Ліс. Собака. Леді М та Пан А

Після нічної розмови Аллен повністю змінився, він став більш доброзичливим і добрим, по відношенню до Мелані. Каміла намагалася уникати рудоволосу, всі звикли до такої дівчини, але не Мелані, дівчата просто перестали говорити і проводити разом час.

— Сильна завірюха, — Агата сиділа біла каміна повністю закутана в ковдру.

— Тобі це казали, — засміявся Мейсон, — але ти вирішила, що тобі треба на вулицю.

— Мені здалося, що я чула ведмедя! — дівчина насупила губи.

— І тому ти вийшла до нього на зустріч? — засміявся Аллен.

— Бачу, ти в гарному настрої. Зіпсувати? — хитро посміхнулася блондинка.

— Здивуй, — Аллен поставив чашку чая на підлогу, а потім нахилився вперед. — Ну? — він пограв бровами, після чого в нього полетіла подушка. — Ах, ти! — в кімнаті почувся тихий сміх, після чого всі почали кидатися і битися подушками, Річард лиш підгавкував і бігав за дітьми.

***

— Не розумію, чому ми маємо цим займатися? — Аллен йшов першим, розмахуючи палицею в повітрі, він був явно злим, слідом йшли Мелані і Річард, який лише з радістю бігав за дівчинкою.

— Але це ж твоя ідея була тягнути сірники, і у кого короткі, то ті йдуть за водою.

— Наступного разу, коли мене осяяють такі думки — вдар мене, — дівчинка засміялася.

— Аллене, не все так погано, ти тільки подивися на природу. Тут так гарно, сніжно і незвично, — Мелані буквально насолоджувалася всім, що дивувало Аллена, він прекрасного не бачив, лише в своєму клубі і друзях.

— Тобі, напевно, дуже подобалося в Англії.

— Так, — дівчинка посміхнулася. — Я з Ліндою часто сиділи на лузі, неподалік будинку. Вона читала, навчала мене мовам, і заплітала волосся.

— Тепер зрозуміло, чому більшу частину часу, воно розплетене.

— Я вчуся… але мені важко. Дідусь завжди поряд, але не тато, він занадто зайнятий своєю шахтою…

— І не тільки нею… — Аллен в думках дав собі ляпаса, але приховувати очевидне від подруги не міг.

— Про що ти?

— Ти майже два місяці тут, один з яких відвідуєш школу…

— Аллене, можна швидше, це стосується мого тата!

— Він зустрічається з міс Бенет.

— Це невдалий жарт, — рудоволоса продовжувала дивитися на друга, який був занадто серйозним. — Як повернемось, то поговорю з татом.

— Я здивований, що він приховав від тебе це, зазвичай чоловіки все розказують.

— Ну… ми з татом… немов чужі… — посмішка з дитячого обличчя зникла, Мелані опустила голову і порівнялася з Алленом. — Він не говорить зі мною, просто залишив мене на дідуся.

— Все буде добре.

— А якщо він одружиться на ній? — дівчина скривила обличчя, — фу, навіть думати не хочу. Куди нам?

— Вперед, тільки в перед.

Далі вони йшли мовчки, Мелані запам’ятовувала дорогу, Річард же грався з Алленом, після тієї розмови, вони ніби помінялися місцями. Так, за дві години вони дійшли до дерев’яного будиночку, саме туди перебрався лісник. Він проживав разом зі своєю сім’єю, полював на оленів, ведмедів, вовків.

Аллен привітно помахав, та повідомив, що вони прийшли за водою. Від чаю діти відмовилися, адже насувалася заметіль, а йти було далеко. Поставивши воду на сани, хлопець потягнув їх, Мелані з собакою йшли поряд.

— Ми ж встигнемо до заметілі?

— Хіба у нас є інший варіант? — хлопець посміхнувся і нервово ковтнув слину, що виділялася від нервів. Він знав, що часу обмаль і треба рухатися швидше.

Хто ж знав, що вранці Пол та Мейсон почнуть дуркувати, та перевернуть всю воду. Вони розтопили сніг, але та вода була просто жахливою, тому було прийняте рішення, що треба йти за водою до лісника. Звісно Пол та Мейсон хотіли самі піти, але Аллен запропонував тягнути сірники, і ось тепер вони з Мелані можуть опинитися в великій халепі.

— Снігу стає більше… — занервувала Мелані.

— Бачу… — Аллен вже сам не розумів куди йти, дорогу замело, а на вулиці темніло. — Це твій живіт? — він посміхнувся.

