Глава 82. Я злюсь на тебе, але ти не думай, що це справді те, що я відчуваю.

Темно-червона кров великим потоком за долю секунди заплямила сірі стіни кімнати для допитів у поліцейському відділку Редвілла.

На обличчі Анни вмить відбився невимовний жах… від подиву вона навіть скрикнути не могла, наче страх в ту мить повністю скував її голосові зв’язки, не даючи істеричним крикам вирватися із горла. Почувся характерний глухий звук сповзання тіла по стіні, після чого на підлогу щось впало, голосно пляцнувши. До Анни вмить повернулася здатність кричати:

― О-о, Боже! ― вирвалось у неї, а руки дівчини прийнялись несвідомо обхоплювати власне обличчя. ― Джуліане, що ти… що ти наробив?!!

Хлопець стояв, повернутий до неї спиною. Така поза створювала йому надзвичайно підозрілий вигляд. Труп Грегорі остаточно сповз на підлогу, а голова мертво схилилась набік. У грудях чоловіка зіяла велика закривавлена діра, а вирване серце, покрите багряною кров’ю, валялося під ногами, як шмат якого-небудь м’яса. Тільки що Анна стала свідком того, як Джуліан власними руками вирвав його із грудей Грегорі.

Руки дівчини тряслися, але вона наважилась зібратися із силами і кинулась до трупа. Та це було скоріше жестом, спровокованим шоком, ніж здоровим глуздом, адже сенсу оглядати тіло не було – навіть будучи демоном, він не міг жити без серця. Таким чином було убито обох – і Грегорі, і демона ВІЛу. Переляканими очима Анна пробіглася по закривавленому тілу і тоді, відчуваючи над собою жахаючий образ Джуліана, із чиїх рук стікала кров, повернулася до нього, прокричавши:

― Ти… ти убив його!

Хантер стояв, не рухаючись. Обличчя його, здається, не виражало абсолютно ніяких емоцій, що було вкрай нехарактерно для Розенбаума.

Анна перебувала в крайньому шоці. Не стільки через те, що щойно на її очах було убито її батька, скільки через те, що це зробив Джуліан. Так, він був вкрай запальним і часто діяв, не думаючи, але такого вона явно не чекала.

Не в змозі зібрати думки докупи, Анна була готова тут і зараз припнути його до стінки і… а що вона зробила б? Дівчина і сама гадки не мала, як реагувати. Смерть Грегорі стала настільки раптовою, що Анна й не знала, плакати їй, чи радіти. Вона ні на секунду не відчула тієї порожнечі, що утворилась в душі, коли Віспа убив її матір. Мабуть, ненависть до Грегорі настільки поглинула її, що навіть така раптова смерть не могла викликати у неї ні нотки співчуття.

Зненацька Хантер кинувся навтьоки. Анна толком навіть не зауважила, як пробігла на швидкості інфеністів через весь поліцейський відділок, змітаючи зі столів поліцейських різноманітні папери і шокуючи всіх присутніх своєю явно не людською швидкістю руху.

Їй вдалося наздогнати Джуліана на автомобільному паркінгу. Був вечір і уже стемніло. Почувши наближення Анни, Хантер різко зупинився. Під тьмяним світлом вуличних ліхтарів його образ здавався не надто приємним. Він зупинився всього лиш на мить, абсолютно точно дивлячись чітко на Анну, а тоді знову зібрався бігти.

― Джуліане! ― прокричала дівчина. ― Стій! ― та, розуміючи, що він не збирається її слухати, Уеллінг на швидкості інфеністів вмить опинилась поруч із ним.

І цього разу обличчя хлопця її шокувало. Зазвичай один з його кутиків рота залишався злегка припіднятим, а очі стріляли харизмою, створюючи образ бога сарказму й іронії, та цього разу він здавався абсолютно злим. Брови Хантера напружились, утворюючи дві зморшки на переніссі, а від льодяного погляду темно-синіх очей хотілось сховатись.

― Джуліане, ти повинен мені пояснити, що в біса… ― та не встигла дівчина договорити, як її охопило відчуття наближення чогось неприємного і вона вмить затнулась.

В ту ж мить Розенбаум холодно озвався:

― Не наближайся.

