Останній День Землі

Тиша в офісі поліції панувала вже довго. Майже всі були на завданнях.

Офіцер Шерлок залишився один. Він заповнював довгі і складні робочі документи, і ніхто не смів йому завадити в цьому. Роботи було багато, тому офіцер 3 ранку навіть не міг відірватися від своєї праці.

Здавалося, він міг працювати вічно, проте годинник, що стояв у нього на столі пробив 20:00. Поглянувши на нього, Шерлок усміхнувся, швидко склав всі свої речі та вимкнув комп'ютер. Схоже що на цьому його робочий день мав закінчитися. У його думках вже планувався майбутній відпочинок, однак несподіваний гість, який зайшов у кімнату порушив всі спокійні думки. Очі поліцейського швидко зиркнули у бік дверей і зі здивуванням помітили там офіцера Байєрса. На обличчі шефа департаменту були різні емоції серед яких переважали гнів, розгубленість і страх. Було відчуття, що сталося щось жахливе, що він і сам не міг пояснити.

– Друже, потрібна твоя допомога! Немає часу пояснювати, але з тобою у нас є шанс знайти їх! – захеканий Баєрс біг досить довго і як людина сидячого способу життя дуже виснажився.

– Постривайте-но! Розкажіть як все сталося і тоді ми точно розкриємо ту чи іншу справу! – виважений і спокійний, Шерлок таки зміг заспокоїти знервованого шефа. Та й взагалі офіцером 3 рангу він став не просто так. За своє сорокалітнє життя він випробував різні професії та бачив зовсім різні випадки. Тому кар'єра справді була головною ціллю його життя в якому він мріяв про нові і нові висоти, досягав їх і рухався далі. Саме через ці причини Баєрс і вибрав його щодо такої важливої справи.

– Отже, це щодо моїх племінників, вони потрапили в аварію і неочікувано зникли. Я й гадки не маю що робити, але прошу тебе – допоможи!

– Гаразд, отже ті двоє про яких писали по всьому Інтернету – це Сем і Вільям…

У кабінеті відновилася повноцінна тиша. Всі мовчали.

– Чорт, я й сам не знаю як це сталося, проте за останньою інформацією з ними все добре. Хоч щось не погано.

– Так, слухай, я чув що востаннє їх бачили біля Центрального Озера. Отже, все легко: ми вирушимо туди, а далі справа за мною. Певно, вони мали знайомих у тому районі і зараз у них переховуються. Варто обшукати всі квартали навколо парку, вони мають десь бути! – слабенький промінь надії з'явився в очах нещасного дядька, та він не відповів.

Чоловіки потиснули руки і домовилися про завтрашню зустріч, яка обіцяла розкрити певні моменти таємничого зникнення племінників Баєрса.

***

У двері родини Джеймсів постукали. На щастя, і Бен, і Камілла Джеймси були до цього готові. Двоє стареньких жили в своєму затишному помешканні більше 30 років і в останні дні існування Землі вирішили подарувати невідомим щасливцям можливість пожити з ними 6 днів і на сьомий, тобто в неділю разом із всіма іншими людьми покинути територію планети. Тож, коли двері відчинилися, а Сем та Вільям зайшли до будинку єдині мешканці Смарагдового мису із радістю їх привітали:

– А ось і ви! Ласкаво просимо до нашого скромного помешкання! Ми раді всім і в нас точно є для вас потрібна кімната. Тому рухайтесь за мною, я проведу вас! – радісно привітав хлопців Бен, потиснувши їм руки, і рушив на другий поверх. Сем та Вільям попрямували за ним звивистими сходами будинку.

– Нічого собі! Скільки тут картин. Я мушу визнати будинок досить в галантному стилі – поділився своїми враженнями Сем.

– Наш дім був побудований аж в кінці дев'ятнадцятого століття за класичним стилем. З того часу жодна наше покоління не змінювало його образу. Крім того, ви також маєте розуміти, що цей дім - це лише оболонка душі нашої родини. Тільки якщо ви проживете у ньому деякий час Ви зрозумієте, що хотів вам сказати мій далекий прадід. – загадково пояснив Бен Джеймс і і відчинив двері кімнати хлопців

–А ось і нова кімната Вільяма. Сподіваюсь, ти її вподобаєш, – оголосив власник дому.

