Бібліотекарка

Імпозантна жінка, вбрана у мішкувату сукенку з ажурним комірцем, окинула апатичним поглядом кособокі стелажі з сотнями запилюжених книжок. Позіхаючи, ледачим рухом захлопнула старезний фоліант у зашмуляній палітурці, безжально сколихнувши глупу тишу. В носі миттєво залоскотало від куряви залежаного порохна, яке закружляло довкола знудьгованого обличчя. Тлумачний словник був майже її ровесником, проте навіть на його пожовклих від часу сторінках їй так і не вдалося відшукати там значення власного імені.

Безсумнівно, коли батьки Еліоппи зачинали її десь на задвірках нічного клубу, вони обидва були обдовбані канабісом або закинуті кислотою. Вона не здивувалась би, якби дізналася від котрогось з їхніх друзяк, що це пришелепкувате ім'я Юрчик та Аня обрали для неї перебуваючи під дією опіатів. Бо як інакше можна було пояснити вибір предків наректи своє єдине дитя казна-як? Мелодрамами вони не захоплювалися, а книжки використовували виключно за іншим призначенням. Втім, як і вона.

Скільки Еліоппа себе пам'ятала, посміхнені обдовбиші постійно щось шмалили. У дитинстві вони нагадували їй їжачка та ведмедика зі славнозвісного радянського мультика, які заблукали у тумані. Конячкою і пугачем були похресні батьки. Решта дорослих, які оточували родину Коваленків, мало чим відрізнялися від утопічних персонажів мультпрому. Зростаючи в такій розвеселій компанії дівчинці ніколи не було сумно і вона не зчулася, коли промайнули ті безтурботні роки.

Позаяк Еліоппі змалку дозволялося робити усе що їй заманеться, в школі вона навчалася так-сяк. Дивакуваті зачіски, агресивний макіяж і строкатий одяг, який зазвичай купувався на барахолках, викликали у випадкових перехожих подив та осуд. Однак дівчинці-хіппі було байдуже до думок посередніх зануд.

У старших класах вона була класичним важким підлітком і майже не з'являлася на заняттях. А коли й приходила в обитель знань, то прогулювала уроки, ховаючись від вчителів в туалеті і пускаючи по колу косячок з такими ж недолугими шизиками.

З горем навпіл отримавши атестат, Еліоппа невдовзі дізналася від любителів шмалі, що вони планують відвідати музичний фестиваль на острові насолод. Оскільки у доньки на той час був прострочений закордонний паспорт, Юрчик з Анею поїхали на Ібіцу без неї. Відтоді Еліоппа нічого не чула про них, так само як і про похресних батьків.

Якби не жаліслива сусідка, яка влаштувала покинуту напризволяще підлітку на свою колишню роботу, хтозна, чим би для неї все це закінчилося...

Робота в бібліотеці, яка знаходилася на околиці міста, у якихось непролазних хащах з непримітною стежкою, була, як то кажуть — не бий лежачого. А ще, до огиди, нудною та безперспективною. Сюди мало хто наважувався заходити навіть удень, позаяк це безбарвне похмуре приміщення, завбільшки з морський контейнер, більше скидалося на клятий склеп. Припорошені віковічним пилом книженції та повна відсутність вікон навіювали депресивні думки. Мереживо павутиння по кутках слугувало єдиним антуражем. Еліоппа була переконана: якби тут працював хтось інший, він би неодмінно повісився чи розітнув собі вени.

Чому цю занедбану споруду досі не знесли, вона гадки не мала, але її це цілком влаштовувало. Відвідувачів в бібліотеці майже ніколи не бувало, а коли хто і зазирав до обителі хандри, то без сліз на них дивитися було неможливо. Контингент тут був те, що треба — що не відвідувач, то справжній самородок. Ось взяти хоча б цього прищавого довбогная, який сірою тінню прошмигнув у напівосвітлений хол. Крадійкувато роззираючись, хлопчина розчахнув перед Еліоппою плаща, сподіваючись вразити її своїми причандалами. Цією недолугою виставою юнак лише викликав у неї напад нестримного реготу.