Анна підняла брову.

― Щ-що..?

Та Джуліан немовби озвірів. Не в змозі стримувати гнів, він щосили ударив ногою по колесу автомобіля, що стояв поруч. Паркінг охопило надокучливе завивання сигналізації. Хантер різко стиснув кулаки і вчепився руками в капот машини. У місцях, де його руки торкнулися металевого корпусу, утворились великі вм’ятини. Безсумнівно, якби зараз він застосував усю свою силу, автомобіль перетворився б у ні на що не годну груду металу.

Анна нічого не розуміла… голову пронизували різноманітні думки, але тіло не бажало піддаватися страху. Так, Джуліан поводив себе цілком ненормально, однак дівчина не мала жодного бажання дозволяти цьому продовжуватись. Вона поволі стала наближатись до хлопця, уважно роздивляючись кожну його емоцію на обличчі.

Хантер рвучко виставив руку вперед і зі злістю прогарчав:

― Я тобі сказав – не підходь!

― Джуліане…

Анна не збиралась його слухати. Вона гадки не мала, що відбувається, але чомусь була впевнена, що її присутність зможе привести його до адекватного стану. Голова дівчини вже опинилась в кількох сантиметрах від грудей хлопця і вона чітко відчувала його нерівномірне дихання над своєю головою.

Він щосили стискав руки в кулаках, наче намагаючись втримати всередині себе непідконтрольну злість. Анна простягнула руку до його щоки, аби змусити хлопця поглянути на неї, бо увесь цей час він явно уникав зорового контакту. Рука дівчини на секунду злегка здригнулася, немовби відчуваючи, що в наступну мить хлопець жорстко схопить її і одним рухом припне Анну спиною до автомобіля, що продовжував голосно пищати. Дівчина навіть не встигла оговтатися, як тепле пришвидшене дихання Джуліана уже відчувалось під її лівим вухом. Усе всередині Анни до неможливості стиснулося. Одна його присутність так близько вже зводила її з розуму, а це дихання… рука хлопця потягнулася до її сідниць, а інша дещо жорстко схопила праве передпліччя дівчини, притискаючи його до автомобіля. В наступну мить губи Джуліана пристрасним ривком торкнулися шиї дівчини. Та цього разу його рухи були зовсім не ніжними… і, хоч вони доволі часто користувалися швидкістю інфеністів, аби отримати більше задоволення, Анна раптом сильно напружилася. Джуліан цілував її так швидко і грубо, що ні про ніяке задоволення не могло бути й мови. Він притискав її до себе так сильно, наче хотів буквально поглинути. Очі Анни забігали туди-сюди і вона рвучко відштовхнула хлопця, скориставшись одним із прийомів, яким її колись навчив Адам.

― Що з тобою?! ― закричала вона, коли вони опинились на відстані близько півтора метра один від одного.

На обличчі Хантера мелькнула єхидна посмішка, але, на відміну від звичних його харизматичних самовдоволених усмішок, ця таїла в собі явні маніакальні наміри. При світлі вуличних ліхтарів його очі, повні пітьми, виглядали моторошно.

― Невже ти не хочеш мене, Іскорко? ― протягнув хлопець далеким п’яним голосом.

Анна різко вирячила очі. Хлясь! Її рука відпечаталась на щоці Джуліана. Він миттю вхопився за постраждале місце так, наче це був і справді болючий удар.

― Ти здурів?! Ти щойно убив Грегорі… і після цього ти просто… ― та в ту ж мить суперслух Анни засік, що із поліцейського відділку вибігло декілька озброєних поліцейських. Імовірно, вони уже виявили труп свого начальника. ― Ох, чорт, копи…

Джуліан рвучко схопив Анну за руку і вони побігли на швидкості інфеністів. Успішно втікши із місця злочину, вони забігли в порожній парк і Анна жорстко вихопила свою руку із хватки Хантера. Він здивувався, але протягнув руку знову, очікуючи, що вона візьметься.

― Забираймося звідси, вони можуть наздогнати нас в любу мить.

― Що? Куди? Я з тобою нікуди не піду, поки ти усе не поясниш! ― викрикнула Анна.

