Останній День Землі

За наступні секунди перед його поглядом постала кабіна авіальота N-23, його засмучені пасажири, безліч сидінь по обидва боки від проходу і довгий коридор, який вів до кабіни пілота. До того ж на сусідньому місці вже примостився Сем й уважно щось розглядав у вікні.

– Скільки я був у трансі? – перервав задуми брата Вільям.

– Га? Оце так так! Нарешті ти отямився! Хоч встигнеш востаннє поглянути на планету, де прожив довгі чотирнадцять років.

Від цих слів реальність повернулася до нього, тож він схопився з місця і наблизився до вікна. Перед його поглядом постав порожній аеропорт, який схоже був повністю покинутий людьми, щоправда досить нещодавно, адже деякі речі, що не вміщалися до авіальотів, були безладно кинуті то тут, то там.

– НІ, ні, ні! Це моя остання можливість! Негайно зупиніть цей авіаліт! Я маю залишитися! – закричав хлопець і озирнувся: як позаду так і попереду нього були довгі ряди сидінь. Здавалося, на нього ніхто не звертав увагу. Всі сиділи похмурі, смутні. Атмосфера, що панувала у кабіні не могла похвалитися особливими надіями. Попереду, крім випробувань, ніхто не бачив нічого іншого або кращого.

Вільям, не дивлячись на запитання брата просувався далі і далі, вглиб переповненого салону. Залишалися лічені метри до виходу, напруга наростала. Спека, що стояла у салоні була сильнішою ніж будь-коли. Кондиціонери вже практично не допомагали, а всі пасажири буквально "вмивалися потом", однак він зміг ступити ті останні та важкі кроки. Перед його поглядом постали великі залізні двері, щоправда у них було невелике скляне віконце через яке можна було востаннє поглянути на Землю.

Рука якось сама собою потягнулася до ручки дверей, аж раптом з темного кутка кімнати винирнула знайома постать.

– І куди ж це ти зібрався? Невже не зрозуміло, що саме перебування на планеті через лічені хвилини може стати смертельним? – мовив Шерлок і пильно поглянув кудись вбік.

Весь ентузіазм Вільяма миттю згас. Схоже, що ця довга пригода закінчилася невдало. Шансів покинути авіаліт немає. До того ж за його кабіною немає аж ніяких інших речей, як смерті та полум'я. Ще мить – і світ опинитися у вогні. Це був той момент відчаю, який став фактично фіналом довгої тридцятирічної боротьби. Переживання, сподівання, біль – все пішло шкереберть. Всі шалені плани вмить зникли, тепер варіантів не залишилося. Але чи точно це так? Важке запитання, що вирувало в голові хлопця. Хоча здається втрачено ще не все. Можливо, остання надія таки не згасла! Думка, яка могла стати рятівною блиснула в його голові. Обережно рука хлопця потягнулася до кишені, і навдивовижу знайшла там дещо. Це була та сама монетка з чистого золота та з буквою J, яку дав Бен. Виявляється сон був не зовсім сном, а план одразу ж відродився. Так, Джеймс казав, що Шерлоку можна довіряти, а тому скоріше за все це правда.

– Слухайте, в мене є одна річ, з якою ви маєте якимось чином бути пов'язані, – відказав Вільям і показав свою значущу знахідку. Очі Шерлока розширилися від здивування, він чудово пам'ятав цей символ, який востаннє бачив так давно.

– Звідки у тебе медальйон Джеймсів? Ти ж не міг його отримати, хоча реально все. Чорт, але якщо це дійсно так, то за клятвою, яку я склав раніше, я мушу тобі допомогти. На жаль, чи, на радість, поки не знаю, та я впевнений, що у Бена є план…

– Сподіваюсь, та інколи просто потрібно діяти, тож зараз я мушу покинути цей транспорт. – Шерлок наморщив лоб і трохи занервував – він не хотів, щоб хтось дізнався про його належність до таємного товариства.

– Скажи но, ти знаєш щось про "Омегу"? – Вільям заплутався остаточно, тому просто мовчав. А от Шерлок вів далі, – звісно це погано, але… Гаразд, ти маєш хоча б дізнатися, що Омега – це секретна організація опозиції, яка нібито має доступ до різних світів. Це все дійсно складно, та й я сам мало що знаю про верхівку нашого "клубу". Єдине, що мені відомо це те, що кожен з нас не підтримував дії влади, як мінімум через її ставлення щодо навколишнього середовища.

Вільям був ще більше шокований, проте він вже давно підозрював, що Бен міг бути причепний до різних провокаційних рухів та сумнівних організацій.

– Отже, тепер є частина цієї великої таємниці. Як би там не було, та тепер мені буде легше, адже тільки зараз я знаю з чим маю справу, – обоє замовкли на деякий час, хоча кожен думав про своє.

– Знаєш, – почав Шерлок, – Омега не зашкодить ні тобі, ні взагалі нікому. Ми не сектанти, не вороги світу, ми тільки хочемо, щоб кожна людина поглянула на світ з нашого боку. Можливо, ти й сам інколи про це задумувався. Чи не потрапляли радикальні думки до твоєї уяви? Звичайно, потрапляли, але ти стримував їх. Я сам такий і не сперечайся навіть! Всі ми однакові, сповідуємо одній й ті самі погляди, ненавидимо тих, хто не погоджується з нами. Ми особливі, тож я дозволяю тобі пройти назовні і зробити все, що хотів. – Шерлок відійшов убік, відкриваючи шлях до свободи. Ще один рух – і пара з аеродрому повалила в салон.

