Розділ 12. На іншому боці

Біль у скронях був подібний розпеченому залізу, котре торкається живої плоті. Алекс спробував підвестися, але біль прокотився по всьому тілу, зачіпаючи кожну його клітинку. Перемагаючи вогонь у венах, все ж зумів стати на ноги та попрямував додому.

Небо затягнули сірі хмари, повністю приховуючи промені західного сонця, але Алекс відчував, що очі пекло, наче в них хтось насипав жару з багаття.

Немов тінь, прослизнув у свою кімнату, бо на щастя батьків вдома ще не було. Мабуть затримувалися на роботі. Він скинув куртку і сів на ліжко, провів пальцями по волоссю та глибоко вдихнув. Щось було не так. Безумовно щось було не так, але, що саме, Алекс не знав. У горлянці нестерпно палило і дуже хотілося пити. Він поспішив на кухню, але дійшовши до холодильника, побачив на барній стійці кілька свіжих плакатів. На них була чорно-біла світлина. Його світлина. Алекс схопив плакат і пробіг очима по рядках, котрі виднілися внизу.

«Александр Стреттон. 20 років. Зник поблизу Хемптон-Корт, 22 жовтня 1996 року. Покинув студентське містечко і з тих пір більше його ніхто не бачив. Якщо комусь щось відомо про його місце перебування, просимо повідомити поліції, або ж зателефонувати містерові Фінеасу Стреттону».

В самому низу біліли номери телефонів поліції та номер його батька.

Життя пронеслося перед його запаленими очима. Алекс впустив на підлогу плакати.

— Двадцять другого? Але ж сьогодні двадцять друге, — Алекс подивився на календар, що висів над робочою поверхнею кухонних ящиків. — Сьогодні третє листопада. Третє листопада?

Алекс тільки тоді побачив на пальцях кров — висохлу багряну кров. Він кинувся до ванної й подивився на своє відображення. Розпач та відчай охопили, немов щільний саван, бо такого не могло статися. У дзеркальному відображенні Алекс не побачив свого двійника. Він більше не відображався в дзеркалах.

Алекс кинувся з будинку розуміючи, що вже ніколи туди не повернеться, боячись поставити в небезпеку батьків. Заради нього вони продали будинок і фермерство в Ірландії та переїхали до Лондона, але все те було марним. Алекс знову відчув спрагу, але тепер знав чому з його пам'яті випали ті тижні. Весь той час він нещадно вбивав людей, щоб насититися, бо жага була нестерпною. Жага крові.

Алекс скуйовдив волосся і попрямував в один із пабів на тихій, вже майже безлюдній вуличці.

Таня, Мішель та Елла сиділи на невеликий лавочці у парку студентського містечка, тихо перемовляючись між собою. Таня більше не злилася на Еллу, бо їм вже не було що ділити.

— Можливо, Алекс ще повернеться? Я не вірю, що він міг просто кинути нас, — сумно промовила Таня.

— Не неси нісенітницю. Ти знаєш не гірше за нас, що з Алексом сталася біда. Він вже ніколи не повернеться, — відрізала Мішель.

— Навіщо ти так? — похмуро запитала Елла.

— Я озвучила те, що ви обидві ніяк не можете визнати. Я більше аніж впевнена, що все набагато складніше. А що, коли це справа рук тієї вампірки з Бухаресту? — Мішель стиснула кулаки.

— З чого ти це взяла? Нащо їй Алекс? — чоло Тані вкрилося краплинами холодного поту.

— Може вона вирішила, що ми друзі Влада? Адже вона шукала його. Можливо через нас тепер намагається вийти на Влада? — продовжувала Мішель.

— Я впевнена, що вони давно вже зуміли з нею розібратися. Влад не той… Не той вампір, котрий відступатиме, — різкіше, аніж збиралася, відповіла Елла.

— Можливо все було продумано. Влад відправив тебе подалі, Елло, не тому, що ти була йому байдужа, а тому, що намагався вберегти, а ця сучка все ж знайшла нас. І почала вона з Алекса. Вона буде вбивати нас до тих пір, поки не з'явиться Влад, — Мішель взялася нервово міряти кроками алею.

Таня і Елла перезирнулися.

— Ти з глузду з'їхала, — ображено мовила Таня.

— А я буду вірити в цю версію. Інакше дійсно з’їду з глузду, — Мішель зупинилася. — Саме так!

Елла мовчала.

— Мішель, ти й справді вважаєш, що Алекса вбила божевільна румунська вампірка і тепер вона полює на нас? — в очах Тані змішалися недовіра, насмішка та острах.

— Так! Я так вважаю. І ще вважаю, що нам варто триматися разом. Весь час. Так у нас більше шансів, — Мішель стихла, а тоді додала. — Більше шансів вижити.

— Мені треба побути одній. Зібратися з думками, — промовила Таня.

— Як знаєш, але потім не смій говорити, що тебе не попереджали, — спокійно відповіла Мішель.