Джуліан поглянув на неї так, наче вона зараз звинувачувала його в неіснуючому злочині.

― Пояснити? Що мені тобі пояснити, Іскорко? ― абсолютно спокійно запитав він.

― Все! ― розвела руками Анна. ― Ти убив Грегорі! Ти вирвав його серце! А потім взявся цілувати мене так, наче нічого не сталося! Це… це ненормально, Джуліане. Що з тобою? Чому ти поводиш себе так, наче нічого не відбувається? ― очі Анни зіщулились. Їй здавалося, що перед нею зараз стоїть зовсім не Джуліан…

Хантер зітхнув і поволі наблизився до неї. Анна уже й не знала, чого очікувати, тож усе її тіло напружилось до неможливості. На обличчі Розенбаума знову пробігла зла усмішка.

― Але ж хіба ти сама не хотіла цього? ― проговорив він. ― Він знущався над тобою з раннього дитинства, був твоїм найжахливішим кошмаром… хіба ж ти не ненавиділа його всім серцем і не бажала йому смерті? ― Анні здалося, що на його обличчі промелькнула фальшива жалість. ― Ти заперечуєш явні речі, Іскорко. Ти забороняєш власним почуттям вириватись назовні… я знаю, більш за все ти хочеш зараз піти зі мною, увірватись в клуб і забити на все…

― Що?! ― пирхнула Анна, аж засміявшись від шоку. Звісно, Грегорі вона й справді ненавиділа, і, можливо, дійсно бажала йому саме такої жорстокої смерті, але те… ― Що з тобою діється, Джуліане?

Хантер важко зітхнув.

― Ну ось, знову… ― закотив він очі.

Розвернувшись, хлопець зібрався іти.

― Ей!

Джуліан повернувся і поглянув на неї спідлоба.

― Я маю намір повністю звільнитися від суєти й усіх тягот, що терзали мене раніше. Ти або зі мною, або ні. Твій вибір.

Такі слова Анна явно не очікувала почути. Відвівши погляд убік, дівчина ледь стримала порив злості всередині себе.

― Що?.. ти даєш мені вибір? Вибір? Ти серйозно?

Та, оглянувшись, вона уже не помітила його. Поруч із парком з’явились поліцейські, і Анні довелось якомога швидше застрибнути за найближчу машину, аби вони не сприйняли її за злочинця, що не встиг утекти.

Емоції нестримним потоком бушували в голові дівчини. Що сталося з Джуліаном, чому він убив Грегорі і чому поводив себе так жорстоко? На ці питання у Анни не знаходилось навіть приблизних відповідей.

Ще близько п’ятнадцяти хвилин тому вони перебували в Тартарі і Анна, по суті, мала вступити у вирішальну сутичку з Аїдом, але все враз пішло нанівець… зосередившись на своїх останніх спогадах із Тартару, Анна дійшла до висновку, що довший час її мучила розплата за користування сироваткою Сили, а опісля вона узагалі погрузилась в небуття.

«Хтозна, що там узагалі відбулось, поки я лежала у відключці… як же ми тут опинились? Що сталось із іншими?» ― прозвучало в голові дівчини, але раптом живіт її забурчав так голосно, що всі думки вмить звелися до їжі. Вона не їла вже дуже давно і запаси енергії були практично на нулі!

З-за машини вона вилізла якомога непомітніше й одразу рушила до найближчого кафе, аби перекусити. На щастя, в кишенях знайшлося пару доларів і за кілька хвилин вона уже смачно наминала бургер.

Тільки тепер, сидячи в забігайлівці, дівчина второпала, що виглядає так, наче пройшла крізь війну. Одяг на її тілі був настільки пошарпаним, брудним і навіть в кількох місцях розірваним, що в голову Анни прокралися сумніви про те, як їй узагалі щось продали. Зітхнувши, дівчина спрямувала погляд в сторону центру, вид на який відкривався із цієї забігайлівки. У небо вдалині здіймався густий стовп диму, наче щось дуже сильно горіло, та Анна не надала цьому особливого значення – все ж, Редвілл доволі велике місто і пожежі тут не являються рідкісним явищем.

