Палатці-Спартанці

Скрізь час ковзає історія, де тінню все затуляє,

Та кажуть нам легенди про них, що не втекли в час лихий.

Тригеранську міць, коли перевіряли вогнем,

Евілські орди йшли до їх домів.

Країна в війнах втратила палац,

Великі стіни падали, розтавали як сніг весною,

Серця важкі, мов камінь, з туги тремтіли,

Лиш одна земля встояла, земля Палатти, героїчна і вічна.

Палатці - брати Спратанців, їх серця горіли до боротьби.

Відблиски старої слави вели в світі пітьми,

Боронили свою землю, і йти нікуди не могли,

Півсторіччя простояли, не вмерли, перемогли.

На південь погляд піднявся, Боже знамено засіяло,

Друзі в білих плащах, що як вітрила на кораблях.

Скриплячи зброєю та вірою, під звуки безкінечних війн,

Трасмари мчались, щоб розсіяти тіні над святою землею.

Лев повертав гордість у кожному палаючому бої,

Звеличена та незвойована, Тригеранс оживав.

І знову вітри перемоги кружляли над головами,

Евілського короля попід знамена брали в полон.

Пожертвувавши тисячі сердець і силу мільйонів,

Тригеранці нарешті відзначали перемогу, на згарищах своїх земель.

Їхні долі, як вогонь, що не гасне, ввійшли в легенди,

Бремене століття не здолало їх, випробування були поборені.