене заплітати волосся, і в мене виходило. Не така вже вона й погана, просто вони чужі один одному, а покохати чужу дитину не кожна жінка здатна. Джейкоб дуже милий хлопець, він мій однолітка, йому хочеться до школи, але через часті хвороби міс Абрамс боїться його випускати в світ. Я щаслива максимально на скільки це можливо. Ще я зрозуміла, що не дивлячись на всі перешкоди, я вистою і зможу витримати все.

А як ти? Пиши мені частіше. Маю надію, тітка Лілі одужає і все буде добре.

Сумую за тобою.

Твоя молодша сестра.

Леді М»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.