Зрештою, добре поївши (Анна з’їла цілих три бургери!), дівчина покинула забігайлівку й вирішила направитись в сторону дому. Все ж, вона гадки не мала, куди ще їй іти. Тіло пожирала втома від відсутності сну, а голову свердлило стільки думок, що дівчина навіть не хотіла думати про те, що сьогодні сталось. Однак, підійшовши до свого будинку, Анна раптом второпала, що, скоріше за все, досить швидко її потурбують копи із «новиною» про жорстоку смерть батька. Дівчина вирішила вже іти геть, аби не нариватись на них, однак раптом виявила, що в будинку увімкнене світло.

Голову Анни вже відвідали думки про те, що в будинок вдерлися злодії. Хоч це й звучало не надто логічно – які злодії стануть вмикати світло? Однак тіло Анни пронизав легкий адреналін і вона направилась до дверей. Аби справитись із звичайними злодіями, їй, по суті, не потрібно було мати в руках ніякої зброї. Вона могла з легкістю відправити їх у нокаут, скориставшись швидкістю інфеністів і підвищеною фізичною силою. От тільки, якщо в будинку не люди, а представники світу міазмів, ось тоді їй слід замислитись, чи варто… та про це дівчина подумала вже тоді, коли повернула дверну ручку. Двері виявились незамкненими.

Увійшовши всередину, дівчина одразу ж почула звук телевізора. По ньому йшли новини:

― Повідомляємо, що пожежа по вулиці ХХХ, котра почалася в ресторані Cold Greeny все ще триває. Чимало людей залишилось у вогняній пастці. Рятувальники працюють усіма силами, аби погасити полум’я. Нагадуємо, що 78 людей уже вдалося витягнути з палаючої будівлі, однак із ресторану полум’я перекинулось на офіси…

Прихожу Анна пройшла швидко і враз шокувалась… на кухні із вечерею поралися її молодший брат Джеймі і бабуся Розалі. Побачивши сестру, хлопець неймовірно зрадів:

― Сістр!

― Джеймі? Бабця Розалі? ― на обличчі Анни несвідомо виникла посмішка.

Вона не очікувала зустріти їх обох тут, але від цього була не менш задоволена.

***

Перед троном Аїда стояла напружена атмосфера. Зевс у тілі Лети продовжував свердлити бога смерті легковажним поглядом, після чого промовив, ледь помітно усміхаючись:

― Бачу, непогано ти тут влаштувався, братику. Гарний трон, безсумнівно гарний. А це все довкола… ― Зевс в тілі Лети показово озирнувся. ― Нема стін, стелі, тільки підлога. І то, що це за камінь? Ти на славу постарався, облаштовуючи все тут. Прекрасно жахаюча атмосфера володінь бога смерті.

На обличчі Аїда промелькнула секундна злість. Його верхня губа нервово задерлася догори.

― Для чого ти явився, Зевс? ― грізно промовив Аїд.

― Для чого? ― здивувався бог грому. ― Якщо я скажу, що скучив за братом, ти повіриш мені?

Аїд обвів його багатозначним поглядом.

― А-а-а, ― із ноткою розчарування протягнув Зевс. ― Не повіриш, значить. Печально. Все ж, зважаючи на те, що пройшло більше двох тисяч років, я все ще вважаю тебе своїм братом.

― Ти зговорився з цією нездарою Айвазіс, щоб провернути усе це і сказати мені ці далекі від правди слова? ― холодно озвався бог смерті.

― Хм. Ти як завжди проникливий, брате. Та цього разу і справді ніяких прихованих мотивів. З моменту нашої останньої зустрічі пройшло стільки часу! Невже ти ні разу не зловив себе на думці, що сумував за мною?! Я, наприклад, уже цілковито пробачив тобі те, що ти наважився проткнути мене кинджалом Вічності, знищивши моє тіло і змусивши душу блукати між трьома світами.

― Блукати між трьома світами, ― засміявся Аїд. ― Не сміши мене. Ми обидва чудово знаємо, що ти ніколи не став би опускатись до такого рівня.

На обличчі Лети пробігла підозріла усмішка.

