Нове життя або що скаже тато?

Наступна зустріч сталася швидше, ніж можна було уявити. Поки я воювала з валізою, а потім човгала на підборах слизькою підлогою, інші пасажири розібрали вільні таксі. На майданчику залишилось всього дві машини, дід з папугою, скандальна тітка з торбами та мій коханець-невдаха. Бій, судячи з усього, йшов не на життя, а на смерть, тому таксисти зраділи моїй появі.

— Куди прекрасній пані треба? — з надією запитав водій більш показної машини, викидаючи недопалок.

— Передайз Флауер Резорт, будь ласка, — нахабно простягаю валізу, сподіваючись забратися звідси якнайшвидше.

— Чудово, пані, чудово! — таксист хутко закидає валізу в багажник, не припиняючи тараторити. — Цьому панові теж туди треба, ви не проти?

Проти я чи ні, нікого вже не цікавило. Ліам галантно притримав двері, і мені не лишалось нічого іншого, як сісти позаду разом із ним. Водій все так же блискавично впорався з його багажем, під заздрісним поглядом колеги, що залишався сам на сам із невдоволеними незнайомцями, які явно не збиралися домовлятись.

— Хто їде в Передайз Резорт — той людина другий сорт! — несподівано заволав папуга, і під знущальницький гогіт пташки ми залишили поле бою потопати у клубах пилу.

Таксист фальшиво підспівував галасливому радіо, ми з Ліамом мовчали, і єдине, що примиряло мене з дійсністю — його коліно, що “ненароком” торкалось моєї ноги. Це змусило пригадати гарячі руки на спині, п’янкі ніжні губи, міцний прес під тремтячими пальцями… Судячи з його дихання, думали ми про одне і теж. Ще одна пікантна деталь працювала на підтвердження цієї теорії, змушуючи серце битися швидше. Зараз ми приїдемо у готель і там…

…станемо мов два чурбаки, які не знають що далі робити! Благо на ресепшені нас одразу взяли в оборот, рятуючи від конфузної ситуації. Привітний юнак підхопив мій багаж і запросив слідувати за ним до ліфта. З максимально байдужим виглядом я пошкутильгала слідом, бо запас моєї рішучості після останніх пригод вже вичерпався. Чого не скажеш про Ліама.

— Сьогодні відпочинь, а завтра чекаю на тебе о сьомій вечора. Сімдесят третій номер, на сьомому поверсі. Маємо незакінчені справи, — прошепотів він на вушко, нахабно переплітаючи наші пальці. — З нетерпінням чекатиму, — Ліам легенько торкнувся губами моєї мочки й пішов не обертаючись.

Трясця! Трушу головою, щоб позбутися сиріт, які безсоромно побігли шкірою. Ба, який зухвалий! А от візьму і не-пі-ду! Та на губах розпливлася зрадницьки мрійлива усмішка.

В номері я нарешті скинула незручні підбори, прийняла теплу ванну та розтяглася на ліжку, з насолодою розминаючи втомлені ноги. З думками що треба замовити чогось смачненького, всього на хвильку заплющила очі. І снилися мені дуже, дуже голодні ігри.