***

Вглибині мого підсвідомого болить так,

Що я дістаю свої очі і кладу поруч на землю.

Дістаю свій язик, щоб не відчувати смак.

А моя шкіра – прозора, вкривається зеленню.

Я дивлюсь у світанок чорнотою очиць:

Навіть так все, що було і є, бачачи −

Не сховатись від болю ані на мить,

Він у кожному русі під пальцями.

Я не знаю, де шкіра моя, а де є цей світ.

І здається, що Всесвіт обох з нас виплюнув.

Це ж тому так тривожить, нестерпно болить

Кожен спогад і рух? І від болю з'являється кіптява.

Мої очі пустили коріння і в ґрунт проросли:

Там минуле з майбутнім зчепилися кігтями.

Між проростками кволих цьогорічних лип

Їх корінням спогади бігтимуть.

Роздивляюсь світанок очима дерев:

Мій язик в їх корінні куйовдиться зміями.

В відчуттях є щось дивне, прадавньо-просте,

Щось, що вітром ранковим навіяло...