Глава 84. Вдала брехня має звучати вигідно для всіх.

Наступний день. Уортонський Бункер.

У кабінеті Адлерів знаходився великий овальний стіл для проведення засідань та різного роду обговорень. Зараз за ним знаходилося п’ятеро чоловік – Сара Адлер сиділа посередині, Ієн по праву руку від неї, а вдалині розмістилися Деніел Берк, Люсія Браун і Марта Айвазіс. Остання виглядала особливо зацікавленою у сьогоднішньому засіданні. Вона сиділа, уважно слухаючи Сару, підперши підборіддя зігнутими кистями рук так елегантно, що, здавалося б, проходила курс етикету.

Деніел говорив:

― То, значить, Фан Сяо Гу був оболонкою Аїда і він увесь цей час шпигував за нами?

― Так, ― підтвердила Марта, ствердно кивнувши і дивлячись чітко на Деніела. Тоді перевела погляд на Сару. ― Більше того, Віолетта Чень – його донька.

Сара хмикнула:

― Це ми вже знаємо. Та я скликала нараду не для цього. Марто, ― Адлерка звернулася виключно до Айвазіс, пронизуючи її строгим поглядом. Відчувалась у ньому якась нотка недовіри. ― За весь цей час ти так і не розповіла нам, як тобі вдалося запечатати Браму в Тартар.

Марта перевела погляд на інфеністів і зважено проговорила:

― Коли я вийшла із печери, там мене вже чекали містер та місіс Адлери, а також Ейпріл Стракер. Їм вдалося впіймати її, коли малеча намагалась врятуватись втечею з місця події. На той час Браму вже було запечатано.

Ніхто з присутніх не спускав пильного погляду з Марти, тільки Ієн, наче будучи абсолютно незацікавленим у її розповіді, все роздивлявся власні руки, перебираючи пальцями.

― Так от, ― вела далі Марта, почергово дивлячись кожному із слухачів в очі. ― Я ніколи б не змогла зробити цього, якби була простим інфеністом.

Деніел насупився.

― В мені була кров демона.

Ієн враз здригнувся і це, схоже, вийшло надто голосно, бо Сара раптом кинула на нього строгий погляд. Чоловік немовби відчув його, навіть не дивлячись на дружину, бо раптом замовк, міцно стиснувши губи. Марта продовжувала:

― Я вдала, що перебуваю на стороні Аїда, а історія цих двох демонів виявилась тісно зв’язана з ним. Бачте-но, Віспа за життя звався Велуісом Андейра і приходився Дифтерії зведеним братом. Після смерті Дифтерія попала прямо до Аїда і стала його, скажімо так, улюбленою іграшкою. Стурбований долею сестри, брат пообіцяв відімстити. Скориставшись цим, я погубила їх обох. При цьому, все ще вдаючи, що являюсь на стороні Аїда.

Ці слова звучали з її уст із такою впевненістю, що Люсія і Деніел навіть на секунду переглянулись. Очевидно, жоден з них не очікував, що раніше мила і доброзичлива, однак слабка в бою, Марта Айвазіс виявиться таким блискучим стратегом.

― Опісля Анна Уеллінг активувала свою сутність як обраниці, але мені вдалося призупинити процес, після чого дух Зевса вселився в тіло Лети. Я дозволила їй викинути мене в озеро Очищення. З самого початку це було моїм планом. По-перше, таким чином я могла змусити їх обох думати, що вони мене позбулись. А, по-друге, це було мені на руку ― я змогла позбутись крові демона. Вибравшись звідти, я…

Раптово Деніел перебив Марту, сказавши холодним голосом:

― Але з озера Очищення неможливо вибратись.

― Можливо, ― всміхнулась Марта, спрямувавши погляд на хлопця. ― Якщо бути достатньо обізнаним про його можливості, ― інтонація Марти звучала дуже багатозначно. Такі слова, сказані інфеністу з талантом «розум», звучали надто гостро. ― З самого початку я являюсь інфеністом, а, отже, демонічна сутність не була потрібна мені, аби підтримувати життєдіяльність. Відповідно, позбувшись тьми, я повернулась до свого початкового буття і зуміла легко вибратись на поверхню. Скориставшись тією самою водою озера Очищення, я змогла вигнати дух Зевса з тіла Лети прямо в пекло, звідки він і прийшов. Опісля я покинула Тартар і запечатала Браму кинджалом Вічності. При цьому він, певна річ, був знищений.

Деніел знову озвався не надто довірливим голосом:

― І де ж рештки кинджала?

Марта уже було відкрила рот, аби відповісти, однак Люсія, володіючи талантом «швидкість», зробила це скоріше:

― Та які рештки. Ти бачив, в якому стані Марта вилетіла з печери? Їй пощастило, що взагалі жива лишилась, а ти про рештки кинджала питаєш!

― Достатньо, ― підняла ліву руку Сара Адлер. У кабінеті запанувала тиша. ― Марто, у мене є до тебе запитання. Прибувши в наш Бункер три роки тому, чому ти не розповіла мені правду про те, що являєшся наполовину демоном?

