Глава 86. Я люблю тебе більше за всіх, мій маленький арахісовий магнате

Анна повернулась в лісовий будиночок опісля розмови із Нейтом сама не своя. Вона очікувала, що бабця і брат стануть допитуватись, тож поспішила у свою кімнату. Побачивши з вікна, що бабця займається підготовкою землі до весни (вона планувала зробити город поруч із хатою), дівчина видихнула з полегшенням. Сіла на ліжко і замислилась.

«У цьому всьому є логіка і є зв’язки. Потрібно лиш знайти їх. Марта стовідсотково має якісь плани на Бек і якщо ми звільнимо її, все піде крахом. Так само, якщо я поговорю із Ейпріл і дізнаюсь, що сталось після того, як я відрубилась. Більше того, Джуліан говорив, що Віспа щось знав і тоді, коли він помирав, він абсолютно точно передав Ейпріл свої спогади!» ― та від однієї думки про Джуліана Анна здригнулась.

― Ні, я не можу! Я… що він узагалі собі думає, легковажно попиваючи алкашку в барі під боком в інфеністів, коли таке відбувається??? ― викрикнула вона вголос.

Та аж ніяк не очікувала, що в ту мить двері її шафи відчиняться і звідти покажеться Джеймі із банкою арахісової пасти в руках. Запустивши чергову ложку в рот, він пробурмотів:

― От і нащо ти зв’язалася з таким придурком? Логічно ж, повний ідіот.

Анна аж підскочила від переляку. Хто б знав, що брат увесь цей час сидів в шафі і все чув!

― Джеймі! ― випалила вона, за секунду опинившись перед ним. Обличчя її треба було бачити.

Брат натомість лиш схилив голову набік, здаючись при цьому неймовірно милим і харизматичним водночас. Та в наступну мить його лице налилося кров’ю, бо рука Анни блискавично вихопила банку арахісової пасти.

― А-а-а! Ні!!! ― запищав він, а Анна в одну мить опинилась поруч із вікном і, відчинивши його за долю секунди, пожбурила банку з арахісовою пастою геть.

Джеймі заволав, обливаючись слізьми:

― Ти нелюд, сестро!!!

Анна обвела його жорстким поглядом:

― А чого ти хотів? Нема чого ховатися у мене в шафі й підслуховувати! Та й взагалі! Раптом я почала б роздягатись?!

― Ха-а! ― махнув рукою Джеймі, вмить наче забувши за розбиту банку його найдорожчого скарбу. ― Налякала! Я всі твої красоти з раннього дитинства мав можливість споглядати! От тільки… нема там нічого особливого, так і знай. Не здивований, чому твій вельмишановний Джуліан-Підгузки-ХХL втік від тебе.

― Що ляпнув?! ― зайшлася Анна, збираючись дати братові ляпаса.

― Правду ляпнув! ― випалив Джеймі, спритно вивертаючись від її ударів. ― Тю-ю! Я навіть і не думав, що моя сестра така пещена! Ти ба, як розійшлася! Ну, просто, усі найкращі гени передались мені, от і…

― Що ти там верзеш? Щось погано чути… мені здається, чи ти шепелявиш? ― не вгавала Анна. ― Точно-точно, так невиразно говориш, що мені вже здається, що ти ніколи не виростеш!

― Це просто ти стара і глуха! ― відрубав Джеймі. ― Не звалюй вину на інших. Думаєш, розбила мою дорогоцінну банку і перемогла? Щоб ти знала, коли ми сюди переїжджали, я тайком купив десяток таких самих і сховав!

Анна заскреготіла зубами. Сварка брата і сестри дозволила їй повністю забути про всі насущні проблеми і повністю відчути себе такою ж безтурботною, як тоді, коли все ще було гаразд…

― Я спепелю їх всіх!!! ― заволала дівчина, намагаючись зловити Джеймі, котрий дуже спритно вивертався від всіх її спроб.

― Спершу знайди! ― зареготав хлопець, стрибаючи на ліжко.

― Ти думаєш, не зможу?! Та я всі твої заначки завжди знаходила! Забув, як намагався у 9 класі траву курити таємно від мене? І що, багато накурився???

Дівчина стрибнула на ліжко поруч, намагаючись схопити і залоскотати брата.

― За те, я завжди палив тебе перед маман, що ти ідеш зовсім не на «ночівлю до подруги»! Я завжди казав їй, що ти всіх своїх подружок просиш казати, що ти в них, а не у свого, як там його звали… точно, Роба Деллавера! Ха-ха! Я пам’ятаю, як сказав мамі: «А ти візьми і подзвони до них всіх!» Можеш тільки уявляти, якою була мамина реакція, коли вона почула від Ребекки, Кетрін і ще двох дівчат одну і ту ж історію! «Так, Анна зі мною. Ми дивимось фільми і їмо попкорн, а потім будемо займатися бьюті-процедурками, як справжні подружки на ночівлі!» Ха-ха-ха-ха-ха!