Зазначимо також, що кімната добре вписувалася у стиль всього будинку і також мала безліч класичних елементів: вишукані колони по кутам, картини з позолоченими рамками, вишукана люстра з кристалами, що грали різними кольорами, коли крізь них проходило сонце. Особливу увагу також привернув балкон, який прикривали шовкові штори. Крім того, в кімнаті було зручне та високе ліжко, яке стояло під стіною

– Ось і твоя кімната! Тут ти будеш жити, і я гарантую, що затишок цієї кімнати ти точно відчуєш. Семе, твоя кімната сусідня до цієї – сказавши ці слова, він повернувся, і вже хотів рушити, аж раптом зупинився і тихо промовив до Вільяма наступні слова:

– Ти знаєш, ти зрозумієш, ти зробиш. – очі хлопця широко розширилися і якось дивно поглянули на Бена. Він нічого не відповів, лише знову посміхнувся і поклав руку на плече здивованого парубка.

– Таких, як ми з тобою, мало, проте ми є. У тобі є щось, є голос, який прорветься, який покаже тебе справжнього і змінить світ.

Сем також прислухався до такого дивного пояснення, а Вільям таємниче сказав одне слово:

– Добре…

***

Аж до вечора Вільям не міг відкинути із своєї голови тих слів, що йому сказав Бен. Різне з'явилося у його голові, втім у цілому картина ніяк не могла дійти купи. На відміну від брата, Сем вже через 5 хвилин забув про все, що сталося і повернувся до теперішнього часу.

Саме тому навіть, коли обоє друзів відпочивали на березі озера, спокій ніяк не міг повернутися до Вільяма.

– Семе, ти взагалі розумієш мене? Я ніяк не можу зрозуміти, що хотів сказати Бен.

– Що? Ха-ха! – Сем щиро засміявся, адже на таких незначних речах він просто не задумувався. – Та ти що, той чоловік просто дивний. Я навіть не звернув на нього увагу! Ось і все! Тепер просто викинь його з голови і заспокойся, – схоже що Сем трохи розлютився, та й взагалі його характер був досить дивний. Важко було збагнути, про що він думає.

Можна було сказати, що він агресивний, можна, що крутий, можна що добрий. Саме через це його молодший брат завжди не розумів старшого, а старший молодшого.

– Знаєш, це все не просто так! Я кажу тобі, з цим місцем щось не те. Воно, наче оазис в пустелі. Воно виділяється серед усіх навколишніх степів, адже воно живе! Тут вирує життя! Воно не хоче його покидати! І мені тут подобається, на відміну від Ветфорда. І я хочу тут залишитися, я відчув душу цих полів і я знаю, що кажу.

Реакція Сема була досить несподівана:

– То ти теж… Ну гаразд, я мушу визнати ти частково правий. Так, це все досить незвичайно, однак я не прихильник аж таких радикальних думок, – серйозність витіснила посмішку з емоцій Сема і той набув задуманого вигляду.

– Отже, виходить ми обидва це відчули, я якщо чесно трохи заплутався, проте в мене відчуття що цей чоловік якось замішаний до всього цього.

– Справді, з одного боку він гарний, веселий, а з іншого якийсь таємничий.

– Хіба що він спеціально створив такий таємничий образ, – обоє перезирнулися.

– Слухай, може, якщо це так сильно тебе турбує, то давай просто запитаємо його це, – Сем вирішив йти напролом, аби домогтися пояснень та у Вільяма була інша думка, тому він промовчав.

Зовсім скоро сутінки огорнули поля, стало прохолодніше і хлопці вирушили додому, але їхні думки нікуди не зникли. Вони залишилися.

Вночі Смарагдовий мис був досить чарівною картиною. Здавалося, жоден звук не може порушити його мирний спокій. Ця тиша була досить незвичною для всіх мешканців великих міст, особливо для братів з Ветфорда. Єдиним звуком цієї непорушної сцени були цвіркуни.

Для хлопців вони були дійсно дивовижним явищем, тому що в таких жарких місцях, як у Ветфорді та його навколишніх полях про їхнє існування навіть не могло йти мови. Все дивувало нових мешканців мису, все надихала їх і давало нові сили. Хтозна, чому Смарагдовий мис так вабив і чому був таким. А в будинку вже погасили всі вогні, дім разом із його жителями полетів у світ снів, та чи всі спали? Чи всі змогли заспокоїтися і заснути? Відповідь була очевидна.

