Мавка

Болеслав розкрив перед собою маленьку пошарпану книжку. Зморщив низьке чоло.

"...К-ня-зю Пр-и... при-с-в-я... в-я... вя... прис-вя..."

Тяжко зітхнув.

До нього донеслися веселі голоси. Хтось фальшиво співав вульгарну пісеньку, хтось голосно реготав.

Болеслав підняв голову. Він сидів у їдальні - обід ще не настав, а сніданок - давно минув. Довгі столи накрили свіжими сірими скатертинами. Через розкриті широкі двері було видно двір. Там біснувалися в очікуванні зміни охоронці.

Болеслав знову опустив голову до книги.

Раптово повз нього хтось пробіг, легко ступаючи по дерев'яній підлозі. Скрип - присів на лавку? Схлип... ще один...

Болеслав підняв голову. У торці сусіднього столу сиділа, міцно обхопивши себе руками, розпатлана темноволоса дівчина.

-Ось вона!!! - рявкнув чоловічий голос.

Болеслав обернувся - на вході стояло троє здорованів з охорони. Озирнувся до дівчини - та схопилася зі свого місця, готова бігти. У її бік одразу кинувся один повз Болеслава. Другий - через стіл. Третій залишився сторожити у дверях.

Дівчина метнулася в бік. Перший - за нею. Другий - на зустріч. Болеслав роздратовано зітхнув, уткнувся в книгу. Але за кілька секунд пролунав пронизливий крик. Він знову підняв голову - той перший схопив дівчину. Другий підлетів до них. Рявкнув:

-Закрий рота!

-Тягніть її сюди! - зажадав третій.

-Врятуйте-е-е... - простогнала дівчина, чомусь звертаючись до Болеслава.

Другий заніс руку над її головою:

-Закрий рота! Сука!

Вона злякано заплющила очі, відвертаючись від удару.

-Ей! - холодно рявкнув Болеслав, підхоплюючись на ноги.

Двоє здорованів розгублено обернулися до нього.

-Ей! - окликнув третій у дверях, - Ти чого?

-Відпусти дівчину! - пробасив Болеслав, обертаючись.

Той примружився. Секунда. Дві. Скомандував напарникам:

-Забудьте цю повію... на вулиці й поступливіші будуть... йдемо... - і залишив їдальню.

Перший відштовхнув від себе дівчину. Та, знесилившись, впала на підлогу. Другий плюнув на неї. І обидва пішли на вихід. Проходячи повз Болеслава, який уважно спостерігав за ними, вони злегка зсутулилися й опустили голови.

У їдальні знову стало тихо.

Болеслав присів. Розкрив книгу. Знаки стали зовсім незрозумілими, немов книжку підмінили. Він роздратовано зітхнув. Покосився спідлоба в бік дівчини. Вона все ще сиділа на підлозі, нахилившись вперед, обхопивши себе. Довге розсипане каштанове волосся закривало обличчя. Ще секунда. Вона безшумно піднялася, притискаючи до себе руки. Присіла сиротливо на край лави.

Сіра груба сорочка. Запаски та свитки немає. Спідниця сіра, вузька - значить, бідна. І на ногах пошарпані черевички не по погоді.

Секунда і дівчина побоюючись покосилася на Болеслава.

Очі в неї бурштинові, глибокі, красиві. Заплакані. Підведені чорною сажею. Болеслав зніяковіло втупився в книжку.

-Дякую... - тихо відгукнулася дівчина.

Болеслав навіть не глянув на неї. Секунда. Тихі кроки.

-Допоможи мені вийти звідси. - попросила вона.

Болеслав здивовано підняв голову - дівчина стояла навпроти, притискаючи до грудей руки. Тонка, висока. Длина шия. Порвана сорочка оголювала гостре плече. Шкіра бліда, прозора. Навіть видно вени.

Болеслав сковтнув і суворо відгукнувся:

-Виходь так, як прийшла сюди.

Вона скривилася. Гірко схлипнула. Болеслав роздратовано зітхнув. Опустив голову.

Та що з буквами цими...

-Ти не вмієш читати? - почулося боязке запитання дівчини.

Він знову покосився на неї - вона обережно присіла навпроти. Суворо відповів дівчині:

-Я вмію читати.

-Переверни. - кивнула сумно вона.

Болеслав недовірливо примружився. Глянув на книжку. Знову на дівчину. Вона тремтіла. Губи її посиніли.

Болеслав невдоволено перевернув книжку і... літери стали бульш зрозумілими. Він почервонів. Застиг.

-Хочеш, навчу читати... - боязко запропонувала дівчина, втягуючи голову в плечі.

Болеслав недовірливо покосився на неї. Вона вимучено усміхнулася і запевнила:

-Я можу навчити й рахувати, якщо тобі потрібно. Я вчена. - і тут же зніяковіла, опустила голову, тихо пролепетала: - Хочеш, запитай, як я дійшла до такого життя...

У їдальню ввалилася нова компанія з чотирьох п'яних чоловіків.

-Йдемо! - скомандував дівчині Болеслав.