Розділ 14. Пропозиція

Елла розплющила очі, приглядаючись до того, що було навкруги, все ще погано орієнтувалася в часі та просторі. Вона лежала на ліжку, затишно загорнута в теплу ковдру:

— Знову сон!

— Швидше кошмар, — Влад стояв біля відкритого вікна й дивився на величезний місяць, світло котрого заливало кімнату. Його холодне блакитне сяйво падало на Владове обличчя, роблячи схожим на міфічного бога.

— Ти прийшов? — прошепотіла, захлинаючись від захвату.

— Ти стікала кров'ю, — розтягуючи кожне слово відповів.

— Якщо це втримає тебе поряд зі мною, то… — її фраза була нещадно обірвана.

— Ти зробила шляхетний вчинок, ти врятувала Яну. Повір, за це і Дем'ян, і Яна будуть вдячні тобі все їхнє подальше існування. Я теж безмежно вдячний, — промовив без єдиної емоції.

— Яна багато важить для тебе? — Елла підвелася й прихилилася спиною до узголів'я ліжка.

— Занадто багато, — кивнув він.

— Ти закоханий у неї? — продовжила.

— Мої почуття вищі за кохання, — чесно відповів. — Чому ти запитуєш?

— Я хочу, щоб між нами не залишилося недомовленого. Я хочу сказати тобі правду і того ж чекаю від тебе.

— Слухаю, — його відповідь була байдужою та холодною.

— Я кохаю тебе, Владе Цепеш, — освідчилася.

Влад навіть не здригнувся. Він повільно обернувся, продовжуючи тримати руки в кишенях штанів:

— Кохаєш? Ти хоч знаєш, що означають ці слова?

— Повір, я вмію відрізнити симпатію від кохання, — образа ковзнула по втомленому Еллиному обличчю.

— Як можна мене кохати? — здивовано звів брови. — Як?

— Це дуже легко. Ти в глибині душі зовсім не такий, — наївно усміхнулася Елла.

— В глибині душі? — Влад глухо розсміявся гірким та моторошним сміхом. — Елло, у мене немає душі. Зрозумій це нарешті вже!

— Якщо щось погане повторювати постійно, так воно і буде, — не здавалася.

— Та що з тобою?! — В одну мить Влад опинився поруч з нею, різко схопив за волосся, відкидаючи голову назад, та важко видихнув у бліде обличчя, — Я ж вампір! Я нещадне чудовисько, яке не гребує іншими істотами задля втамування власної спраги. Я вб'ю тебе при першій можливості.

— Якби збирався — вбив би ще в Бухаресті, — спокійно відповіла Елла.

— Ти геть дурна, якщо віриш у казку, яку сама собі й придумала, — відрізав він.

— Владе, — Елла торкнулася пальцями його мармурової щоки.

Абсолютно безневинний жест, але він запалив всередині Цепеша справжнє полум'я.

— Зупинись, поки ще не пізно, — прошепотів.

— Ні! — впевнено відповіла. — Ніколи!

— Задумала з мене людину зробити? Не вийде! — жорстко розсміявся він.

— Я все ж спробую.

— Я не герой твоїх снів, Елло, — Влад випустив її зі своїх рук і відійшов назад до вікна.

— Ти не знаєш, які сни мені сняться, — усміхнулася вона.

Яна дивилася на широкі двері каплиці святого Петра в Оковах.* Змішані почуття боролися всередині і вона зробила крок назад. Глибоко вдихнувши та стиснувши пальці в замок, знову зробила крок вперед, простягла витончену руку з розкішним перснем, всіяним дрібними жовто-блакитними топазами, до кованої ручки.

— Не варто.

Яна повільно обернулася і запитально глянула на Дем'яна.

— Я пробував, — додав він.

— І що? — спокійно запитала.

— Доторкнувшись обпік руку, — винувато всміхнувся Дем’ян.

— Коли ти це зробив? — Яна була здивована відповіддю.