Миршава сарделька, більше схожа на мертвого крота з рудою волохатою дупою, кумедно бовталася між ногами. Увімкнувши на гаджеті різдвяну мелодію, цей любитель показухи ритмічно закрутив стегнами, розгойдуючи покійничка. Кріт вдарявся голівкою об худорляві стегна, навіюючи на глядачку тугу. Зітхнувши, Еліоппа посунула окуляри на кінчик носа і, подавшись трохи вперед, споглядала на це висяче непорозуміння з неприхованою апатією. Їй раптово закортіло взяти указку, що лежала на столі під рукою, і штиркнути нею в пах танцюриста.

«А що як в мене є завдатки некроманта, про які я не знаю?..» — майнула в голові весела думка.

Коли бібліотекарка потягнулася за дерев'яним дрючком, виконавець різдвяного танцю припинив вихляти стегнами.

— Агов! Ви чого? — вигукнув він, розгублено прикриваючи муддя долонями. — Ми так не домовлялися.

— Ти ж хочеш отримати те, за чим прийшов? — поставила риторичне питання Еліоппа, закусивши губу в передчутті розваг. — Танцюрист погідно кивнув, неохоче прибираючи долоні від свого непритомного крота, — Підійди ближче, — владно наказала глядачка, міцно стискаючи указку. — Ексгібіціоніст наближався до бібліотекарки надто повільно, неначе вагався, чи варто це робити. — Швидше! — прикрикнула вона на нього.

Він аж сіпнувся від несподіванки і заточився назад. Сміючись, Еліоппа поклала дрючка, прицільно примружила око і, навівши на гуляйпуцька камеру телефона, щоб відзняти похабне відео, налякала його іще більше. Закутавшись в свій плащ, рудий Олаф накивав п'ятами.

Насправді бібліотекарка й гадки не мала, як звати юнака — не бачила сенсу запам’ятовувати імена пересічних гівнярів, які прагнуть зруйнувати життя наркотою. Криво посміхаючись, Еліоппа відкинулася на скрипучу спинку стільця, висунула шухляду й дістала об'ємний пакет з відбірною травкою. Потім підсунула до себе книгу якогось російського класика, видерла звідти сторінку і висипала на ній зелену доріжку.

Поки Коваленко крутила косячок, до обителі знань повернувся утікач. Шморгаючи носом, рудий Олаф завмер біля її столу, ніяково тупцюючи на місці.

— Гроші приніс? — не відволікаючись від справи запитала Еліоппа.

— У мене тільки половина суми. Я ж вам казав... — промимрив малолітній невдаха, втягуючи голову в плечі.

— Казав. І ми домовилися з тобою: я зроблю знижку, якщо ти зможеш мене здивувати, — відказала дилерка безбарвним голосом, вперивши в хлопця скляний погляд.

Рудий Олаф застиг соляним стовпом, дратуючи Еліоппу мовчазною позицією. Їй було нудно, він мав її сьогодні розважити, але облажався по повній. То якого дідька цей нікчема досі муляв їй очі? Рука самовільно потягнулася до указки, щоб дати йому чортів, проте натрапила на щось інше.

Затиснувши між зубами самокрутку, бібліотекарка піднесла запальничку до скрученого кінчика. Не зводячи з хлопчини очей, вона зробила велику затяжку, затримуючи дим у легенях — він осів в бронхах, частково заспокоївши нерви. Витримавши паузу, Коваленко з придихом видихнула:

— Тобі не вдалося мене здивувати. Як казав мій старий: Нема ніжок, нема мультиків.

— Що? До чого тут мультики?

— Кажу: на хуй пішов! Поки я не запхала тобі цього дрючка по самі гланди! — гримнула на нього вона, знову хапаючись за указку.

Малолітній танцівник весь зіщулився, однак цього разу не втік. Вочевидь, бажання обдовбатися наркотою переважило здоровий глузд.

«Що ж, я намагалася... Якщо хоче ступити на криву доріжку, то хто я в біса така, щоб його зупиняти?!»

Шалена посмішка розквітла на аскетично блідому обличчі. Еліоппа простягнула рудому Олафу свій телефон, наказавши записати на відеокамеру дрочку, поки вона буде відсипати в пакетик товар. Вона зиркнула на нього, невдоволено підібгавши вуста. Вона зиркнула на нього, невдоволено підібгавши вуста. Під важким поглядом дилерки цей гуляйпуцько неохоче почав розстібати плаща, якого, мабуть, поцупив у свого діда, і почав жмакати чахлика.

