Нове життя або що скаже тато?

В його номері був шикарний балкон, навіть не так — БАЛКОН, справжня лаунж-зона зі зручними диванчиками, кріслом-гойдалкою та кальяном. Цікаво, а у мене теж є кальян? На свій балкон я навіть не глянула, права була Ніка, не вмію я жити… Бажання надолужити згаяне розгорілось з новою силою. Це і є справжнє життя — легка музика, вид на розслаблене курортне містечко, накритий на двох столик, вишукане французьке вино… І хлопець, так схожий на мого улюбленого актора. І нехай собі думає, що я легковажна, найгірше що може трапитись це розбите серце. Але приємні спогади ніхто в мене не забере.

— Сподіваюсь, ти не поспішаєш, — Ліам взяв мене за руку й усміхнувся. —

Я подумав, ми можемо повечеряти, потанцювати, пізнати одне одного ближче… — він торкнувся шовку на спині, супроводжуючи мене до столика. — Чудова сукня, тобі дуже пасує! Особливо відсутність дизайнерських застібок.

Ледь стримуюсь, щоб не розсміятись у відповідь на лукавий блиск його очей. Мій завбачливий кавалер також добре підготувався, на що натякала відсутність ременя. Навіть ґудзики на сорочці не всі застебнув, який турботливий, ммм… Спокійно, дівчинко, всьому свій час.

Ароматний кальян, п’янке мов перший поцілунок вино, легкий флірт… Під час вечері ми не торкалися одне одного, якщо не рахувати випадкові дотики пальців при передачі бокала. Розмови ні про що і про все одразу, танці під першими зірками, вітер у волоссі, солодкі муки очікування… Ідеальне перше побачення, якби не бриз, що змінив напрямок і пробирав до кісток холодом прийдешньої ночі. Я вся тремтіла не лише від хвилювання та близькості його тіла, кожен дотик до якого запускав хвилю струму з сонячного сплетіння до кінчиків пальців! Звабливо рухатись на закляклих кінцівках та усміхатися, коли ледь стримуєшся від вистукування Імперського маршу зубами, заняття не з простих, але я не наважувалась порушити магію цього вечора. Крім того, холод робив ледь прикриті тонкою тканиною груди ще більш спокусливими, і я насолоджувалась пестощами шовку, що з кожним рухом викликали відчуття легкого, на межі з задоволенням болю.

Повільно… чутливо… чуттєво. Погляд очей з поволокою, напіввідкриті губи… Хвилююча гра, в якій не буде програвших.

Зосередившись на відчуттях, я ніби впала у транс. Звуки перестали існувати, світ звузився до розмірів балкона, і в ньому були тільки ми двоє та зірки, що танцювали разом з нами під лише їм відому мелодію. Ніжний легкий поцілунок, розряд, гаряча нестримна хвиля… Розсувні двері, кімната, оголений напівбог в невірному світлі місяця. Останній шанс зупинитися, або хоча б попередити… Навіщо? Він ні про що не здогадається, іграшки давно все зробили за нього. Для чого слова, коли можна просто бути в моменті, насолоджуватись, жити!

Залишки сорому ще говорили в мені, і я відвернулась, знімаючи сукню. Він підійшов майже нечутно, сильні руки почали впевнено пестити вигини, чутливу ділянку між ямочками на спині. Я підкорилась, прогинаючись під наполегливими руками все більше, все глибше… ммм… тепер зрозуміло, чому всі тільки про це і говорять… Ах! Викину к чор-ту усі ті іг-раш-ки… Ліам нахиляється, завмирає і стогне мені на вушко:

— Спина… я не можу розігнутись!