Тихо відчинилися двері кімнати Вільяма, хтось тихо пересувався по коридору, однак у темряві було важко розгледіти обличчя невідомого. Раптом постать зупинилася і повернула голову до картини. Схоже, що незнайомець у щось вдивлявся. Справді, він дивився на картину. Важко було розгледіти на ній щось конкретне, через те, що було темно, але схоже таємну людину це не цікавило.

– Гей! То ти тут, так? Виходить ти зрозумів, де потрібно шукати! – друга постать вийшла з темряви і в той момент, коли на неї впало місячне світло, то стало зрозуміло, що це був Бен Джеймс.

– Саме так, я сподіваюсь що ти зможеш пояснити. – першим незнайомцем виявився молодшим братом Сема.

– Хе-хе, пояснити маєш ти, – таємниче продовжив власник дому.

– Я не розумію. Чому тут природа не загинула, чому це місце досі насичене життям?

– Тому що, це все, ці поля і весь Смарагдовий мис належить мені, а я ніколи і нізащо не буду його знищувати. Я, на відміну від всіх інших, готовий стояти з природою до кінця і мені не важливі ні гроші, ні багатство. Мені потрібно лише залишитися тут до кінця моїх днів і не бачити тієї пустелі, що за горизонтом, – такі слова справили на парубка досить сильне враження, але в нього було ще багато запитань.

– І як же так вийшло, що ви зберегли це місце? Якісь добрива, чи що?

– Добрива… До чого докотилось нове покоління. Ні, в цій землі немає добрив, проте сотні років кожне наше покоління додавало свій символ у ці землі, кожне покоління бачило його на небі, і вже в цю п'ятницю я дізнаюся останній символ.

– Але що буде, якщо ви об' єднаєте їх?

– Тоді я дізнаюся ім'я того хто врятує Землю, — ця фраза повністю пробудила Вільяма і той наважився продовжити бесіду.

– Але де знаходяться ті символи?

– Отже, ти хочеш дізнатися все, гаразд, вони в деякому таємному місці про яке ти ще дізнаєшся.

– Виходить все аж так складно. Гаразд, мушу визнати, я відчував, що тут щось не так. – Бен підійшов ближче і поклав руку на плече Віла.

– А знаєш, друже, я теж дуже багато про тебе знаю! Про твоє життя і знаю про твою пригоду з ДТП. – Вільям різко підвів голову.

– Га? Але ж я вам нічого не розповідав! Як ви можете це знати?

– З тих самих символів, мій друже! Тому всі підозри і припали на тебе, – на лиці здивованого виявилися різні емоції, та він не міг повірити, що це все відбувається з ним.

– Якщо чесно, я взагалі не готовий! Як же я можу врятувати світ?!

– Ех, тобі важко, та всі ми можемо…

Обоє знову повернулися в бік картини.

– Бачиш, колись такою була вся наша Земля, всі могли жити життям, а не існуванням, існуванням у пекельних умовах страху, бідності та смерті від перегрівів. – показуючи рукою, заявив Бен

– Колись… Це було колись. І ми вже не повернемо тих часів.

Десь в полі закричала сова, чим додала загадковості ситуації, та Вільяма це вже не цікавило, він уявив ті місця і забув про все, що відбувалося навколо.

***

А поки повернемося до дня, що минув, адже за нього сталося дійсно багато важливих речей.

На годиннику центральної башти пробило дванадцяту. Сонце було в зеніті, всі люди вже поховалися від спеки і з втомою чекали вечора. Всі магазини були зачинені. На цій німій і безтурботний картині у повітрі так і витав якийсь дивний сум, який важко було пояснити, проте двох людей у поліцейській формі, які йшли просто по порожній дорозі це не цікавило. Вони обливалися потом, але йшли і схоже не хотіли зупинятися.

– Ну й спека! Чорт забирай! Я відчуваю, що зараз згорю заживо! – Баєрс обливався потом, та не зупинявся, хоча був червоний, наче мак.

– Ех, це все через те, що ти не зміг угледіти своїх племінників і ми тепер мусимо знайти їх чого б це нам не коштувало! – рішуче обізвався Шерлок.

– От дідько! Але як при такій спеці нам знайти їх? Я ледве тримаюся на ногах, не те що розкрити справу! А агенти тим часом дісталися парку, хоч і дуже важкою ціною.

–Так, ми тут, отже, вони приземлилися тут. А ось і те місце де сталося падіння! – погляд офіцера спрямувався в невеличку чорну ямку, яка яскраво виділялася серед зеленої галявини.