Поки кожен був зайнятий своєю справою, неочікувано почувся скрип дверей. Ексгібіціоніст так і вкляк з ерогованим членом у кулаці, наче за його спиною з’явилася ніхто інша, як його люба матуся. Реготнувши, Еліоппа визирнула з-за напруженого плеча юнака і подумки вилаялась. Це був крах! Лицедійка миттєво нап’яла на обличчя маску привітності й озвалася до працедавця солодко-улесливим голосом:

— Всеволоде Васильовичу! Яка приємна несподіванка. Рада вас бачити!

Низькорослий чоловік із помітними залисинами та круглим черевцем енергійно помахав бібліотекарці пухлою ручкою, усміхаючись їй на всі тридцять два. Красенем Сайгака можна було назвати хіба що з великою натяжкою. Таких, як він, її похресні батьки називали лохами, яких гріх було не пошити в дурні. Коваленко була цілком з ними згодна і вже кілька місяців обробляла плешивого тюхтія аби той не похерив її підпільний бізнес.

Мамця Всеволода Васильовича — беззаперечний авторитет у їхній родині — наполягала на продажі нерухомості, від якої, на її думку, не було жодного зиску. Однак синочка-пресиночка на диво мужньо тримав оборону. Біда була в тому, що Еліоппа гадки не мала, чи надовго вистачить духу м’якотілому слимаку протистояти напору владної мамки.

— Доброго дня, Елічко! — від приторно-солодкої вимови її імені, яке працедавець ще й скоротив, бібліотекарку мало не знудило. — Ви скучили за мною?

«Очі б мої тебе не бачили, сучий ти сину...»

— Ну, а як же, — защебетала у відповідь Еліоппа, поквапом згрібаючи у шухляду товар, — Зачекайте хвилиночку, я скоро звільнюся.

На її щастя, рудому Олафу вдалося швидко оговтатися та привести себе в належний вигляд. Поки Сайгак вдавано оглядав свої володіння, бібліотекарка вклала пакетик з товаром у книжку та передала її гуляйпуцьку. Тоді відкрила журнал реєстрації і вписала туди назву книжки, навпроти вигаданого прізвища завзятого читача Достоєвського.

— Розпишіться ось тут, будь ласка, — з награною шанобливістю звернулася до відвідувача сумлінна працівниця. Коли хлопець взяв у неї ручку і нахилився над журналом, вона прошепотіла йому на вухо: — Щоб завтра приніс мені всю суму, інакше я викладу відео в мережу, де з твоєї дупи стирчить морква.

Рудий Олаф кивнув і прожогом вибіг з обителі сорому, притискаючи до грудей згорток.

Сайгак провів спантеличеним поглядом молодого книголюба й підійшов до підлеглої. Еліоппа встигла мигцем оцінити його плебейське вбрання. Бузкова сорочка, класична краватка, чорна жилетка з білими ромбами, брюки вільного крою — типовий мамусин вилупок. Коли цей рожевощокий пундик розлучився з дружиною, то він одразу почав підбивати до неї клинці.

— Елічко, а куди це він так прудко чкурнув?

— Мабуть, нетерпиться прочитати книжку, яку я йому щойно дала, — зі щирою усмішкою збрехала крутійка.

Втягнувши носом повітря, Всеволод Васильович у задумі застромив кінчик ключа від автівки в вухо. Кілька обертів активізували мозкову діяльність. Він ретельно обтер білим носовичком забруднений сіркою ключ та заклав руки в кишені.

— Елічко, а вам не здається, що тут пахне чимось дивним? Такий знайомий запах, але я ніяк не можу збагнути, що воно таке?

«Внюхав таки, старий поц! Цікаво, звідки мамусин пундик знає, як пахнуть гроші?»

— Це мій новий парфум. Відтоді як почала ним користуватися, сюди почали злітатися старі й нові відвідувачі, немов метелики на квітник.