― Певна річ не став. Ох, брате, мені щиро тебе жаль. Усі ці ланцюги… їх же неможливо зламати, правда? Та так і має бути. Ти бог смерті. А серед людей заведено вірити, що ти переправляєш душі померлих на той світ. Хе-хе, мабуть, вони остовпіли б, якби дізнались, що ти такими дурницями не займаєшся.

Аїд нахмурився.

― Так для чого ж насправді ти прийшов, брате? ― останнє слово звучало із його уст вкрай фальшиво.

Зевс повів бровою.

― Я прийшов, аби побачитись із своїм старшим братиком, який пообіцяв нашому батьку приглядати за мною близько двох тисяч років тому.

― Я убив тебе. Позбавив тіла. Змусив твою душу страждати тисячу років у пеклі. І якщо ти не намагаєшся зараз ввести мене в стан ступору, аби провернути одну зі своїх витівок, скажи мені чесно, брате. Яку ціль ти переслідуєш?

Зевс криво посміхнувся. Хтозна, яких оборотів набула б ця розмова далі, однак зненацька до плеча Лети доторкнулася чиясь холодна мокра рука, від чого та аж здригнулася.

З-за її спини показалася Марта, обличчя якої не виражало нічого доброго. В наступну мить із тіла Лети величезним струменем чогось надзвичайно чорного і злого вилетіли останки душі Зевса і з жахливим криком їх засмоктало кудись за трон Аїда, котрий, здається, і бровою не повів від усіх подій, що щойно відбулися.

Як тільки Зевс покинув тіло Лети, дівчина не стала втрачати ні секунди. Здавалося би, після подібних подій вона мала б стояти в ступорі, та, схоже, увесь цей час дівчина перебувала у свідомості і бачила все, що робив Зевс, не маючи змоги йому завадити.

Удар! Марта практично в останню секунду вивернулася, чудом уникнувши удару ногою по голові. І, хоч вода з озера Очищення, що все ще залишалася на тілі Марти, допомогла їй вигнати дух Зевса з тіла Лети, Айвазіс, схоже, не очікувала, що зіткнеться із таким супротивом з боку доньки самого бога смерті. Лета, запідозривши, що ця стерва абсолютно точно щось замислила, вирішила спершу вирубити її, а потім з’ясовувати все інше.

В одну мить, завдяки надшвидкості, Леті вдалося вибити з рук Марти кинджал Вічності. Ефектно обвівши у повітрі півколо, він прилетів просто в руки Аїдові. Розуміючи, що противниця беззбройна, Лета без проблем знерухомила її, рвучко заламавши одну з рук за спину, а також схопивши за шию так міцно, наче могла в цю ж мить її задушити. У погляді Аїда на мить промелькнуло щось схоже на гордість.

Лета могла думати, що їй вдалося спіймати Марту, і тепер вона вже нічого не втне і вони абсолютно точно дізнаються, що вона замислила. Однак, усе це було суцільною невдачею. Адже, хоч Марта і не володіла зараз минулими можливостями, що надавались їй завдяки крові демона, проте у придумуванні стратегій рівних їй просто не існувало.

Раптово Марта засміялась. Так божевільно, що Лета розізлилась:

― Чого ти регочеш?! Це кінець! Ти зараз же признаєшся, що затіяла!

Та Марта засміялась іще сильніше. В такій атмосфері її сміх звучав вкрай моторошно. І певна річ – хто став би сміятися, будучи в руках ворога?!

Однак зненацька Марта вільною рукою торкнулася пояса і в наступну мить почулось «взі-іх!»… секунда і в її руці опинився гнучкий меч, що весь цей час залишався на поясі дівчини, будучи абсолютно непомітним! Ривок… завдяки ефекту несподіванки Марті вдалося звільнитись від хватки Лети і за мить вже стояти позаду неї, уткнувши клинок під шию азіатки, погрожуючи перерізати горлянку в любу мить. Меч при цьому здавався абсолютно звичайним і навіть би не сказав, що він може ось так от зігнутись, аби обвитися довкола пояса.

Такого повороту подій, схоже, Аїд також не очікував. Спрямувавши вперед кинджал Вічності, він прокричав:

― Відпусти її негайно!

На обличчі Марти повільно з’явилась хитра посмішка, що свідчила тільки про одне – її план вдався.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.