Частина І. Принц Ночі. Пролог

В словах його, простих та неглибоких,

Таїться владність та зачарування.

І з кожним подихом повітря меншає…

Він убиває, навіть не торкаючись.

Гуго фон Гофмансталь

1518 рік. Територія сучасної Румунії

Бухарест тонув у важкій та вологій, синій оксамитовій імлі.

Ніч була темною, холодною й похмурою. Зірки зникли з небозводу, ніби їх змив небесний потік. Повний круглолиций місяць, немов надійною вартою, був захований за густими пухкими хмарами, котрі тулися одна до одної. Лише на коротку мить він виглядав до сонного міста, немов дівчина до свого коханого, одразу ж ховаючи сяюче личко.

Глибоку тишу спорожнілих вулиць пронизував несамовитий жіночий крик, котрий відлунням летів від кам'яного замку, стаючи схожим на крик сполоханих нічних птахів, які гніздилися над вікнами будівель.

В одному з вікон величного замку із сірого тесаного каменю самотньо палала свічка. Полум'я її, яскраво-жовте, тріпотіло, немов хтось невидимий людському оку намагався загасити єдине джерело світла своїм подихом.

В освітленій свічкою похмурій кімнаті з високими вікнами та склепінчастою стелею, на пишно вбраному ложі під важким темно-червоним балдахіном, лежала молода білява жінка, вкрита потом і зморена лихоманкою.

— Все буде добре, пані. Скоро повернеться Ніна, — юна дівчина в простій сірій сукні змочила рушник у крижаній воді і приклала його до лоба змученої жінки.

— Довго ще, Ганко? — слабким голосом запитала пані.

— Ні. Ніна обіцяла повернутися дуже швидко. Дозвольте напоїти вас свіжою водою. Вам стане краще, — тремтячим голосом попросила дівчина, названа Ганкою.

М'які риси жінки викривилися від болю. Раптом вона перехопила тендітне зап'ястя служниці і стиснула з такою силою, що кістки захрумтіли:

— Де Ніна?

— Я знайду її. Я зараз, — перелякана незвичною силою молодої пані, Ганка чимдуж кинулася із задушливої опочивальні.

Стара в дивних темних шатах стояла біля вікна в північному крилі замку і, здавалося, вела з кимось німий діалог. Ганка підійшла до неї і важко дихаючи переповіла те, що трапилося в опочивальні пані. Стара подивилася на свою наступницю важким туманним поглядом, але не промовила й слова у відповідь.

— Ніно, що робити? Мені страшно, — прошепотіла Ганка.

— Не бійся! Не для того я вчила тебе всьому, що сама знаю, аби ти втекла зараз, — без краплі жалю мовила стара.

— Я не збиралася. Я... — Ганка стиснула тремтячі руки.

— Мовчи, дурисвітко! Не про тебе мова йде, а про нашу пані. Будеш робити те, що я скажу. І будеш знати те, що тобі знати дозволено. Клянись, що б сьогодні не побачила і не почула, будеш мовчати до скону, — крізь зуби процідила стара.

— Ніно? — затремтіла з переляку Ганка.

— Клянись, дівко! А як ні, то три шкури з тебе спущу, — Ніна пригрозила їй дерев'яною палицею, котру стискала в кістлявих пальцях.

— Присягаюся, — прошепотіла вона.

— Обдуриш — не жити тобі! — Ніна зітхнула.

— Якою недугою наша пані хвора? — стукаючи зубами немов від холоду, запитала Ганка.

Стара оголила гнилі зуби в кривому оскалі:

— Недуга ця переймами зветься. Чула?

Ганка здивовано глянула на свою наставницю. Пані Деніза була тендітною й стрункою, на вагітну зовсім схожа не була. Ганка раптом задумалася над тим, чи не збожеволіла дурна баба від віку, адже за сотню літ їй давно перевалило.

— Не віриш? — скрипучим голосом прошепотіла Ніна.

— Так не буває. Господь на все дає свій час, — заперечливо хитнула головою Ганка.

— А це не Боже дитя! — зловісно прошепотіла Ніна, чимчикуючи до потрібної кімнати довгим темним коридором.

— Що ти таке кажеш?! Всі немовлята — Божі! — Ганка змушена була визнати, що розум старої й справді потьмарився під вагою літ.

— У гріху створене — у гріху народиться. У гріху по землі ходити буде, — наче загадку читала Ніна. — У гріху по землі ходить буде. Вічно!

До співрозмовниць знову долетіли нестямні крики Денізи і обидві кинулися до опочивальні. Ніна глянула на неї, скручену від болю, і ледь помітила на величезному ложі під важким балдахіном.

— Кричи, Денізо. Кричи! Скоро все скінчиться. Біль покине тебе і настане спокій, — прошепотіла стара.

— Ніно, захисти мого хлопчика. Я знаю, що проклята і готова понести покарання, але він не винен! — прохрипіла Деніза, тьмяним поглядом шукаючи стару.

Ніна приклала до лоба пані щось заховане в долоні.

Деніза несамовито заверещала і з нелюдською силою відштовхнула бабу.

— Ти вирішила спалити мене живцем? — прошипіла вона.

Ніна не відповіла, тільки міцніше стиснула в руці маленький срібний хрестик. За мить вона розташувалася біля ніг породіллі, готуючись прийняти дитину.

Повітря в кімнаті стало гарячим і спертим. Ганка притулилася спиною до дубових дверей і спробувала прислухатися до шуму дощу за вікном, щоб відволіктися.

На вулиці було мокро і бридко. Остання ніч жовтня. Переддень Всіх Святих. Найкраща атмосфера для народження виплодка пекла.

— Ганко, візьми його, — немов крізь пелену вона почула голос Ніни.

Голова пішла обертом. Ганку замутило від металевого запаху крові, що з'явився в кімнаті. Вона взяла з рук Ніни малюка. Він не видав свій перший крик, як звичайні діти, але небесно-блакитні очі з цікавістю дивилися навколо. Шкіра його була благородно-блідою, волоссячко на голівці синяво-чорне, погляд неймовірно проникливий і розумний. Проте було в малюкові і те, що ввело Ганку в заціпеніння. На відміну від чистого тільця, ротик його був забруднений кров'ю. Таке Ганка бачила вперше в своєму житті.

— Що з ним? — ледь чутно запитала.

— Це і є гріх, про який я тобі говорила. Для того, аби вижити самому, йому довелося вбити свою матір, — відповіла Ніна.

— Вбити? — Ганка з жахом глянула на Денізу, котра чомусь притихла на ложі.

Сумнівів не залишилося, пані була мертва.

— Пані Деніза привела в цей світ дитя Диявола. Вона не була першою і не стане останньою. Дитя прокляте, Ганко, ще в утробі матері прокляте. У нього немає душі. Сама Деніза, повір, вже горить у пекельному полум’ї за скоєне, — прошепотіла Ніна.

Ганка знову опустила свій нажаханий погляд на личко немовляти. Воно було найпрекраснішим, яке лишень могло існувати в тому тлінному світі.

В ту ж мить Ганка раптом зрозуміла, що виконає останнє прохання своєї пані, чого б те їй не коштувало. Знала, що з без вагань віддасть за маленького князя власне життя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.