— Кілька років тому, — стиснув плечима він, ховаючи руки в кишені джинсів.

— Ти не казав.

— Я не думав, що це важливо для тебе.

Яна ще раз глянула на двері й повільно попрямувала вниз по кам'яних сходинах. Дем'ян галантно подав їй руку і вона зійшла на тротуар.

— Ти сумуєш останнім часом. Чому? — поцікавився, коли вони вже прямували від каплиці.

— Напевно я багато чого переосмислила. Зрозуміла, якщо хочу існувати, все ж мушу бути обережнішою, — в задумі відповіла, схиливши біляву голівку.

— Яно, прости мене, — Дем'ян стиснув її долоню і заглянув у смарагдову зелень прекрасних очей.

— За що? — вона кліпнула пухнастими віями.

— За все! Що не зумів допомогти, уберегти від того, що тобі довелося пережити, — з болем відповів.

— Я навіть рада, що це сталося, бо справді багато чого зрозуміла опісля. Ти такий чудовий, Дем'яне. Я щаслива, що доля звела мене з тобою, — з усмішкою відповіла.

— Виходь за мене, — мовив раптом Дем'ян, а тоді змовк.

— Дем'яне, це смілива пропозиція. Вона вимагає серйозних роздумів, — Яна не розгубилася і впевнено глянула йому у вічі. Пропозиції вона отримувала не вперше за своє існування, проте вони ж були не від Дем’яна.

— Янко! Я закоханий у тебе. Покохав ще в ту мить, коли був між життям і смертю. І я знаю, що це почуття залишиться зі мною до останньої краплі крові. Я хочу, аби ти була моєю, аби ти була зі мною. І я роблю цю пропозицію цілком свідомо та обдумано, — Дем'ян не відривав свого погляду від обличчя Яни. Він дістав з кишені куртки смарагдову оксамитову коробочку і витягнув золоте кільце з яскравим аквамарином. — Нехай воно стане символом моєї любові та відданості тобі.

— Дем'яне, якщо твої наміри чисті і все, що ти сказав мені, щиро та чесно, тоді я згодна, — з гідністю самої королеви відповіла Яна.

Дем'ян обхопив пальцями тонку талію вже нареченої і поцілував її в щоку. Яна ніжно усміхнулася й прихилилася до його міцного плеча.

Світанок був пізнім та морозно-свіжим й над Темзою потягнувся молочно-білястий туман. Зима упевнено брала кермо влади в свої льодяні руки.

Сивочолий старий у добротному чорному пальто та зі сріблястим волоссям, зібраним у короткий хвіст на потилиці, стояв посеред Тауерського мосту і милувався величною річкою, котра беззаперечно була свідком всіх значущих подій в історії Сполученого Королівства.

— Що ти дізналася? — запитав, навіть не обертаючись.

Кармен здригнулася від крижаного баритону:

— За нею прийшов не князь.

— А хто? — стримано спитав старий.

— Вампіри з його клану, — Кармен невпевнено переступила з ноги на ногу.

— Де ж був сам Влад? — продовжував випитувати старий.

— Я не знаю. Він погнався за мною вже пізніше, — Кармен зробила крок назад.

— Як це ти не знаєш? — поцікавився, повільно обертаючись.

— Я...

Він не дав їй договорити. Схопив за горло і підняв на витягнутій руці перед собою мов ганчір'яну ляльку.

— Господарю, відпусти, — прохрипіла Кармен, безпорадно борсаючись у його руках.

— Знай мою доброту, але пам’ятай, що це твій останній шанс, — старий жбурнув її на тротуар і на очах повільно розчинився молочним туманом.

Сонце вперше за останні тижні показалося з-за важких свинцевих хмар. Сніг захрустів під підошвами чорних шкіряних чобіт Мішель. Вона підправила берет на світлих кучериках і поспішила до автомобілю Елли.