Марта поспішила відповісти, все так же щиро усміхаючись:

― Вибачте, місіс Адлер, але, змушена зізнатись, що тоді не була впевнена, що можу вам довіряти. Зараз, звичайно, справи прийняли зовсім інший поворот і я впевнена у всьому, що ви говорите чи вирішуєте. Та тоді, маючи на меті відшукати кинджал Вічності, я не знала…

― Яка тобі з цього вигода? ― раптово втрутився Деніел. Люсія шоковано поглянула на нього, однак хлопець залишався непохитним. Він явно підозрював, що Марта щось недоговорює. ― От серйозно. Тільки не говори, що вирішила погратися в благородного народного героя, що всіх рятує, ризикуючи собою.

Марта знову хотіла відкрити рот, аби заперечити, однак Сара підвищила голос:

― Деніеле. В першу чергу запитання ставлю я.

Хлопець закотив очі, однак замовк.

― Марто, ― звернулась Сара, натякаючи, аби та продовжувала.

― Я була інфеністом стільки, скільки себе пам’ятаю. Ми з сестрою жили без батьків. Будучи обраницею, я змушена була терпіти видіння і при цьому намагатись не зійти з розуму. Ніхто з вас не знає, що це таке, коли у твоїй голові сперечаються два древніх бога, кожен з яких намагається перетягнути полотно у свою сторону… і полотном у даному випадку являлась я, ― Марта говорила це із дещо розгубленим виразом обличчя, але явно не таким, що мав викликати жалість. ― Більше за все я прагнула позбутись цих видінь. Шукати кинджал Вічності і решту артефактів в таких умовах неможливо, тож я обрала інший шлях.

― Ти вирішила застосувати кров демона? ― запитала Сара.

Марта кивнула.

― Однак зробити це було непросто. Ми, інфеністи, нечутливі до жодних бактерій, вірусів чи грибів. Заразитися було нереально, тож довелося шукати альтернативні способи. І я знайшла. В Нью-Йоркському Бункері мені з радістю погодилися допомогти двоє людей. Вони знали мою таємницю, і ми разом плідно працювали над створенням сироватки, що могла б надати мені можливість позбутися клятих видінь.

― В Нью-Йоркському Бункері? ― замислилась Сара.

― Двадцять три роки тому там стався жорсткий переполох, буцімто, якийсь експеримент вийшов з ладу і народився мутант, що перебив більше десятка інфеністів… ― насуплено проговорив Деніел, проводячи рукою по підборіддю.

Марта зітхнула.

― Так, ми дещо поспішили і згодом про це пошкодували… та суть була в тому, що я змогла взяти видіння під контроль. Тепер усе закінчилось. Та я знала, що не можу просто так забути весь цей жах, що пережила з раннього дитинства.

Марта важко вдихнула. В її голові на мить промайнули спогади із власного будинку.

― МАМО! ― кричала шестирічна Марта, припадаючи на коліна перед закривавленим диваном, на котрому лежав труп жінки із перерізаною горлянкою.

Знаряддя убивства лежало поруч із її головою, наче вбивця, зробивши справу, акуратно поставив його туди. Марта плакала і кричала, тремтячою рукою хапаючись за халат матері і штурхаючи її, наче та мала прокинутись.

― Мамо, прокинься!! Прокинься!! ― кричала мала.

Аж тоді в поле її зору потрапив чоловік, що непорушно лежав за диваном у калюжі власної крові. Його обличчя було покрите бризками крові і на шиї також виднівся глибокий поріз. Марта кинулась до нього, схопила маленькими ручками за одяг на спині і щосили взялася штурхати.

― Тату! Тату!

При цьому з її зелених очей струменем лилися сльози. Вона виглядала вкрай розгубленою і наче й не розуміла нічого, а водночас наче розуміла все. Від подібної картини в будь-кого здригнеться серце. А Марті на той момент було всього шість.

Згадавши це всього лиш на секунду, Марта голосно ковтнула слину. Очі її заблистіли – було видно, що вона намагається силою подавити емоції. Вона подала голос, котрий тепер трішки тремтів:

― Із кров’ю демона в організмі я змогла позбутись видінь і тепер стала непотрібна Віспі, який увесь цей час намагався використовувати мене для пошуку трьох артефактів, що мали допомогти йому відчинити Браму, пробратися до Аїда і убити його. Він розлютився. І не дивно, адже весь цей час він розраховував на те, що я доправлю його величність до Аїдового трону, та враз я позбуваюсь видінь і все… він безжально замордував чоловіка та жінку, котрі допомогли мені винайти сироватку, ― Марта сказала це, помітно намагаючись втримати в собі весь біль, що тоді пережила. ― Це були батьки Ребекки Бенсон.

― Оу, ― зронила Люсія.

― Але ж вони були ні в чому не винні! ― раптом вигукнула Марта. На очах її забриніли сльози. ― Вони не були «чутливими» і не були обранцями! Він убив їх просто для того, аби насолити мені! Я… ― Марта помітно затряслася, а руки її стиснулися в кулаки. Сара уважно спостерігала за кожною емоцією дівчини. Марта, ковтнувши слину і сльози, продовжила: ― Я не могла більше терпіти. Я мала придумати спосіб, як покінчити з усім цим. Довелося вдати, що я засвоїла урок. Я вирішила використати його сповна, як він хотів використати мене. Тож разом ми знайшли ту саму обраницю, котра мала знайти артефакти і відчинити Браму в Тартар.

