Мавка

Посла підкинуло на м'яких подушках і він ледь не впав — карета наскочила на пагорбок?

…Сука… Моя голова… треба було пити менше… Ех… 

І спробував знову вмоститися на зручному сидінні. Але знову його тіло підскочило. І навіть подушки не врятували його зад від удару. Тільки підвівся і кинуло в сторону. 

-Можна обмеженіше!!! - рявкнув посол, відкривши вікно.

-Та дорога — жах. Ніяк не можна обережніше. - похмуро відізвався охоронець у срібних обладунках, який їхав поряд вершки на білому коні.

Посол просунув жирну голову у віконечко. Одразу скажений вітер жбурнув в лице мілкою крупою. 

Озирнувся по сторонах. 

Дорога — звивиста, брудна. То вверх, то вниз повз глибокі балки та дрібні річечки. І видно похмурий ліс, біля якого сховалися бідні сірі хатки. І небо важке та похмуре. Ще трохи — і сніг посиплеться.

Сховався в кареті.

Ну і діра це Лебедине князівство! Нащо тільки я викликався у цю… А де цей капловухий йолоп?

-Де Мілан? - запитав посол, виглядаючи у віконечко.

-Там! - кивнув охоронець собі за спину.

Посол знову визирнув на вулицю. 

Позаду понуро слідував юний вершник. І, не зважаючи на жахливу погоду, він розстібнув свою куртку, рясно розшиту срібними заклепками. Розв'язав шерстяний шарф. Відкинув назад капюшон та стягнув печатки. Холодний вітер, вчепившись в його чорне густе волосся, нещадно тягнув назад. Почервоніли стричаві вуха та тонкий гострий ніс. Чорні очі сльозилися (хоча, можливо він просто плакав).

От же придурок!

Вершник гучно шморгнув носом.

-Княже, ти б не їхав вершки — захворієш! - гукнув посол вершнику.

Той сумно відізвався високим голосом:

-Захворіти — моя мрія.

-Вас і хворого одружать. - усміхнувся посол, — Але пожалійте наречену! Уявіть, їй потрібно буде вас поцілувати, а ви з соплями.

Вершник дістав шовкову хустку, висморкався. Зауважив:

-Якщо сильно захворію, то мене вже не одружать…

-А кому від цього буде добре? - зі співчуттям поцікавився посол.

Вершник лагідно натиснув п’ятами на боки свого коня та дуже скоро порівнявся з віконечком карети. Знову шморгнув носом і рішуче промовив:

-Давайте, попросимо відстрочку.

-Що? - посміхнувся посол.

-Я не хочу одружуватися і…(витер носа хусткою) І моя наречена теж занадто молода для шлюбу! 

-Та годиться вона для шлюбу. - відмахнувся посол.

-Вона юна! - обурено вигукнув вершник, — Скільки їй? 15? 14?

-Та начебто 16. - недбало знизав плечима посол.

-Вона — дитина! 

-І ви теж не старий. - усміхнувся посол.

-Про що я з нею говоритиму?

-Пф-ф-ф... - і посол беззвучно засміявся.

От тупий! 

-Вам не зрозуміти мене. - обурливо пролепетав вершник.

-Ну звісно, куди вже нам до вас, поетів! - глузливо протягнув посол.

Вершник ображено підібгав тонкі губи. 

Посол поспішив запевнити:

-Не ображайся, княжичу. Я ж не зі зла. Я, навпаки, хочу підтримати тебе. Але наказ князя порушувати не можна! Якщо сказав: одружи мого сина. То я маю одружити його сина, тобто вас.

І винувато посміхнувся:

-Я б, може, і пішов би на поступки, але... сам розумієш, наш князь жорстокий до тих, хто порушив його накази... 

-А якщо я втечу? - намудрив тонкі брови вершник, — Що вам зробить князь, якщо я втечу? Ви ж не винні!

-Охорона буде винна. Ти їм хочеш проблем? - похмуро зауважив посол і кивнув на кількох воїнів в кольчугах, які їхали поряд.

Княжич витер носа рукавом розшитої заклепками куртки. Скривився і з болем вигукнув:

- Я не хочу бути тут! Тут похмуро й негарно... Я хочу до моря... Я хочу співати! Я хочу творити! 

Та пригнічено опустив голову.

-Будете співати…- втомлено зауважив посол і весело додав: - Коли станете князем! Лебедине князівство багате й дуже швидко відновлюється після останньої навали чуми. А багаті князі зазвичай нічого особливого не роблять. Там достатньо буде радників, щоб керувати землями, поки ви будете валяти дурня.

Княжич ображено відвернувся, придавив злегка боки коня п’ятками та швидше поїхав вперед. Посол гукнув:

-Гей! 

Але той не озирнувся.

- На скривджених воду возять! Княжичу! - й посол насмішкувато додав: - Ти що, плачеш там?! Хлопці, штовхніть княжича — він знову плаче! - і голосно зареготав, ховаючись у карету.