Як змінилося їхнє життя за останні сім місяців. Вони вирушили на батьківщину Тані з метою написати шокуючу дисертацію про те, що вампіри існують. Мало того, що й справді зіткнулися з кровожерами, так ще й їхній близький друг приєднався до кола безсмертних, а її подруга закохалася в безсмертного главу, котрому минуло понад чотириста років.

— Може все це сталося з нами не дарма?! — Мішель усміхнулася сама собі й присівши на переднє сидіння автомобілю зняла берет.

— Привіт. Відмінно виглядаєш, — Елла торкнулася золотистих кучерів подруги.

— Спасибі, але наречену мені все одно не затьмарити. Я просто в передчутті, якою неземною буде сьогодні Янка. Якби була хлопцем, клянуся — закохалася б, — засміялась Мішель.

— Так! Янка й справді найкрасивіша дівчина, яку я коли-небудь бачила. І іноді мучусь питанням... — Елла замовкла. Вона звернула з автостради й автомобіль помчав по гладкій автостраді, що вела з Лондона.

— Яким питанням? Чому Яна не вибрала Влада? Не лякайся. Просто я іноді теж про це думаю. Не виріши тільки, що я знову за старе, тієї стерви Мішель давно немає, просто вони ж так багато років разом, маю на увазі в одному клані, між ними напевно пройшла якась іскра, — розвила думку Мішель.

— Ми зовсім нічого про них не знаємо, тому складно давати якісь відповіді, — трохи розгублено відповіла Елла.

— Може вони були коханцями? — припустила Мішель.

— Не вірю. І не тому, що ідеалізую Влада, зовсім ні. Просто Яна виховувалася при царському дворі, збиралася стати княгинею. Думаю, репутація для неї все, навіть через стільки років. Навіть тепер, коли для світу її нащадків вона мертва! — гаряче запевнила Елла.

— А як твої стосунки з Владом? — змінила тему Мішель.

— Складно відповісти. Він знає про мої почуття все, а я про його геть нічого, — вдавано усміхнулася Елла.

Автомобіль пірнув у лісову гущавину і виїхав на широку галявину. На ній був зведений старовинний замок з сірого каменю, які часто зустрічаються на території Сполученого Королівства.

— Схоже для весілля вони орендували замок. Нас чекає захоплююче видовище, — Мішель розпливлася в усмішці.

Таня, котра весь час мовчки сиділа на задньому сидінні, похмуро відповіла:

— Сподіваюся, ми не станемо десертом до святкового столу.

— Я думала, ми вже пройшли цей період, — гаркнула Елла.

— Облиш, Таню. Тебе ніхто тут не тримає. Ти можеш піти, навіть автівку взяти, а ми якось назад дістанемось, — промовила Мішель.

— Пішли, — тільки й відповіла Таня.

Вони увійшли в хол замку. Його атмосфера була затишною і в той же час лякала зловісністю: навколо приглушені відтінки червоного й чорного, але повсюди свіжі троянди у вишуканих вазах. Вікна зашторені важкими портьєрами, але завдяки тому навколо інтимно-романтична атмосфера.

Назустріч їм з'явився Алекс, одягнений у дорогий чорний фрак. Він вперше за останні тижні усміхався, виглядаючи при тому вельми привабливо.

— Алекс, як ти? — пробурмотіла Таня.

— Давайте не будемо сьогодні про мене. Цей вечір належить Яні та Дем'яну, — відповів він з усмішкою.

Дівчата згідно кивнули.

Алекс провів їх до камінного залу, де стояв невеличкий столик. Елла вирішила, що в келихах кров, але він, побачивши її хвилювання, заспокійливо промовив:

— Це червоне вино. Ми вже наситилися.

Елла вдячно кивнула.

— Яна просила, аби ти зайшла до неї перед церемонією, — додав.

— Добре. Ти проведеш мене? — Елла роззирнулася.

— Ні. Я залишуся розважати гостей. Перші двері ліворуч на другому поверсі, — Алекс підійшов до Тані та Мішель.