— Як влучно сказано! Ви неймовірна вигадниця, Елічко. Зроду не зустрічав ерудованішої за вас жінки! — Вражений вдалим підбором епітетів, Сайгак вкотре травмував очі підлеглої щасливою усмішкою. І не тільки цим. Судячи з того, як напнулися на ширинці штани, причина нестримного щастя працедавця крилася зовсім в іншому. — Відколи ви почали працювати в нашій скромній бібліотеці, вона ожила. Якби моя мама на власні очі побачила ці разючі зміни, то припинила б наполягати на продажі. — Почувши це, Еліоппа насупилася. Їй до оскомини обридли ці безглузді балачки про продаж будівлі, яка приносила їй основний прибуток. Помітивши це, чоловік миролюбно посміхнувся. — Знаю-знаю, вам не подобаються розмови про продаж бібліотеки. Вибачте, Елічко. Я не хотів вас засмутити. — Еліоппа тактовно мовчала, знаючи, як Сайгак обожнював вести довгі нудні монологи, під час яких неодмінно вичверяв якусь дичину. Ось воно! Зануривши вказівного пальця в ніздрю, він вправно скрутив із засохлої шмарклі кульку, зачудовано розглядаючи свій шедевр. Певно, вирішував: покласти до рота чи кинути на підлогу. — От якби цей бізнес став сімейним, мама точно б тоді припинила мене діймати.

«Трясця! Знову цей блазень завів свою стару шарманку. Схоже, мені все ж доведеться погодитися піти на побачення зі шмарклежуєм. Але воно пройде на моїх умовах!»

— Всеволоде Васильовичу, вибачте, що перебиваю, але я так зголодніла... — Еліоппа удавано зашарілася і сором’язливо потупила погляд. — Я від самого ранку в роті не мала й макової росинки...

— Досить слів. Я все зрозумів! — випалив Сайгак, відправивши огидний снаряд у вільний політ. Шмаркля пролетіла в якихось п'яти сантиметрах від вуха Еліоппи, але вона й бровою не повела, хоча подумки добряче віддухопелила цього недоумка своїм дрючком. — Пропоную вам повечеряти разом з нами. Мама приготувала сьогодні смачнючу печеню. Присягаюся, ви в житті нічого смачнішого не куштували. Заразом обговоримо за вечерею важливі справи. Що скажете?

— Я згодна! — радісно плеснула в долоні Еліоппа, наче щойно здійснилася найзаповітніша її мрія. — Дайте мені п'ять хвилин, щоб прибратися тут.

— Гаразд, я почекаю вас на вулиці.

Відкланявшись, Всеволод Васильович, мало не гарцюючи, попрямував до виходу, вже прикладаючи до каплатого вуха телефон:

— Алло, мам! Ти не повіриш, що я тобі зараз розповім...

Насвистуючи, Коваленко висунула шухляду, кинула туди журнал і дістала з пластикового контейнера пакетик із білими пігулками. Закинула його в сумку — якраз між електрошокером та вібратором.

«Прийшов час навідатися в гості до обридливої матусі» — лиховісно всміхнулася, защіпаючи замок. — «І показати цій лярві, де раки зимують!»

Замикнувши шухляди на ключ, бібліотекарка вийняла з бічної кишені смартфон і набрала по пам'яті номер телефона коханки. Після кількох гудків почувся приємний жіночий голос:

— Привіт, люба.

— Привіт, пташечко. Вибач, але сьогодні я не зможу до тебе приїхати. Виникли деякі невідкладні справи.

— А як же наша вечеря? Я приготувала твою улюблену кров'янку, — капризно заскимлила дівчина.

Еліоппа обійшла стіл, роздратовано закочуючи очі.

— Поклади її в холодильник і починай збирати речі. Завтра ми летимо на Ібіцу.

— Як завтра? Але в мене немає закордонного паспорта...

«Хах! А то я цього не знаю!»

Коваленко навмисно бовкнула Павлині про Ібіцу, щоб збити лягавих зі сліду, якщо вони завітають до неї додому.

— Тоді я лечу сама. Приємно було мати з тобою справи. Бувай!

Виходячи з бібліотеки, Еліоппа безжально шваркнула електрошокером в заплившу жиром шию начальника. Тлусте тіло з гуркотом впало на залишки асфальту. Масивний каблук її черевика з хрускотом розчавив смартфон, що випав з руки непритомного чоловіка. Переступивши через нього, вона весело вигукнула:

— Мамцю, я йду до тебе!

Навіжений регіт розійшовся луною темним парком, зганяючи з гілок вгодованих круків.