— Ні… Річард? — дівчина почала дивитися навкруги, пес побіг вперед, але де зараз невідомо. Знову почувся рик. — Це звук від ведмедя?

— Спокійно… їх ніколи тут не було. Тут же часто люди ходять…

— Може заблукав? Але його не видно…

— Значить білий ведмідь. — Аллен залишив сани і підійшов до Мелані. — Білі ведмеді не лазять по деревам, а ще тут неподалік є печера, вона безпечна.

— Але нам потрібен час, щоб добігти, ще й по снігу… — на очах дівчинки з’явилися сльози.

— Довірся мені, — хлопець міцно її обійняв, а сам поліз до сумки, де лежав невеликий, але дуже гострий ніж.

— Він не допоможе.

— Ти мене почула, що робити? — він передав сумку і дочекався кивка від подруги. Хлопець лише чув, як батько говорив, що дорослі чоловіки влаштовують полювання на ведмедів, або як їх сусід зустрівся з ведмедем, вбив його, але залишився без руки. — Мелані, я запитав?

— Так… — дівчинка боялася, вона бачила в якому напрямку треба бігти, але було страшно.

— Давай! — крикнув Аллен, коли побачив білого ведмедя, він був невеликим, що свідчило, що це ведмежа, яке заблукало, але досить небезпечне. Він перекидав ніж з руки в руку, і рухався, щоб повністю переманити увагу на себе.

Мелані бігла не озираючись, навіть кілька разів впала, вона не чула нічого. Страх повністю заволодів нею. Печера була ближче, чим здавалося. Було помітно, що в ній часом залишаються люди, коли йдуть в пошуках золота. Про це свідчив маленький мішечок, який залишали для подорожуючих, щоб щось поїсти. А ще там були сірники, Мелані зраділа, вона взяла хвойну гілку, відірвала низ своєї сукні та обмотала гілку.

— Давай же! — крикнув Аллен, та побіг на ведмедя, реакція не змусила довго чекати, він побіг на нього, та хлопець схитрував і в останній момент звернув в сторону. Ведмідь незадоволено заричав. Хлопець повторив маневр кілька разів, але в четвертий — ведмідь вдарив по його руці лапою, від чого Аллен закричав та невдало впав. З його руки стікала кров, він вже готувався до смерті, коли пес вискочив перед ним і вступив в бій з ведмедем. Річард вмілий та натренований пес, а ще більш спритніший. Пес двічі вкусив за лапу ведмедя, ніби мстив за друга. Річард стрибнув і зубами вчепився в загривок хижака, сильно прокушуючи. Аллен лише дивився, рука стікала кров’ю, ставало темніше і холодніше, але він почув Мелані, яка бігла з вогняною палкою, та невеликою бутилочкою в руках.

— Річард, фу! — крикнула вона і пес відразу відпустив хижака, відступаючи до хазяйки, доки ведмідь не оклигав, вона бризнула з бутилочки рідину і на нього ж кинула саморобний факел. Ведмідь спалахнув, мов сірник, в повітрі почувся запах горілої шерсті, а сам ведмідь почав тікати. — Аллене! — дівчина підбігла до хлопця. — Ти як?

— Цілий, — посміхнувся він. Дівчина допомогла піднятися, — нога, — він сильно забився, — хотімо, Річ.

Мелані допомогла дошкутильгати хлопцю до печери, вона розпалила вогнище, а ще відкрила три консерви: Аллену, Річарду і собі. Так вони повечеряли. Також дівчинка обробила ще одним алкоголем рани друга, та відірвала ще один шматок своєї сукні, перев’язуючи її, за що хлопець пообіцяв, що купить їй нову сукню, на що дівчинка лише засміялася.

— Спатимемо на гілках, — Мелані показала на хвойні гілки, яким від сили було три дні.

— Як скажеш, — Аллен ліг першим, Мелані біля нього, він міцно її обійняв і по-братерськи поцілував в голову, — дякую, леді М.

— Леді М? — перепитала дівчинка.

— Так, це твоє кодове ім’я.

— Тобі ти, пан А.

— Добре. Якби не ти, то я б сьогодні загинув.

— Ми всі приклали зусиль, щоб вижити, ти дуже сміливий, Аллене.

— Дякую. — Хлопець міцніше обійняв подругу, Річард же ліг з іншого боку біля Мелані, таким чином грівши її.

Сьогоднішня пригода залишиться в їхній пам’яті назавжди, поклавши початок чомусь більшому, ніж просто дружба.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.