Останній День Землі

А поки повернемося рівно на 40 хвилин назад, адже саме тоді Шерлок і Едвард "летіли" на своєму робочому кросовері й гадки не мали, що очікуватиме їх попереду.

– Ти думаєш ми їдемо у правильному напрямку?

– Звичайно, хіба ж я міг помилитися? Єдиний дім на цій приватній території знаходиться прямо по курсу! Зовсім скоро ти теж його побачиш. – сказав Шерлок і збільшив швидкість.

– От і добре, скільки часу ми все ж таки витратили, шукаючи цих шибеників. Ех, мене від розуміння цього, якщо чесно, просто рве на шматки. Та й взагалі вони наробили занадто багато лиха, щоб просто змитися! – розгнівано вибухнув дядько, – повір, від них не залишиться нічого, коли, – Баєрс не встиг договорити, адже його напарник неочікувано вигукнув:

– Стій, чорт забирай? Що це в біса таке?

– Га? Де? Про що ти? – заплутався Едвард.

– За тобою! Назад подивися! – голосно і налякано загорлав офіцер.

А видовище, яке відкривалося із заднього вікна машини було дійсно грандіозним. Величезне торнадо, що виднілося на фоні помаранчево-вогняного неба, просто таки наздоганяло машину поліції і пришвидшувалося з кожною секундою, намагаючись досягти своєї цілі. Нічого не могло від нього заховатися, все потрапляло у його вихор. Обличчя Баєрса побіліло від жаху і він з розгубленістю подивився на водія.

– Якого це з'явилося? Я ж чітко пам'ятаю, що цього не було! Це якась повна нісенітниця! – блідий Баєрс просто не міг повірити у надзвичайне, адже його уява завжди стояла після здорового глузду і він довіряв лише йому.

Подорожні також, як і Вільям з Беном бачили полум'яне небо, вогняні блискавки, зустрічали на дорозі місця де побував ураган і досить часто помічали вирвані з коренем, і кинуті обабіч дороги дерева. Неймовірно, та швидкість у 200 кілометрів за годину досі рятувала пасажирів машини від неминучої загибелі, яку чинила розгнівана сили природи.

– Схоже, у нас вийде відірватися! Чим більший наш розгін, тим краще у нас це виходить! Я впевнений, що вирулю і з цієї ситуації! – зрадів Шерлок.

Все летіло і вертілося, падало і злітало, руйнувалися і вмирало. Якщо б якийсь талановитий художник захотів би намалювати смерть, то його образом точно був би цей вихор.

– Давай! Давай! Тисни на педаль! Вперед кажу ж тобі, вперед, головне – вижити! Я не можу так просто вийти з цієї авантюри, а в нас ще купа справ! – не міг заспокоїтися Едвард, – до того ж нам ще розбирати чому те, від чого ми тікаємо взагалі з'явилося.

– Дійсно, роботи вистачає, та хвилюватися не варто. Тож, маршрут незмінний?

– Незмінний, мій друже! Мушу визнати ти вмієш водити! Де навчився?

– Ну… Я 10 років працював у поліції США, де я отримав класифікацію на керування швидкісним перехоплювачем, який розганявся майже до 460 км/год. Тому в мене є досвід.

Справді, Шерлок мав і вмів використовувати власні таланти у різних цілях, його реально можна вважати талановитою та цілеспрямованою людиною і гарним поліцейським, який завжди поспішає на виклик і вміє бути чесним і справедливим.

Він не просто зберігав холодну спокійність, а ще й продемонстрував своє вміння у скрутному випадку. За це Баєрс і любив його та взяв із собою на розкриття справи.

