Бібліотекарка

— По коням! — скомандувала бібліотекарка, біжучи до своєї реактивної черепахи.

Видершись кожен на власний примопочений транспорт, шалена четвірка мчала на всіх парах вздовж напів сферичного купола. Нижня частина захисної споруди, наколхозена з якогось іржавого залізяччя, була заввишки з п'ятиповерховий будинок.

Взлетівши у небо на своєму драконі, Мілявська заледве могла розгледіти під широким куполом будівлі — останні промені сонця виблискували на скляній поверхні, засліплюючи їй очі. За наїздниками, які їхали верхи на наземних почварах, здіймалася курява, розтягуючись на кілометри. Порохняний хвіст решти вершників невблаганно наздоганяла зловісна темрява, яка мотошно тріскотіла блискавками позаду. Температура розжареного повітря відчутно понизилася, а триклятої брами досі не було видно. Коли сонце майже заховалось за обрієм, вони нарешті помітили вхід. Масивні двері були привітно розчахнуті, і жодного охоронця біля них не стояло. Це виглядало дивно, однак часу на роздуми у вершників не залишилося. Північне сяйво розливалося химерними візерунками з неймовірною швидкістю, і от-от мало затягнути небо над ними, спонукаючи їх поквапитися...

Спішившись, четвірка відчайдушно помчала до воріт, залишивши своїх фамілярів назовні, бо ті встали на місці, мов вкопані. Як тільки спринтери минули арку, двері за їхніми спинами з гуркотом захлопнулися. Четвірка прибульців насторожено озирнулася назад, однак вони нікого не побачили. Схоже, спрацювала автоматика.

— І що тепер? — спершись руками на коліна, засапано запитав у таваришів рудий Олаф.

— А хрін його знає, — вишкірилася шаленою усмішкою Еліоппа, відчуваючи як від надлишку адреналіну кипить в жилах кров. — Я думала, що як тільки ми сюди забіжимо, то нас одразу візьмуть на мушку місцеві шерифи. Чи зустріне делегація зі всратих Старійшин і Суддів. І де ж вони?

Риторичне питання залишилося без відповіді. Жодної живої душі поблизу не було.

— Давайте пошукаємо вхід в бункер, — запропонувала Мілявська, — Судячи з того що на поверхні нікого не видно, мешканці певно досі живуть під землею або спускаються туди щовечора на ночівлю.

— Можливо вони ховаються у будівлях, — видвинув свою гіпотезу агент Кляйн, длубаючись мізинцем у вусі.

— Від кого? — здивовано запитав Тарас, витягнувшись на повний зріст, і захрустів хребцями, випнувши вперед живота.

— Від нас. Ми ж для них причумлені на всю маклойобинку чужинці, які до того ж причетні до початку руйнування їхньої встатої утопії, — реготнула дилерка, — Принаймі в цьому мене запевняв хєр-майор.

Її товаріші погідно загуділи, наперебій розповідаючи Еліоппі, що й вони чули від Збирачів Душ щось подібне.

— Ходімо, не варто стовбичити на видноті, — Мілявська підняла з землі вигнуту арматуру і пішла уперед, ведучи за собою компанію. — Було б непогано обійти місто до настання темряви. Поночі швендяти невідомими вуличками — таке собі задоволення. Тим паче, це може бути небезпечно.

У цілковитій тиші гупання сандалей по запорошеній бруківці віддавалося луною, яка розносилася безлюдним містом. Збиті зі шматків жерсті і шиферин халупи, непривітно зиркали на непроханих гостей порожніми очницями.

— Стрьомно тут якось, — прошепотів рудий Олаф. — Таке враження що за нами хтось спостерігає, але насправді тут навіть немає кому прутня показати.

— Навіть не думай вигулювати свого крота, малий збоченцю! — підсунула кулака під усміхнену мармизу невгамовного ексгебіціоніста бібліотекарка.

— Може це Спостерігачі за нами стежать, — озвався Сайгак, скосивши погляд на чудернацьку статую, що мала вигляд міфічної крилатої почвари з баранячою головою і людським торсом, — Мені фізрук розповідав, що скрізь, де є очі, за нами ведеться таємне спостеження.