– Бувайте, я ніколи не забуду вас! Ви справді допомогли мені, ще раз дякую!

– До зустрічі… – тільки й сказав рятівник ситуації. За секунду вихід знову закрився, а Вільям залишився сам один посеред нового жаркого світу.

Ці секунди могли тривати вічно, подих суму повністю відійшов на другий план, зробивши вільне місце, яке невдовзі зайняло хвилювання.

– Остання людина на планеті. Хто б міг подумати! Ні, цього ніхто не міг передбачити, крім Бена. До того ж навіть він тепер далеко. І Сем теж. Ех, а казав же, що полетимо разом, а вийшло навпаки: він там, я тут. Хтозна, а якщо ж все таки є вірогідність, що я вже нікого з них не побачу…

З характерним звуком двигун авіальоту почав працювати. Гудіння дедалі посилювалося, доки не досягло піку. Для тих хто був всередині цього звуку взагалі не було, бо вони банально не чули його. Натомість Вільям закрив вуха долонями, відійшов якомога далі, проте нічого не допомогло зменшити силу звуку.

Всього за хвилину авіаліт разом із всіма його пасажирами піднявся у небо. Останні помаранчеві вогні востаннє замайоріли на темно-помаранчевому пейзажі Землі. Одна щира сльоза капнула на вигорілу траву.

Десь далеко, серед зір, які досі горіли зник і N23. Після його зникнення Вільям, наче камінь з душі забрав. Вже не було відчуття відчаю. Він відчув свою значущість у глобальній боротьбі, його серце знову згадало, що таке впевненість.

***

– Отже, тепер залишається хіба що чекати знаку, але якого? Чорт, чому я не розпитав Бена? Це точно не найкраща ідея гратися зі смертю, навіть не маючи плану! – роздумував Вільям, у той час як навколо ситуація почала набувати критичних рамок.

Чотири потужні піщані вихори рухалися з усіх боків на хлопця, таким чином оточуючи його, щоправда вони були ще за декілька кілометрів від точки, в яку всі прямували. На жаль, Вільям був саме у тому фатальному місці, де кінець шляху вже чекав на нього. Шансів на те, щоб уникнути не найприємніших наслідків практично не залишалося. На відміну від всіх авантюр, які він пережив з братом, у цій він був сам-самісінький. Та й обставини навкруги значно змінилися з того часу. Йому залишалося покладатися винятково на себе.

Десятки, сотні та тисячі метрів пролітали досить швидко, однак за них перед його очами пролетіло все його життя, всі турботи та переживання. У голові дзвенів постріл Баєрса, слова Джеймса, план Сема. Всі ці люди намагалися дати хлопцю щось своє, пояснити і довести власну позицію, яку сповідували.

– Якщо так мало статися, то я ніяк не вплину на перебіг подій. Якщо я не маю бути тут, то нехай так і станеться. Якщо я не той, ким себе вважаю, то все йде по плану, щоправда його зміст я не знаю.

Останній кілометр був пройдений. Вогняна стихія впевнено долала вже невелику відстань. Її було неможливо спинити. Тим часом земля під хлопцем нагрілася до пекельно-червоного кольору. Досі якимось дивом Вільям не відчував абсолютно ніяких змін, хоча перші вогники таки дісталися його ніг. Крім того, у його очах все злилося. Пара закрила весь перший план, доки на другому все заполнив вогонь.

– Я готовий! Я йшов до цього дуже довго, нехай доля сама вирішить моє майбутнє! Я приймаю всі її забаганки, я прощаюсь з усіма кого любив, вибачаюсь перед тими, кого образив. Можливо, це кінець або початок нового. Мені це невідомо, та у будь якому варіанті я не здався і нізащо не здамся! Краще вмерти, дивлячись смерті в очі, ніж жити, вічно ховаючись від неї. Невідомість краща за буденність, тому я констатую востаннє: я не буду нікуди тікати, я поборю тебе раз і назавжди! – у ту ж секунду, коли хлопець промовив фінальні слова останній шмат землі під ним також спалахнув, однак він більше не знав, що таке біль. Остання душа, яка досі знаходилась на землі покинула її. Можна сказати, людська цивілізація остаточно зникла. Саме через людей, Земля повністю загинула, проте якщо це дійсно так, то постає наступне запитання: Що далі?

Дехто скаже, що попереду порожнеча, дехто – шанс, а 3 тип побачить там світло. Невідомо чому люди такі різні та неповторні. Можливо, світи та реальності такі ж неповторні, як і люди. Можливо, можна знищити оболонку світу, але неможливо перемогти його душу, адже душа вічна і її точно ніщо не здолає. Вона буде існувати завжди, у різних формах чи думках, у реальних світах чи у мріях. Душа Землі покинула планету ще 30 років тому, коли внаслідок придушення Смарагдового Повстання шансів на її порятунок не залишилось. Найсильніша сила революції давно впала, розвалилася та розійшлася хто-куди. Ті, хто виголошував гасла боротьби здалися, а ті хто продовжили її загинули пізніше. Все закінчується, і ця історія аж ніяк не є винятком.

Останні спалахи світла та матерії зблиснули, а життя на планеті зникло. Чорна, вигоріла поверхня, пронизана лавовими потоками та ярами… Усе починалося і закінчилося однаково. Тепер всі слова будуть зайвими, адже вони вже нічого не виправлять…