— Гаразд, — Елла попрямувала до нареченої.

Яна стояла біля вікна і уважно спостерігала за тим, як світ занурюється в морок раннього зимового вечора. У двері раптом постукали, але той стук не застав її зненацька.

— Прошу, — ніжно промовила вона.

Елла несміливо увійшла й причинивши двері зупинилася.

— Я така рада, що ти прийшла, — Яна підійшла до неї і взяла її руки в свої тендітні долоньки.

— Щось сталося? — схвильовано перепитала Елла.

— О, ні! Проходь. Сідай, будь ласка. Я ж так і не подякувала за те, що ти для мене зробила. Якби не ти, цього весілля б не було. Елло, ти стала для мене кровною сестрою і я присягаюсь, що зроблю все від мене залежне, аби ти завжди була в безпеці. Для мене те, що сталося, дуже серйозно і дуже важливо, — гаряче запевнила її Яна.

— Спасибі. Я дуже рада, що з тобою все добре. І я теж дуже рада, що ти у мене є, — зніяковівши, відповіла Елла.

— Ти будеш подружкою нареченої? — усміхнулася Яна.

— Звичайно, — Елла з захопленням подивилася на неї.

Яна була одягнена в ніжно-смарагдову сукню з алюру, з корсетом зі сріблястої парчі. Коротке біляве волосся було майстерно завите у великі локони, ледве торкаючись тендітних плечей, в ньому виблискувала вишукана срібна діадема з прозорими алмазами. Очі були підфарбовані чорним олівцем у вигляді красивих акуратних стрілок, вуста сяяли кораловою помадою. Яна була красива як ніколи раніше, немов мармурова статуя, що раптом зійшла з постаменту.

— Щось не так? — стривожено запитала Яна, торкаючись сукні.

— Навпаки! Ти просто приголомшлива. Наче з іншого часу, — ледь знайшлася зі словами Елла.

— Знаєш, я нагадую себе колишню. І це мені подобається, — усміхнулася Яна, поправляючи й без того ідеальну укладку.

— Яким було твоє колишнє життя? — чомусь запитала Елла.

— Тривожним та безглуздим. Низка нескінченних балів, кавалерів та званих вечорів. Я обов'язково тобі розповім про нього іншим разом, — зітхнула Яна.

— Обов'язково, — Елла усміхнулася, — Ти готова?

— До найсерйознішого дня в своєму існуванні? Ні звичайно, але дякую, що спитала, — Яна щиро засміялася. Вона простягнула Еллі букетик непримітних сухих квітів.

— Що це? — Елла вдихнула ледь вловимий терпкий аромат.

— Цей букет ромашок я привезла з Кракова. Є таке місто в Польщі. Я там народилася, — Яна першою вийшла за двері. — Йдемо?

Елла кивнула та з усмішкою пішла за нею.

Влад, одягнений в розкішний чорний фрак, стояв у центрі камінної і спостерігав як легко та елегантно спускалася сходами Яна. На мить у грудях щось стиснулося, але то було лише на мить. Влад поглянув на сяюче обличчя Дем'яна і тривога пішла з його думок.

Елла зупинилася поруч з нареченою. Вона подивилася на Влада й усміхнулася. Він на диво усміхнувся їй у відповідь, а тоді розпочав церемонію своїм глибоким оксамитовим голосом, котрий споконвіку об'єднував вампірів у клани.

Таня милувалася Алексом, Елла дивилася на Влада і тільки Мішель зосереджено стежила за самою церемонією.

Влад скріплював двох вампірів шлюбним союзом, який мала право перервати тільки смерть. Дем'ян та Яна клятвено обіцяли не порушувати той неписаний вампірський закон.

Мішель не помітила весільного хвилювання у вампірів, яке так часто буває у людей. Навпаки, вони були зібрані та впевнені в собі та своїх бажаннях. А цього так не вистачає людям. Мішель розуміла, що у вампірів є чому повчитися, бо лише вони здатні на Істинну любов, непохитну вірність та глибоку відданість. Якщо вони вибирають когось, то назавжди і цього вже ніщо не змінить, окрім смерті.