— Не дарма мені не подобався портрет козлопикого Ілліча, — гмикнула Еліоппа, — В мене руки постійно свербіли заклеїти ізолентою його бельма, або ж видовбти їх ножицями. Якби Ганна не стримувала мене щоращу, я б давно знешкодила покидька. — Приклавши у задумі пальці до підборіддя, вона із захватом сказала: — А взагалі це досить круто придумано. Портрети колишніх вождів чи нинішніх президентів, відомих літературних діячів, видатних науковців — висять мало не в кожному кабінеті посадовців. І ніхто не звертає на це уваги...

— А ікони з ликами святих?! — долучився до домислів бібліотекарки Сайгак, — Ви тільки уявіть собі скільки вірян тримає у своїх домівках чи автівках образи. Люди можуть навіть не ходити до церкви і невідвідувати храми, але у вісьми з десяти пересічних громадян, є всраті ікони!

— Угу! А за підлітками можна стежити через постери, якими обвішані стіни спалень з їхніми кумирами, — нервово реготнув Грицюк, а тоді розплився єлейною усмішкою, — Що ж це виходить? Коли я ганяв лисого, розглядаючи гарячих ціпоньок у журналах, за мною щоразу хтось спостерігав?! Трясця! Якого ляда я взагалі виходив з дому?! — обурився гуляйпуцько.

«Щоб обдовбатися» — стрельнула в нього красномовним поглядом дилерка, але нічого не сказала.

Насправді Коваленко пишалася малим довбнем, який й думати забув про наркоту. Вочевидь йому просто треба було змінити компанію і обстановку. Так само, як їм всім...

— Не забувайте про статуї. Хтось з вас помітив, як Зоя Космодем'янська шкірилася, коли палав піонертабір? — звернулася до товаришів лягава, міцно стискаючи арматуру.

Хлопці заперечно похитали головами.

— Я не встигла, як слід усе роздивитися, бо хмир у мундирі засмоктав мене у бляшанку, — з кривою усмішкою відказала дилерка, — Мені не дає спокою одне питання. Навіщо Збирачі Душ влаштували масові жнива в «Зірниці». Якщо вони хотіли висмоктати нас з тієї сраколяндії, тоді чому не підлаштували смерть лише нам?

— Тому що Радою Старійшин було вирішено видалити з бази данних зіпсований вами рівень, щоб запобігти катастрофі, — проскрипів з грамафона старечий голос, який був прикручений до ліхтарного стовпа, — Перед зачисткою нам довелося надіслати туди загін Збирачів Душ по усі сутності, які відбували там покарання. Ми не розкидаємося цінним ресурсом, без поважної на те причини. Інакше б мешканці Міста Мрій давно б же залишилися без розваг.

— В сенсі без розваг? — спантеличено запитав у пришелепкуватого діда рудий Олаф.

— Ви щось чули про реаліті-шоу, юначе? Хоча про що це я? Звісно, що чули, — захихікав стариган, з шелестом гортаючи сторінки, — У вимірі, з якого ви прибули до нашого Розподільчого табору, їхня популярність вже пішла на спад.

— Ви хочете сказати, що всі душі, які потрапляють сюди після смерті, для вас якісь встарі актори, які приймають участь у ваших дибільних розважальних шоу? — вражено вигукнула Еліоппа, чи не вперше в житті обурившись через розваги, у яких, без наданого на те її дозволу, вона приймала участь.

— І так, і ні. Все набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд, — флегматичним голосом відповів старий хрін.

— Хто вам дав право розпоряджатися долями людей? — роздратовано просичала Мілявська, — За кого ви себе маєте?!

— Не варто так агресивно реагувати, юна леді. Ми усього-навсього слідкуємо за порядком в світі, який мало не зруйнувала людська жадібність і пиха. Таких як ми, не так вже й багато залишилося на нашій планеті, щоб дозволити людству знищити її остаточно. Бункери, які вціліли після Ядерної Війни, можна перелічити на пальцях однієї руки.

— Тобто, бункери? Виходить що Місто Мрій, не єдине місце де мешкають нащадки врятованих товстосумів? — уточнив Сайгаг, роздряпуючи до крові шкіру на руці, щоб заспокоїти нерви.

— Ще є два, але вони знаходяться на інших континентах і ми вже давно не підтримуємо з ними зв'язок.

— Навіщо ви ділитеся з нами секретною інформацію? — з підозрою примруживши очі, запитала Мілявська.

— Ми не збираємося вас знищувати, якщо ви на це натякаєте, — жіночий голос, що відповів їй, теж належав людині похилого віку. Або ж ця панянка зловживала цигарками, — У вас нестандартне мислення і цікавий підхід до вирішення різноманітних ситуацій, які ми створювали для вас, щоб розважити публіку.