Вони валялися на ліжку, безтурботно сміючись. Однак, згадка про маму чомусь змусила Анну на секунду відчути порожнечу в серці…

― Точно, іще от що. Мабуть, говорити таке зараз не дуже актуально, але… ти вбила мою арахісову пасту, тож слухай уважно!!! Досить часто я брав твій рушник для волосся і витирав ним ноги! А потім вішав назад, ніби нічого не було! Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

Анна вмить оскаженіла й налетіла на брата із лоскотами. Він аж заливався сміхом, пручаючись і штовхаючись, та в нього не було жодного шансу протистояти сестрі.

― Ах ти малий паршивець!!! Ну все, тримайся в мене!

***

Надурачившись вдосталь, вони розкинулися на невеликому ліжку, віддихуючись. В якийсь момент Джеймі запитав, ніби між іншим:

― Ти знаєш, що сталось із Летою?

Анна відповіла не одразу. Вона не розраховувала, що опісля таких безтурботних моментів він вирішить задати таке запитання. Тим більше, що дівчина і сама гадки не мала, що відповісти.

― Я… я не знаю, ― зізналась Анна. Раптом її серце забилось сильніше. Закусивши губу, дівчина якусь мить вагалась, а тоді сказала: ― Джеймі, я… я збираюсь проникнути в Бункер. Ейпріл… вони тримають її взаперті і я… коротше, я думаю вона зможе заповнити пробіли на рахунок того, що сталось у Тартарі після того, як я відключилась.

Джеймі різко сів на ліжку. Анні довелося зробити те ж саме. Вперше за довгий час брат дивився на неї із справді схвильованим обличчям.

― Але не кажи бабці, ― ледь чутно зронила Анна. ― Я обіцяю не чіпати твої запаси арахісової пасти.

Та Джеймі скрикнув:

― Ей! Я і не думав про це… ти! Ти взагалі здуріла! ― зіскочив він з ліжка і, обійшовши коло довкола своєї осі, випалив: ― Здуріла! Там же ж все охороняється. Ти як собі уявляєш проникнути туди непоміченою? А якщо ця стерва Марта тебе спіймає?!

Анна також підвелася із ліжка і підійшла до брата:

― Ну-ну, я справлюсь. Я ж не слабачка якась… та й, я маю ось це, ― дістала вона із кишені демонічний браслет.

― Що це? ― бовкнув Джеймі, однак при цьому залишаючись все таким же серйозним, яким став, відколи почув про план сестри.

― Ця штука допоможе мені проникнути в Бункер в таємниці від всіх камер і сканерів, а також вух і очей, ― зронила Анна. Зрештою, дівчина вирішила змовчати про побічні ефекти і, особливо, про гудок поїзда, бо подумала, що Джеймі просто не втримається від сміху і тоді їх почує бабуся, а їй краще нічого не знати.

― Круто, ― зауважив брат.

В його голосі не мелькнуло жодного захоплення, однак він помітно заспокоївся. Анна заховала браслет, а Джеймі тим часом запитав ледь чутним голосом:

― Сестричко… ти ж… ти ж скажеш мені, якщо дізнаєшся щось про Лету? ― його серцебиття і дихання суттєво пришвидшились. ― І… якщо вона… ― він знову затнувся, але Анна чудово знала, що він хотів сказати, тож вирішила взяти все на себе.

― Ей, з нею усе буде гаразд, ― проговорила дівчина, вхопивши брата за плечі. В якусь мить брат підійшов ближче і обхопив Анну руками за спину. Він був вищим за неї, однак ці обійми виглядали так, неначе маленький хлопчик обіймав свою старшу сестру. Анна дещо занепокоєно поволі опустила свої руки до лопаток брата, приймаючи обійми. ― Лета ― донька самого бога смерті. Вона сильніша, ніж ми думаємо.

Джеймі не спішив відповідати. Він зарився головою в плече сестри, немовби бажаючи зменшитись в рості, аби вона могла приголубити його так, як робила це, коли він був маленьким. Анна простягнула долоню правої руки до голови брата і лагідно торкнулась його волосся.

Вони стояли так якусь хвилину і Анна була впевнена, що братові стовідсотково незручно стояти отак от, зігнувшись, але він ні на секунду не затремтів від напруження м’язів. Навпаки – міцно притискав до себе сестру, а вона продовжувала гладити його по голові. Анна подумала про те, що насправді вони давненько так не говорили, як сьогодні і відчула, що це було саме те, чого їй сильно не вистачало останнім часом.

Тепер, коли у неї не залишилось ні мами, ні батька, дівчина зрозуміла, що єдиною рідною людиною зостався Джеймі. І від цього їй захотілось притиснути його до себе сильніше. Та раптом хлопець проговорив їй біля вуха дещо стурбованим голосом:

― Сестричко… пообіцяй, що не ризикуватимеш і не переоцінюватимеш свої можливості.

Анна на секунду забула, що треба дихати. На очі наверталися сльози. Ще кілька хвилин тому вони сміялись, як навіжені, а зараз вона була готова ридати. І справді, довкола них усе змінювалось із неймовірною швидкістю – буквально ще вчора їхні батьки були живі, а зараз вони залишились тільки один в одного. І як би Анна не намагалась стримати сльози, із обох її очей таки потекли тоненькі цівочки… ковтнувши слину, дівчина прошепотіла:

― А ти обіцяй подбати про бабусю.

Розірвавши обійми, Анна рушила до виходу з кімнати. Ідучи по сходах, вона витирала сльози рукавом.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.