Пройшло майже 10 хвилин, як детективи вирвалися з полону бурі. Найстрашніше було позаду, найцікавіше попереду. На щастя, нові небезпеки так і не з'явилися на цій безсумнівно "проклятій" дорозі. Небо так і не змінило свого забарвлення, щоправда спека дедалі посилювалася, тому без кондиціонеру у машині можна було просто згоріти. Втома водія наростала, від асфальту так і йшла пара. Вікна автомобіля пітніли ще сильніше. Ед всіляко намагаюся полегшити страждання товариша: прикладав йому до голови холодний компрес, на додачу до кондиціонера махав віяром, залишав всю воду для нього, хоча і самому Баєрсу шалено хотілося пити. Спочатку нещасний керуючий автомобілем відмовлявся, але через деякий час зрозумів, що якщо не буде відновлювати сили, то точно скоро потрапить в аварію. Та якими б щедрими не були напарники у відношенні одне до одного, обоє починали не витримувати складного шляху. Він виснажував, хилив до сну, забирав останні сили і уводив у транс. Відчуття нагадували важкий, заплутаний сон, початок чогось нового, невідомого і загадкового, проте це були останні хвилиниивиснажуючої подорожі, адже за найближчими пагорбами замайорів дах маєтку Джеймсів…

***

Такий самий, як й інші секретний тунель був темний і досить довгий. Його початок було легко знайти, та нелегко вийти. Проте ліхтарик Бена робив перебування у ньому більш приємним.

Всі йшли мовчки, кожен думав про своє, та й після побаченого говорити не дуже хотілося. Звичайно, у пам'яті Вільяма ще не згасли спогади про

набагато кращу за цю Скелю Століть і дива, які в ній він побачив. Спогади минулого, теперішнього і плани майбутнього змішалися в єдине ціле і тепер утворили казна-що в уяві хлопця. Та, не дивлячись ні на що, він тримався.

Довжина підземного коридору не була особливо великою, тому менше ніж за десять хвилин компанія дісталася місця призначення.

Це була велика кам'яна печера, яка сильно нагадувала Підземелля скелі Століть. Повсюди на стінах розкинулися чарівні, світло–зелені мохи, подекуди між ними стояли полиці з книгами, у центрі композиції знаходилося невеличке озеце, оточене гострим камінням. Вода у ньому була не блакитною, а зеленувато - синьою і заплутувала тих, хто її бачив. Замість стелі, люди, що стояли внизу могли бачити небо, адже десь високо над ними починалася поверхня. Дивлячись у цю незрівнянну висоту, всі розуміли наскільки вони глибоко. Крім того, у найдальшому кінці печери на одній з міцних та твердих стін були накреслені якісь дивні символи, мови яких хлопці не знали.

– Отже, представляю вашій увазі Провалля Світів. Тут я, мої батьки і діди роками збирали і збираємо символи, які врешті-решт мають утворити ім'я того, хто врятує Землю. Кожен день, кожної хвилини і секунди ми шукали і, напевно, знайшли, тому що останній символ – це смерть. І тепер я точно знаю, що ти, Вільяме, звісно зможеш нам допомогти.

– Тобто всі докази показали на мене? – схвильовано не повірив Вільям.

– Звичайно, на тебе і я впевнений, що ти підозрював це!

– Дійсно, я й так дізнався забагато, але зміг все осмислити і прийняти. Точно я не знаю, чи зможу, та повірте, я докладу всіх зусиль чого б це мені не коштувало!

Звуки згори посилювалися, вода в озерці парувала. У всіх присутніх було відчуття, що вони опинилися у бані, тому після прохолодного тунелю жар знову нагадав про себе.

– Наскільки ми глибоко? – Сему важче за всіх вірилося у те, що десь далеко під землею знаходиться зовсім інший світ.

Світ, де замість відповідей є лише питання, пояснення до яких знає лише Бен, як той, хто мусить контролювати тут порядок.

– Це повна фантастика! Все точно, наче в якійсь з моїх потаємних мрій, проте це вже точно не моя уява!

– Це, як ти вже бачиш – реальність і тут все залежить лише від тебе, не від кого іншого. Всі докази говорять лише одне і ми не можемо їх виключати, бо саме на них грунтуються всі наші припущення. А без наших припущень ніяких мрій і надій не було б! Саме у них і суть! Саме з ними ми народжуємося, живемо і вмираємо. – Бена охопила ейфорія, його очі блистіли, а душа палала від хвилювань, які стільки років переживала і ось лише зараз звільнилася від них. – Час завершити справу! Я занадто довго чекав, занадто довго страждав і шукав, боровся і програвав! Але все це залишилося у минулому, де досі невідомо ім’я нашого рятівника! – Джеймс радісно рушив вперед, підійшов до стіни, перед якою стояв величезний невідомий об'єкт, накритий старим і білим простирадлом.

