Чужинці серед чужинців

Темний коридор підземного комплексу був освітлений лише тьмяною світлодіодною підсвіткою. Троє людей в бойових костюмах у супроводі чотирьох бойових роботів повільно просувалися вперед. Металеві чоботи стукали по підлозі, луною відбиваючись від стін. Екран візора на шоломі Андрія показував червоні цятки у напрямку коридору, що уводив наліво. А ще комп'ютер у шоломі сповістив, що якісь юніти наближаються з боку правого коридору. Кілька бойових юнітів. Чужинці у бойових обладунках? Чи роботи? Від них йшло електромагнітне випромінювання в короткохвильовому діапазоні. А сигнали, що вони надсилали, йшли у напрямку лівого коридору. І саме цей коридор закривали грати.

Позаду від нього, тривожно озираючись, йшли Луї та Ганс, тримаючи напоготові плазмові автомати. Обидва досвідчені, навчені у космодесантних військах Федерації. Не те що він. Просто вчений. Але він сам винний. Він сам захотів довідатися, що там ховається у цих загадкових підземеллях?

Він згадав розлючену пику капітана Ларрі Стівенсона на екрані комунікатора та його гнівні слова:

"Навіщо ще тут затримуватися? Ти хочеш дізнатися, що там у тих довбаних підземеллях? То лізь туди сам! Ініціатива карається. Дозволяю тобі взяти пару йолопів у поміч. І даю тобі три доби за місцевим часом. Якщо не повернетеся, то тоді експедиція злетить без вас. А в рапорті, який я надішлю на Землю, я повідомлю, що розумного життя не виявлено. І що ця планета в цілому придатна до колонізації".

Андрій підняв руку, щоб припинити рух групи.

"Притискаємося до стіни та займаємо захисну позицію!" — скомандував він. "Хай там як, схоже нас будуть атакувати".

Троє людей притислися до стіни, вставши на одне коліно. Андрій дістав магнітну гармату. Якщо це роботи, то імпульсні постріли мали б вивести всю електроніку з ладу. Аби не попасти по своїм…

З коридору виринули кілька силуетів. Майже квадратні, незграбні, ледве більше метра у висоту, вони висковзнули з коридору. Бойові андроїди були напоготові, але все одно їх уразили постріли. Всіх чотирьох просто розірвало на шматки. Ледь помітні спалахи синього світла, тонкі сині блискавки, і метал почав плавитися, і розвалюватися на дрібні шматочки. Ганс та Луї дали залпи у відповідь.

"СіАй, який тип зброї?" — звернувся Андрій до комп'ютера.

"Мабуть, мазер. Вмикайте силові щити!"

"Всі щити ввімкнути!" — віддав наказ Андрій.

Система на скафандрах відреагувала миттєво. За долі секунди ввімкнулися силові щити, і наступні постріли були поглинуті електромагнітним полем.

"Щити пошкоджені на вісімдесят відсотків" — повідомив комп'ютер. "Час відновлення повної потужності — п'ять хвилин!"

"Навряд нам дадуть п'ять хвилин", — подумав Андрій. "Оце ми влипли".

Залишалося лише одне. Андрій привів до готовності електромагнітну гармату, висунувся вперед та вдарив направленою хвилею вглиб коридору. Тонкі, блакитні блискавки звивалися наче змійки. вдаривши по бойових роботах супротивника. Через фільтри він відчув запах озону та паленого металу. З десяти нападників, цілими залишилися лише три. Вони встигли пірнути у ніші та притиснутися до стіни.

"Час перезаряджання гармати — десять хвилин!" — повідомив комп'ютер.

Андрій застогнав та вилаявся. Вони не були готові до зіткнення з технологічно розвинутим супротивником. Монстри, мутанти, велетенські пацюки чи павуки-переростки. Але ж не бойові роботи, які стріляють концентрованою магнітною хвилею! Правда, чомусь їхні щити виявилися недостатньо потужними, щоб витримати кілька залпів з ручної імпульсної гармати. Отже, цих роботів теж створювали не для боротьби з технологічно розвинутим супротивником. Мабуть, проти тих велетенських мавп, вірніше "людей-броненосців", як їх охрестила Мія Сандерс, головна біологиня планетарної розвідувальної місії. Вперше з ними зіткнулася трійка розвідників. Надлюдська сила, нелюдська лють та висока межа болю — все це робило цих істот дуже небезпечними. А ще, попри їх зріст у майже три метри та вагу у чверть тони — неймовірна швидкість та спритність. Якби не екзоскелети, тубільці переламали б землянам всі кістки голими руками. А вони ще були озброєні списами з кам'яними наконечниками та кам'яними сокирами. Мисливці стали здобиччю, і земляни ледь дотягнули останнього живого нападника до гвинтокрила. Тіло тубільця виявилося вкритим лускою та щитками — як у панголіна чи броненосця. А найбільші щитки прикривали голову і все обличчя. У лабораторії виявилося, що ці істоти не володіють мовленням, а їхнє мислення не перевищує розумову здатність павіанів. А альфа-ритми мозку у тубільця були відсутні взагалі. А ще… Під час томографії у мозковій тканині виявили шрами. Наче хтось зробив цій істоті лоботомію…

"Всі противники знищені!" — повідомив його комп'ютер. Він чув радісні вигуки Ганса та Луї. Винахідливі десантники використали дві електрошокові гранати, а потім вже добили роботів пострілами впритул…

Вони почекали, поки перезарядиться імпульсна гармата, і Андрій виніс грати з трьох пострілів. Далі по коридору вони знайшли металеву браму, заблоковану всередині електронним замком. Андрій наказав дістати вибухівку, та вказав на двері. Земляни відійшли вглиб коридору, спалахнуло так, що вони ледь не осліпли, а вуха заклало від вибуху. Все приміщення заволокло димом. Перед ними розкривається величезна лабораторія, освітлена синім та ультрафіолетовим світлом.

Навпроти розсувних дверей миготів блакитний екран на всю стіну, розділений на кілька маленьких секторів. А біля екрана на вирізьблених з дерева кріслах сиділи істоти зростом два рази менші за людей. Кожен з них був накритий напівпрозорим коконом, і крізь стінки виднілися консолі та маленькі екрани. Всі вони були одягнуті в комбінезони з металічним блиском, від яких йшли дроти та мікросхеми. На повністю лисих головах блищали імпланти. Кілька секунд люди стояли, застигши від здивування. І через мить вони почули жахливий свист. У приміщення потік смердючий дим синього кольору, який світився в ультрафіолетових променях. У тіла людей вдарили блакитні блискавки. Все сталося так швидко, що вони не встигли ввімкнути силові щити. Андрія накрила темрява…