Мавка

Всеволод ретельно перераховував золоті монетки, розвалившись за круглим столом у затишній чайній.

-Кхе... - усміхнувся беззубим ротом Коромисло, присівши навпроти. - Скільки в нас?

-У нас сто золотими та ще 250 срібними. - і хлопець обтрусив руки й широко усміхнувся.

-Ну... непогано. - кивнув задоволений старий.

Всеволод поблажливо скривився але одразу ввічливо запропонував:

-Чаю?

-Давай... пива?

-Лютик, пиво!!! - діловито крикнув Всеволод у бік прилавка, де стояв огрядний лисий чоловік у білому фартусі.

Хвилина і на їхньому столі вже три кухлі.

-За нашого таланта! - проголосив старий.

-За благодійника! - кивнув Лютик, сідаючи за їхній столик.

Всеволод широко посміхнувся у відповідь. Тим часом висока миловидна господиня винесла тарілки з червоними раками та маринованими огірками.

-Які новини у вашого сімейства? - весело поцікавився Всеволод.

-Та... живемо, хліб жуємо... ні на що не скаржимося... - цокаючи відповів Лютик і суворо кивнув своїй дружині: - Хліб неси! І ковбасу!

-Цього разу хоч сплатили? - суворо запитала вона, уперши руки в стрункі боки та нависнувши шулікою над чоловіком.

Він трохи зсутулився, але поспішив відповісти:

-Звісно! Борг повернули! Не віриш, перерахуй!

-Я перерахую... - і жінка суворо подивилася на Всеволода.

Той лукаво підморгнув їй. Вона лише невдоволено примружилася і зауважила:

-Начебто розумний хлопець, а тягаєшся з цим падлом! - вона з презирством кивнула на Коромисло.

-Е! Лютибор! Вгамуй дружину! - голосно забурчав старий до Лютика.

Той побоюючись покосився на дружину й невпевнено зажадав у неї:

-Хліб і ковбасу давай! Гроші всі сплатили...

-Я перевірю! - відповіла жінка, роблячи крок убік.

-Ступай... - поспішив боягузливо пролепетати Лютик.

Жінка застигла, розлючено свердлячи очима чоловіка.

-Які плітки в князівстві? - поспішив запитати Всеволод, розламуючи рака.

-Княжну заміж віддають. - повідомила господиня, повертаючись до нього.

-Ого! За кого? - і Всеволод навіть відклав свого рака.

-Та кажуть, знайшли їй якогось малохольного княженя - бастарда... приїде з дня на день... поспішають видати - княжна ж у божевіллі. З кожним днем усе гірше. Поки княженя не дізналося про її буяння, князь поспішає одружити їх... - повідомила жінка.

-Так... по всьому місту бігають люди князя, просять казати всім приїжджим, що княжна розумниця і тихоня... - кивнув господар.

Всеволод дзвінко засміявся. На очі його навіть сльози виступили. Господиня теж пом'якшала, беззвучно затряслася від сміху, прикриваючи рот. Її чоловік голосно загиготав. Тільки старий осудливо покосився на молодого напарника.

-Ой... повеселили...- витираючи сльози простогнав Всеволод. -А сам-то князь що робитиме після заміжжя племінниці?

-Кажуть, він собі знайшов кохану. - знизала плечима жінка.

-От як? - Всеволод усміхнувся.

-Ага... кажуть, служить при дворі. Не місцева, не зі знатних. - підтвердив Лютик.

-Та ось тільки страшно всім: князь обіцяв віддати правління зятю і раді... а що буде з острогом - не зрозуміло! - сумно зауважила жінка.

-А що острог? Давно пора розігнати цю отару дармоїдів! - обурився її чоловік.

-Дурень! Ця отара дармоїдів охороняє Мавчин ліс! Не забувай! - відгукнулася господиня і знову звернулася до Всеволода: - Туди багато податків іде. І багато хто не задоволений цим. Щойно князь піде, або охорону скоротять, або взагалі знесуть острог і знову всі мужики попруть до Мавки! А там і чума або ще щось гірше...

Сказавши це, жінка пішла геть. Її чоловік, задумливо дивлячись на рештки розпотрошеного рака, зауважив:

-Так... на князі тримається наше князівство... - і легковажно додав: - Але дармоїдів я б розігнав... а мужики й так розуміють, що до Мавки краще не потикатися!

Всеволод глянув на старого. Той задумливо дивився вбік, насупивши кошлаті брови.

-Не несе ковбасу, стара відьма... - роздратовано відгукнувся Лютик, шумно піднявся й поспішив геть.

-Еге ж... - зітхнув старий.

Всеволод знизав плечима:

-Меня це не стосується.

-Ох... ти, звісно, гроші зробиш і з лайна... але все-таки твоє місце не на ярмарку...

-Тебе це теж не стосується. - сердито зауважив Всеволод, відвертаючись.

Хвилина. Тяжке мовчання. Засуджувальний погляд старого. Всеволод стрімко піднявся і поспішив геть.