Один ривок – і невідома раніше машина показался. Перед хлопцями з'явилася величезна арка у формі кола, біля якої стояло купа різних комп'ютерних блоків, павербанків, процесорів та інших електронних приладів. Нові загадкові обриси гігантської системи приголомшили всіх, хто їх бачив: дивні символи на стінах, розкидані документи, різні найдивніші книги, які були недбало кинуті хто-як і були відчинені на зовсім різних сторінках. В безладі дивної печери подекуди були ввімкнені настільні лампи, дроти від яких густо, наче павутина, вкривали всю підлогу таємної бази.

– Отже, це портал? Мушу визнати ви вкотре дивуєте мене за цей день! Не здивуюсь, якщо в одній з шаф, що стоять неподалік я знайду ще одного “скелета”. – посміхнувся Вільям і наблизився до арки і Бена, який хаотично бігав туди-сюди, все вмикаючи і вмикаючи нові прилади. Здавалося, він нікого не чув, та якби там не було, зараз проходили реально щасливі миті його життя, і він не хотів звертати увагу ні на що. Тепер в його голові був лише голос Вільяма.

– Це так, мій друже! Але на цьому всі таємниці точно закінчаться, якщо так можна сказати. Думаю, ти розумієш, що там, на іншій стороні іншого світу, їх буде ще більше! Ні я, ні хто інший ніколи не користувалися всім цим механізмом, та будь впевнений, все прораховано правильно, ти той хто нам потрібен, тому з тобою там все буде добре! Я завжди з тобою! Знай це, і в найважчі миті згадуй мене і мої слова. Ми, тобто люди 3 типу не знаємо меж і кордонів. Наша уява здатна не просто творити, а ще й переміщуватися, поширюватися, перевтілюватися! Можливо, на твоєму місці я б теж боявся невідомості, чогось нового та лише там наше майбутнє, майбутнє нових поколінь третьотипників і всіх людей в загальному! – останні кнопки були натиснуті, вся конструкція врешті-решт запрацювала.

По всій печері почувся гул, який частково нагадував запуск ракети. Серця хлопців вже давно пішли у п’яти і загальне хвилювання дедалі посилювалося. Різнокольорові лампочки замиготіли, та раптом у повітрі забринів ще один звук – це була сирена, яка розривала душу і вуха, сповіщаючи про небезпеку. Брати від неочікуваності здригнулися і затулили вуха. На обличчі єдиної людини, яка розумілася у всьому, що відбувалося, тобто Бена з’явився страх.

Жахливий і невгамовний, пульсуючий і неспокійний він все наближався і наближався. Жах вривався в душу і рвав, нищив, вбивав її. Невідомість таки була страшною і це не можна було виключати. Єдине, що треба знати, це те, що в кожного монстра є своє обличчя, яке виражає те, що він коїть і сповідує. Такий самий, як й інші, ще один монстр, щоправда у вигляді людини якраз вчасно потрапив до таємної печери Джеймсів і голосно скрикнув:

– Руки вгору! – Баєрс з усієї сили вдарив і вибив старі дерев’яні двері, які служили входом до цього секретного місця. Для підняття неочікуваності й страху він випустив декілька куль по підлозі, а слідом за ним з темряви вийшла ще одна постать – Шерлок.

Бен, навіть не озираючись, згадав цей пронизливий і злий голос. Пам’ять про ті болючі події почала прокидатися, як і гнів, який тепер відчувався з обох сторін протистояння.

– Я знав, повір мені, я відчував, що це ти! Адже в кого ж ще могли бути мої племінники? Тільки в тебе! Тоді, 30 років тому, ми вже стикалися, проте ти зміг вислизнути. І знаєш, цього разу в тебе не вийде! – палець Баєрса не втримався, і натиснув на гачок пістоля. Гнів охопив і повністю заволодів “завжди спокійним” дядьком, яким він насправді лише хотів бути в очах у племінників.