– Гмм, напевне в цьому якось замішаний Сем, він старший і явно прийняв рішення за Вільяма.

– Так, так, так… Скоріше за все вони планували десь переховатися певний час, а потім різко винирнути і разом з усіма покинути Землю!

– Не знаю, як на мене занадто карколомний план, – потиснув плечима Едвард.

– Сема це не цікавило, він довіряв лише самому собі. І повір, мій друже, якщо ти хочеш розкрити справу, то маєш мислити як він!

–Як він… Мислити як він! Напевно, я розумію, – замислено роздумував нещасний дядько, зібравши останні сили.

Поки Ед, сидів на лавці, тяжко сопучи, Шерлок активно досліджував парк, ходячи від одного дерева до іншого. Проте раптом він неочікувано зупинився і закричав:

– А у твоїх злочинців часом не було С-блокнота?

– Стоп, почекайте-но! А у Вільяма, здається був!

Шерлок вперше за цей гарячий день посміхнувся.

– Виходить ми на правильному сліді. Я майже впевнений, що ці шибеники знаходяться десь досить далеко, адже у навколишній місцевості їх не бачили. А от хто міг їх врятувати…. Ось це головне запитання!

– Ну не знаю, можливо, їм пощастило, і зараз вони знайшли собі якесь укриття.

–Такий варіант я не виключаю, тож у мене таки є якийсь план, – тихо сказав Шерлок. – Я працював з такими випадками вже не раз і в мене є одна теорія, – офіцер 3 рангу неочікувано повернувся на 180 градусів і рушив просто до величезного торгового центру, – за ним побіг і Баєрс, у якого було ще багато запитань

– Куди ж ти побіг, чорт забирай? – вигукнув він.

– Так, так, так. Все складається! Тепер я знаю де вони були!

– Де?! – вже не витримуючи, заволав Едвард.

– Ед, заспокойся, твої хлопці зникли в обідній час, а тоді був відчинений лише цей торговий центр, як от зараз.

– Тобто? Ти вважаєш вони там?

– Чом би й ні? Хоча я не про те, у цьому місці могли бути ті, хто врятував їх.

– Гмм, а справді ж то! Їм не було куди подітися, адже тоді ми б знайшли їх!

– Виходить варто заходити! Ми знайдемо цих шибеників! – машинальним рухом чоловіки рушили всередину.

В центрі було порожньо, але обох слідчих це не цікавило, адже вони прямували просто до ресепшини.

– Добрий день! Нас цікавить чи бачили ви ось цих молодих людей: Сема та Вільяма? – запитав Едвард, показуючи фото хлопців.

Жінка швидко поглянула на стару, потріпану фотографію і швидко відповіла:

– Я не знаю їх.

– Точно?

– Я твердо вам кажу – точно!

До речі, за іронією долі саме ця жінка приймала і видавала номерки, тому чудово знала Вільяма, хоч забула про це.

– Так, мені, здається, ви досить розумна, – перевів розмову на нові рейки Шерлок.

– Емм, дякую, а що з того?

– Вас, щось бентежить, ви, певне про щось мрієте?

– Звичайно, я ж не є винятком, але моя мрія, на жаль, нездійсненна…

– І чому? Це пов'язано з тим постером, що за вами? — Мері, а саме так її звали почервоніла.

– Звідки, звідки ви це знаєте? Я нікому це ніколи не розповідала!

– Дивіться, якщо ви розповісте нам хоч якусь інформацію про Вільяма чи Сема, то ми відправило вас на цей, так як там написано… Смарагдовий мис!

– Так, я хотіла б поїхати туди, до моїх батьків, але ж туди вже поїхали ті два хлопці… Стоп, ті два хлопці! Ні, ні, ні! Як я могла?

– Отже, ви згадали! Щиро дякуємо, то виходить вони на Смарагдовому мисі?

– Так, але чесно це якесь непорозуміння! Я й гадки не мала, що ви їх шукаєте! Зараз я позвоню і скажу, щоб їх повернули.

– Постривайте, не треба, ми самі їх знайдемо. Просто дайте координати, а далі справа за нами.

– Гаразд, координати були десь тут і так! Ось вони! – радісно промовила Мері.

– Ну тоді це чудово! Дякуємо за співпрацю із поліцією, – відказав Шерлок, взяв папір із координатами і разом зі своїм другом попрямував до виходу.