— Я… Я повернуся до тебе, Елло, можна? — Таня винувато поглянула на Еллу.

— Звичайно, — кивнула та.

— Я прийду увечері. Зберу свої речі, — Таня махнула тремтячою рукою подругам і попрямувала додому.

— Сподіваюся, ти розумієш, що я переїжджаю до тебе? — звернулася Мішель до Елли.

Елла кивнула, хоча в глибині душі вони обидві розуміли, що навіть утрьох ніякої загрози для Кармен не становлять і тільки-но вона вийде на них, так як вийшла на Алекса — не вижити вже жодній.

— Я знаю, — наче читаючи її думки, сумно промовила Мішель. — Знаю!

— Він далеко не втече, — прокричала Яна.

— Він доволі прудкий, — відгукнувся Дем'ян.

— Ні, це ви забули про почуття швидкості. Він наш, — усміхнувся Влад.

Вони мчали по болотах Уельсу, немов темні тіні при світлі повного місяця. Вже було далеко за опівніч, а вони все ще гнали незнайомого вампіра з самого Лондона. Навіть якщо сили його й закінчувалися, він стійко біг вперед в надії сховатися від переслідувачів.

Влад врешті схопив його за комір куртки та повалив на мокру землю. Дем'ян вже приготувався розірвати його, але раптом Яна закричала зупинитися. Дем'ян з подивом подивився на неї, міцно тримаючи вампіра за горло.

— Стривайте. Хіба ви нікого не впізнаєте в цьому вампірові? — промовила вона.

Дем'ян заперечливо хитнув головою.

Влад відпустив вампіра, кивнувши Дем'яну не відступати, і вдивився в криваво-червоні очі незнайомця.

— Ти знаєш, хто ти? — запитав він.

Вампір знизав плечима.

Яна підійшла до нього і доторкнулася до забрудненої кров’ю та землею щоки.

— Ти пам'ятаєш мене? — запитала.

— Ти — янгол! — відповів вампір.

— Ні. Я — Яна. Ми зустрічалися з тобою влітку у Бухаресті, — сумно відповіла.

Вампір мовчав.

— Він перетворений зовсім недавно. Його мозок ще знаходиться під впливом отрути вампіра, котрий створив його, — промовив Влад, дивлячись на Яну. — Зараз його свідомість занадто сплутана.

— Послухай мене! Ти знаєш, хто це з тобою зробив? — запитала Яна вампіра, наче не чуючи слів Влада.

— Ні, — хитнув головою той.

— Пам'ятаєш, звідки ти? — продовжила вона.

— Ні.

— Знаєш, хто ти? — зітхнула.

— А ти знаєш, хто я? — замість відповіді запитав вампір.

— Знала, ким ти був раніше, — з болем промовила Яна.

— І ким я був? — спитав з надією.

— Ти був людиною. У минулому житті ти був хлопцем на ім'я Алекс, — в голосі її звучав розпач.

— А хто ж я тепер? — наївно спитав він.

— Тепер ти вампір, — приречено прошепотіла Яна.

Таня поверталася до дуплексу Кенвудів після закінчення останньої лекції геть занурена у гіркі думки. Десь позаду, серед дерев пустельного парку, почувся хрускіт сухих гілок. Ноги її раптово прилипли до тротуару й Таня не змогла поворухнутися. Жах паралізував горло і вона не зуміла навіть закричати.

Під деревом помітила самотню постать, котра опиралася спиною об стовбур дерева і то була не Кармен. Таня затиснула рот долонею, заглушаючи ридання.

— Ні, прошу тебе, ні. Тільки не ти, — прошепотіла, давлячись власними сльозами.

— Ти впізнала мене? — стиха запитав він.

— Чому ти ховаєшся? — Таня втягнула в себе повітря.

— Щоб не лякати вас, — відповів він.

— Що це за ігри такі? Що з тобою? Де ти знаходишся? — продовжувала відчуваючи, як гупотить серце в грудях.

— Я тепер на іншому боці, Таню, — Алекс підійшов до неї та встав так, аби місячне світло падало на його бліде обличчя.

— Ні! — Тані здалося, що вона закричала що було сил, але насправді то був лише тихий зойк.

Місячне сяйво відбило позаду них тільки одну тінь.

— Так склалася моя доля. Не оплакуй мене. Передай дівчатам, нехай будуть напоготові і сама теж будь. Влад в Лондоні. Скоро все закінчиться. Я на те сподіваюся, — відповів він.

— Ти з ними? З Владом? — врешті спитала.

— Так. Не думай про мене більше, — мовив.

Алекс простягнув до її щоки свою руку і Таня відчула прохолоду, що йшла від блідої шкіри. Повільно заплющивши очі, вона спробувала стримати непрохані сльози, а коли розплющила їх, Алекса поряд вже не було.

Сльози болю та розпачу полилися по щоках і Таня чимдуж поспішила до подруг, щоб повідомити про те, що їх милий та добрий Алекс вже теж приєднався до кола безсмертних.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.