Внаслідок пострілу Бен повільно, неначе у сповільненій зйомці дзвінко впав на підлогу. Всі звуки, які раніше насичували підземну кімнату ніби пішли на другий план. Голова Вільяма дзвеніла, вуха заклало, в горлі став неприємний ком. Занадто сильні враження справила всього на всього одна нерозумна дія. Пам’ять, спогади, події минувшини, минуле життя, скеля Століть, старий добрий друг, інші часи, розлука, новий шанс, дивний мис, зовсім інша, незвична природа, правда, яку всі приховували…

Буря емоцій не вгавала, а лише збільшувалася, наростала новими спогадами. Біль виявився настільки глибоким для хлопця, що на його щоці мимоволі з’явилися сльози. Вільям не бачив нічого, не розумів що коїться з ним, не міг уявити, що життя зробило йому ще один виклик за один крок від рятування світу. Крім того, відчуття провини переповнювало його душу. Єдиний, хто міг врятувати Землю вже не зможе цього зробити, тепер це нова реальність в якій і Смарагдовий Мис, і Ветфорд, і вся інша частина планети приречена на безпощадну смерть.

Природа мусила назавжди залишится пам’яттю у головах небайдужих.

– Ви, ви вбивця! – розлючено заволав Вільям, схопив найближчу річ, що потрапила йому під руку, (а це виявилася комп’ютерна миша) і з усієї сили гніву, що сидів в ньому кинув її в здивованого, такою поведінкою Едварда.

На щастя хлопця, він промазав і нещасна миша, вдарившись об кам’яну стіну, розлетілась на друзки.

– Спокійніше, Вільяме! Я тут не, щоб вбивати тебе. Я мав знайти і врятувати вас, а цей поганець давно заслуговував на це! – єхидно поглянув на хлопця вбивця Бена.

– Не смійте так про нього казати! – жахливим криком закричав розлючений учень і почервонів від злості так, що став схожий на вогняне сонце, промені якого пробивалися у печеру. Він вишкірив зуби і несамовитим поглядом пронизував ненависного Баєрса.

– Хе-хе, його чари таки діють. Так? Цей шалений навіть не розумів, що хотів тобі донести, а ти вже купився! Просто не можу! Тримайте мене! Я зараз впаду зо сміху! – вдаваним сміхом, який виражав пряме знущання, сміявся Едвард.

– Ви, ви, як ви можете таке казати! Ви не маєте права так ображати людину, яка на відміну від вас, знала, що хоче і думала про той світ у якому ми живемо, а не керувалася власними бажаннями! –

У діалозі запала пауза. Втомлений Баєрс не хотів заспокоювати Вільяма, йому хотілося лише якомога швидше забрати обох парубків, дістатися найближчого космодрому і забратися з пекельної планети, яка стала такою, звичайно, не просто так.

– Годі, Шерлоку, негайно забираймо їх! Вони не наважаться нам опиратися, а на крайній випадок застосуємо план Б! – швидким рухом офіцер знову вийшов з темряви.

– Вільяме, схоже це повний провал. У нас просто немає іншого виходу: або з ними, або ми загинемо тут від голоду та спраги або спеки, – сумно повідомив Сем.

– Якщо треба загинути, я загину, як Бен, і ти мене не зупинеш! – рішучість Вільяма була написана на його обличчі і він не збирався здаватися, – я буду радий знову побачити мого найкращого друга, думаєш я чогось боюся? Я впевнений у собі і для мене немає перешкод! Це я можу сказати тобі з вірогідністю у сто відсотків! – на останньому слові хлопець зойкнув, ще одна куля, хоч і не смертельна, але снодійна потрапила в тіло хлопця зі зброї Шерлока.

Ще більший переляк засвітився на обличчі старшого брата, та наступні слова дядька дещо заспокоїли його:

– З ним все буде нормально, це лише для профілактики! Трохи поспить, може, очуняється від того каламбуру, що хотів втикнути мені в мізки.

Шерлок обережно взяв собі на плече тіло знерухомого Вільяма, сумно зітхнув, і всі разом із дружиною Джеймса відправилися до машини, яка вже через 15 хвилин покинула маєток Джеймсів.