― Анну Уеллінг, ― пробурмотіла Сара.

― Так… в кінці кінців я зробила те, чого прагнула. Аїд убив сестру Віспи, а я убила його самого на очах в Ейпріл Стракер, котрій він успішно пудрив мізки. Цей клятий демон загинув ще легкою смертю… ― крізь зуби процідила Марта.

Люсія видихнула:

― Віспа і справді доставляв нам чимало клопотів.

― А Ейпріл… це та дівчинка, поруч із кімнатою котрої постійно стоїть охорона і доносяться навіжені крики? ― запитав Деніел.

Марта зіщулилася.

― Цей паршивий демон обманув її! Вона вірить йому, але вона просто наївне дитя! Він… він… ― раптом Марта схопилась за груди, наче їй стало бракувати повітря.

Люсія вмить опинилась поруч, обхопивши дівчину за плечі і подаючи їй стакан із водою.

― Ну, все-все, він мертвий. Ти відімстила йому…

Натомість Деніел залишався непохитним. Він скоса дивився на Марту, що аж давилася сльозами. Сара Адлер підвелася з місця й підійшла до дівчат. Люсія відступила вбік.

― Марто, ― багатозначним голосом промовила Сара, беручи дівчину за руку. Айвазіс підвелася, але їй все одно бракувало зросту, аби дивитись Адлерці в очі. ― Ти пройшла через нелегкий шлях. Те, що тобі вдалося наодинці обманути двох чи найнебезпечніших демонів в історії людства, ― безумовно заслуговує похвали. Віднині ти можеш розраховувати на будь-яку поміч з мого боку, ― усміхнувшись, Сара торкнулась тильної сторони руки Марти.

Марта витерла сльози рукавом і поспішно кивнула. За якийсь час усі покинули кабінет Адлерів. Люсія, перш ніж піти геть, обійняла Марту. Айвазіс двічі подякувала за підтримку і дочекалась, поки із кабінету вийде Ієн. Побачивши її, чоловік помітно занервував. Він закусив губу і пробелькотав тихенько:

― Міс… міс Айвазіс…

Марта жорстко вхопила його під руку й потягла кудись далі по коридору. Штовхнувши перші двері, на які вони натрапили, Марта затягнула Ієна туди і, впевнившись, що їх ніхто не помітив, зачинила на замок. Тоді розвернулась до Ієна і сказала, схрестивши руки на грудях:

― Ну.

― Не знаю, чи б-без… безпечно тут говорити…

― Це ж кімнати для допитів, ― байдужим тоном зронила Марта. ― Крізь ці стіни жоден звук не втече. Говори.

На обличчі Марти, котра щойно плакала і, здавалося б, переживала неймовірно важкі емоції, зараз виникла абсолютно байдужа гримаса. Ієн описав очима у повітрі півколо і нарешті наважився подати голос:

― Міс Айвазіс… я не зміг виконати останню вашу просьбу.

Марта закотила очі.

― І це все, заради чого ти мене покликав? ― хмикнула вона нахабно. ― Забудь. Тепер це неважливо. Твоя дружина мені вірить, і я з легкістю зроблю це на виду у всіх. Але, раз ти вже тут… які новини з лікарні Святого Александра?

― Але ж… але ж ви вчора самі були там… ― пробелькотав Ієн, скидаючись на загнаного вовком в глухий кут зайця.

― За ніч могло статись будь-що, ― наголосила Марта, грізно поглянувши на чоловіка, котрий від цього ще більше знітився. ― То що там? Вона приходила до тями?

― Ні, міс Айвазіс. Вона стабільна. Однак, чи діє препарат, ми поки не можемо стверджувати. Лікар сказала, що…

― Гаразд. З цим розберемося. Можеш не спішити.

І Марта вже зібралась іти, як Ієн пропищав:

― Міс Айвазіс… а ви…

Підібгавши руки до грудей, він скидався на голодного кролика. Марта сердито закотила очі, однак розвернулася і кинула йому в руки якийсь паперовий коричневий пакет. Ієн так втішився, що аж хотів кричати від радості, та обмежився простим схлипуванням, бо в ту мить Марта якраз покинула кімнату. Розкривши пакет, чоловік витягнув звідси якийсь горішок і з захватом вкинув собі в рот. Від цього його вигляд моментально змінився – очі засвітилися фіолетовим, а рот розтягнувся в задоволеній посмішці, неначе він щойно вжив якісь наркотики.

Вийшовши із кімнати для допитів, Марта пройшла по коридору далі і, проходячи повз одну з кімнат, яку охороняло двоє озброєних інфеністів, хмикнула. Звідти доносились шалені крики:

― НІ! ВІДПУСТІТЬ! ВЕЛ НІ В ЧОМУ НЕ ВИНЕН! ВОНА ОБМАНЮЄ ВАС!!

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.