Мавка

Всупереч суворому сірому небу, легкому льодку у калюжах, крижаному вітру, що зриває з люттю останнє листя з почорнілих дерев, на ринковій площі було спекотно! І дух осені витіснили аромати здоби, меду, яблук, смаженого на багатті м'яса, сморід гною, людського й кінського поту, запахи сіна.

Тісно! Душно! Гамірно! І строката людська маса переливається, розтягується та стягується як єдиний організм в коридорах між прилавками, видаючи гучні звуки, в яких ледве розрізняються окремі слова.

- Не буде сьогодні справи... я відчуваю... - буркотливо зауважив старий Коромисло.

-Ага... - хвацько посміхнувся Всеволод і, лукаво підморгнувши красуні, що пропливала повз, промовив, обертаючись до старого: - Поб’ємося, що я продам твоє лайно втричі дорожче, ніж минулого разу!

Коромисло зміряв недовірливим поглядом молодого напарника. Засмаглий, кудлатий парубок з загрубілим рубцем над правим оком посміхався занадто самовпевнено. Стояв занадто прямо, розправивши широкі плечі у задрипаній свитці з брудним подолом. Та занадто високо задирав кирпатого носа!

І Коромисло азартно крякнув, простягнувши руку.

Всеволод потиснув суху долоню, енергійно озирнувся по сторонах. Кинувся вправо до якогось ящика. Вправно застрибнув на нього. І ось підняв свою світлу голову високо над рівнем натовпу. І глибоко зітхнувши й широко посміхнувшись, оголюючи білосніжні рівні зуби, голосно закричав:

-Увага, добрі люди!

Коромисло першим підійшов до нього. Уважно задер голову, склавши на грудях худі руки.

Не зробиш ти сьогодні діла, хлопчисько…

-Увага, милі жителі Лебединого!!! Стривайте! Не поспішайте проходити повз! Гей! Добрий молодець! Гей, красуне! І ви, шановна мати цього гарного малючка! Приділіть мені хвилинку вашої уваги та небо відплатить вам трикратно!

І натовп навколо почав застигати.

Коромисло здивовано озирнувся по сторонах.

Десятки облич із виразами лінивої поблажливості звернулися до Всеволода у відповідь на його заклик.

Коромисло теж глянув на молодого напарника. Той хижо прищулив блакитні холодні очі, та продовжив:

-Сьогодні ви всі — щасливчики. Вам неймовірно пощастило побачити ... диво!!! Я вам покажу коштовності Південного моря! Вони гідні королів та імператорів! Такого ви ще не бачили...

Люди витягнули шиї. Повз більше ніхто не пропливав.

Коромисло усміхнувся ширше.

А Всеволод вихопив із кишені свитки перламутрове намисто.

-Це справжні перли з південних морів! Подивіться, як переливаються на сонці! Хіба це не диво, прекрасні люди? Бачите? Якщо є вкраплення жовтого, то це гарантія, що вони дозрівали в найтепліших водах! Добрі городяни, мудрі городяни, найкращі люди! Ви такі чудові, що я просто щасливий бути поруч із вами!!! Дайте відповідь мені, шановні й найдобріші, хіба це не прекрасна річ?! (і тут він підморгнув якійсь красуні, що задивилася на нього) Гей, дівчино! Ці перлини під тон твоєї прекрасної шкіри! - захоплено вигукнув Всеволод і одразу же глузливо звернувся до всього натовпу: - Не згодні? То промийте очі пивом!!! І я пригощаю!!!

Хтось голосно зареготав у відповідь, хтось схвально посміхнувся. Всеволод із сумною посмішкою закоханого, звернувся до дівчини:

-Я об'їздив півсвіту, але ніде немає таких красунь! Я побачив різні землі, але ваші дівчата, жителі Лебединого, наче, дочки богів, затьмарюють сонце! - і наполегливо запитав натовп: - Я правий?! Правий?! Чого так тихо відповідаєте?!

І Коромисло першим крикнув: Так! Миттю натовп схвально підхопив його “Так”.

І дівчина почервоніла від загальної уваги, але не поспішала тікати.

-Ось для таких красунь така краса! - голосно крикнув Всеволод: - Справжня розкіш! Мрія південних принцес! Але південні принцеси не гідні такої краси! Жодна з південних принцес не зрівняється з нашими красунями!!! Я правий? Я правий?! А ну, закричімо “так”, щоб чули й на півдні, й на півночі! Де найкрасивіші дівчата?!

Знову рев у відповідь. І Коромисло не встиг навіть рота розкрити.

-І тепер це багатство — ваше, красуні! - він простягнув перед собою намисто в бік дівчини, до якої звертався раніше. - Тримай, люба! Тобі дарую від щирого серця!

Народ загудів знову. Хто — схвально, хто — розчаровано. Особливо жінки були невдоволені.

-Не засмучуйтесь! - попросив він людей і ті зацікавлено замовкли.

Всеволод витримав паузу, мигцем окинувши десятки облич. Вкрадливо повідомив:

-У мене є ще кілька виробів.

Люди зацікавлено застигли.

Всеволод зауважив:

-Я розумію, що всі хочуть бачити своїх жінок у такій красі... я розумію, що всі красуні хочуть бути в такій красі... але в мене всього два вироби!

Хтось незадоволено загудів. Коромисло крикнув:

-Я куплю!

Слідом хтось вже запропонував ціну. Хтось спробував наблизиться, щоб домовитися і тут ледь не почався скандал. Але Всеволод гукнув:

-Тихо!

Усі замовкли. А він зі щирим сумом повідомив:

-Видобуток перлів — складна й небезпечна справа. Я продам, але дорого...(натовп загудів, немов рій) Тихо!

Знову пауза і повна тиша. Всеволод додав:

-Я збираюся організувати справу з видобутку перлів. Хто зі мною?

-Я! - крикнув Коромисло, та через мить вся площа ревіла: - Я!!!