Нове життя або що скаже тато?

Ранок зустрічав мене смачною кавою, свіжою випічкою та захопливим краєвидом. Напівсонні вулички потопали у зелені, над затишними кав'ярнями розкривалися різноколірні парасолі, а сонце ластилось мов руде кошеня. Справжній передайз, і флауери теж не підкачали — всміхаюсь до вази зі свіжими квітами. Починати нове життя не так вже і страшно. Лишилась одна проблема: що робити з Ліамом?

Шампанське вже повністю вивітрилось, і замість нього венами заструменіли бульбашки сорому. Неприємне відчуття, від якого от-от луснеш, самознищишся, аби припинились пекучі тортури. Те, що я вчора утнула, додасть кілька нулів на рахунок мого психолога, а мені передчасної сивини на пів голови! Тато завжди казав: не лізь у гру, якщо не маєш сили дійти до кінця. Що ж тепер буде, тату?

Нормальні дівчата в таких випадках телефонують подругам, моєю ж єдиною опцією була мама. Накрило нестерпним бажанням поділитися з нею, як з кращою подружкою — всім, вона зрозуміє… Але тоді дізнається її краща подружка, ака тато, і цей райський куточок зникне з лиця Землі, на Ліама чекатиме шлях ганьби та спокути, а мене замкнуть в хаті у бабці, стягнувши штраф за паплюження нашого доброго імені. Та я краще з’їм власну ногу без кетчупу та майонезу!

Але поділитися з кимось кортіло, і, як завжди, пощастило вищезгаданому психологу. Вероніка була дамою цинічною, іноді навіть грубою, проте давала найкращі та найчесніші поради.

— Як там нове життя, люба? — Вероніка могла б не питати, бо з її тону вже зрозуміло, що знає. Принаймні, здогадується.

— Я тут таких дурниць наробила… — Ніка терпляче вислухала потік самобичування, зрідка хмикаючи у коротких паузах.

— Красень, кажеш, на Гемсворта схожий? Тоді не бачу проблеми. Чи ти плануєш з невинністю як дурень з писаною торбою бігати, аж поки стане нікому не треба?

Грубо, зате справедливо. Такого я точно не планувала, про що одразу їй повідомила.

— Тоді карти в руки. Не казатиму маячні про любимі в народі часікі, скажу інше: живемо один раз, люба! Розслабся та отримуй задоволення! Все, чао-какао, я побігла.

Навіщо ті подружки, коли є Ніка? Підозрюю, вона робить це навмисно, аби закрити мою потребу, але як кажуть татові програмісти: Працює — не чіпай. Проте в житті не все так просто… Розбираючи валізу, натикаюсь на захист з ароматом полуниці, завбачливо покладений у кишеньку. Кого ти хочеш надурити, дівчинко? Усім очевидно, ЩО ти збиралася тут робити. А ось і вбрання на сьогоднішній вечір… Блискуча шовкова сукенка займає почесне місце на плечиках. Приємна на дотик, з тих що сидять як друга шкіра і носяться без білизни. Тримайся, Ліаме, насувається спека!