Дідуган скрипуче зареготав, чуючи брудну лайку прибульців. Коли вони заспокоїлися він знову заговорив:

— Хтось інший вже б давно наклав на себе руки чи помер від підлаштованих нашими співробітниками пасток. Варіантів загинути і опинитися в Розподільчому таборі у вас було чимало. Але ви щоразу щось вигадували і обводили смерть навколо пальця. Завдяки вашій винахідливості мешканці Міста Мрій, підчас перегляду реаліті-шоу, стали вашими палкими фанатами. Вони попросили нас не розвіювати ваші сутності. Саме тому ми вас впустили під купол.

До патякання упоротого старигана знову долучилася хрипкоголоса жінка:

— Ми запросили вас сюди щоб запропонувати роботу в нашій корпорації. Оскільки через вас ми втратили нещодавно одразу декількох працівників, ми хочемо щоб ви зайняли їхні місця. Звісно ви отримаєте соцпакет і ще деякі бонуси від ваших фанів, якщо ви й надалі будете їх розважати. Існує певний ризик зчезнути назавжди, якщо глядачі засумують, але відсоток невеликий. Наразі ви їхні фаворити.

— А що як ми не погодимося? Що тоді? — з викликом в голосі запитала у них бібліотекарка, розробляючи в голові план помсти.

— Ми відправимо вас на нижчі рівні, де піонертабір вам здасться дитячою забавкою. Або ж відчинимо браму і вас поглине Ядерна Ніч. Вибір за вами!

— Сучі виродки! Хай-но я до вас доберуся, ви пожалкуєте, що вирішили погратися в богів! — пригрозила старим маразматикам лягава.

— Ось що я думаю про вашу пропозицію, всраті пєндоси! — Рудий Олаф стягнув донизу шорти, демонструючи схибленим товстосумам непритомного крота.

Сайгак мовчки накинувся на ліхтаря і почав його розхитувати, щоб зкинути грамофон. По стовпу пішов струм — агента Кляйна відкинуло на кілька метрів від нього. Під ошелешеними поглядами він розпластався на землі, вишкірившись щасливою усмішкою.

— У вас є п'ять хвилин на роздуми, — з байдужістю в голосі відказала пархата курка. — Відлік пішов.

В ста метрах від загнаний в глухий кут похмурих прибульців виїхали з-під землі чотири металевих будки, за формою схожі на телефонні. Варіантів вибратися з цього лайна було не багато: або стати клоунами для схиблених глядачів, або навіки розчинитися в всратій реальності.

Вмирати нікому з них не хотілося, тому четвірка на останній хвилині розійшлася по капсулами, і вони зі швидкістю світла помчали в глиб землі. Швидкість була настільки шаленою, що в кабінках майже миттєво утворилося гравітаційне поле, від якого шлунок пасажирів скрутило вузлом. Перед очима замерехтіли зірочки. Здавалося, із кожної пори на тілі юшить кров, а не тільки з носа. Через незліченну кількість часу, крізь гул у вухах, почувся механічний голос:

• Вітаємо вас з проходженням останнього рівня віртуальної гри «Подорож світами»!

• Час перебування у локації «Місто Мрій» — 1 місяць, 3 дні і 16 годин.

• Будь ласка, зверніться за допомогою лікарів, якщо виникне така необхідність.

• Адміністрація приносить вибачення за незручності і просить нагадати вам, що ви приймали участь в експерименті добровільно.

• До кінця тижня, за умовами договору, на ваш поточний рахунок буде перераховано обумовлену суму: 2000000 доларів.

• Дякуємо вам за внесок в розвиток VR.

• Бажаємо вам гарного дня!

Капсула зі свистом відкрилася. З динаміків полилася веселенька музика. Ошелешена Еліоппа з подивом виртріщилася на людей в білих халатах, які їй щиро усміхалися і вітали її з поверненням...

— Де... Моя... Банда? — заледве взнаючи власний голос, запитала Коваленко в дідугана, вхопивши слабкими пальцями його за комір халата.

— Не хвилюйтеся, з ними все добре. Піддослідні, які приймали разом з вами участь в експерименті, знаходяться в сусідніх палатах. Після того, як ми вас оглянемо, ви зможете з ними зустрітися...

— Це була всрата ГРА?! — істерично розреготалася Еліоппа.