— Над чим замислилась? — стиха запитав Алекс.

— Колись, коли я стану сухою зморщеною старушенцією, сяду та напишу про вас книгу. Напишу про те, які ви насправді, без імен та дат, але напишу книгу. Це буде справжня правда про вампірів, — повідала йому Мішель.

— Я навіть знаю, хто тобі в цьому допомагатиме, — змовницьки підморгнув Алекс.

Дем'ян та Яна тим часом обмінялися важкими, широкими золотими кільцями.

Влад подарував їм невеликий білий конверт.

— Що це? — Дем'ян глянув на документ.

— Це? Дрібниці. Невеликий весільний подарунок, — відмахнувся Цепеш.

— Дрібниці? Та це ж документи на маєток в передмісті Кракова. Владе! — розчулено усміхнулася Яна.

— Ти знаєш, що для вас тільки найкраще. Думаю, вам варто збиратися, адже тобі не терпиться побачити, що я для вас придбав, — засміявся Влад.

— Всього вам найкращого, — промовила Таня.

— Вітаю, — Мішель обняла Яну.

— Я теж вітаю вас, — Елла поцілувала холодні щоки молодят.

— Дякую, мила. Ти допоможеш мені спакувати речі? — усміхнулася Яна.

— Звичайно, — кивнула Елла.

Коли вони втрьох вирушили до кімнати Яни, Влад запросив до столу Мішель, Таню та Алекса, заводячи невимушену світську бесіду.

Наречені попрощалися з друзями й зникли в темряві ночі десь через годину. Тоді вже й Таня та Мішель почали збиратися додому.

Елла підійшла до Влада:

— Нащо ти відпустив їх? Що коли Кармен та її спільник нападуть?

— Боїшся, я не впораюсь? — іронічно усміхнувся він. — Я не одне століття прожив на самоті допоки зустрів Яну. До того ж вони заслужили на те, аби побути деякий час удвох.

— Але...

— Не хвилюйся, у мене ж є Алекс, — додав Влад.

— Він залишиться з вами? Після того як з Кармен буде покінчено, — запитала з надією Елла.

— Так, залишиться. Він спритний та впевнений вампір, швидко вчиться і, незважаючи на муки, як і ми повністю відмовився від людської крові. Хоча іноді, як сьогодні наприклад, йому буває дуже важко, — повідав Влад.

— Владе, я справді боюся, — зізналася Елла.

— Тобі безпечніше з Яною та Дем'яном? — здивувався він.

— Мені безпечніше, коли ви разом, — Елла крадькома глянула на Алекса, що розмовляв з дівчатами.

— Тобі пора. Алекс про вас попіклується, — з цими словами Влад пішов у глиб замку, залишивши її наодинці.

Дем'ян та Яна увійшли до розкішної господарської спальні у своєму новому маєтку та захоплено озирнулися на всі боки.

— Схоже у Влада таки відмінний смак, — усміхнувся Дем’ян.

— Маєш рацію. Він такий, — кивнула Яна, проводячи кінчиками пальців по полірованому туалетному столику родом з дев’ятнадцятого століття.

— Яно, — Дем'ян торкнувся вустами її шиї, — Любове моя! Дружино моя! Ти найпрекрасніша на цій землі і я гордий від однієї лиш думки, що ти моя. Найбільше хочу, аби ти ніколи не пошкодувала про те, що сказала мені сьогодні «так»! Я присягаюся, що любитиму тебе до кінця цього життя, любитиму в наступному, і в тому, котре буде після нього.

Яна з ніжністю кивнула йому у відповідь.

*Каплиця Святого Петра в Оковах — британська кафедральна церква, найбільш примітна тим, що в ній були поховані дві дружини англійського короля Генріха VIII Тюдора: Анна Болейн та Кетрін Говард.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.