Бібліотекарка

Залетівши до порожньої спальні, Мілявська з Коваленко підбігли кожна до свого ліжка, обабіч яких стояли розхлябані тумбочки. Зірвавши з себе нічну сорочку Еліоппа з подивом витріщилася на вкриту картатим покривалом металеву почвару з гостроверхою зефиринкою на узголів'ї.

— Хто це застелив моє ліжок? — вигукнула вона.

— Хтось з дівчат за наказом Лаврової. Вона хоч і рідкісна сука але про чистоту і порядок в загоні слідкує відмінно.

Вовчиця вже встигла переодягнутися в білу сорочку на короткий рукав, спідницю і навіть пов'язати на шию червоний галстук. Бібліотекарка ж, присівши навпочіпки, витупилася в нутро тумбочки.

— Що ти там копаєшся? Поквапся! — прикрикнула Ганна на дилерку, наближаючись до неї.

— Я не можу знайти мій ліфчик! — роздратовано пирхнула Еліоппа.

Коваленко бачила, як Мілявська пакувала в білий топ добре сформовані груди, отже аналоги бюсгалтерів в сраколяндії вже навчилися шити. Поспіх-поспіхом, а викроїти час на споглядання прекрасного, новоспечена піонерка, завжди була готова.

— І не знайдеш. Мати ліфчик в «совку» вважається розкішшю. Вдягайся швидше! Якщо не встигнемо на шикування, нам обом влетить не тільки від Лаврової, а ще й від Марфуши.

— А це що ще за лярва? — поквапом насовуючи спідницю запитала дилерка.

— Піонервожата нашого загону. Рідкісна худоба з нахилами садистки. Скоро ти з нею познайомишся, — відповіла Мілявська, навмисно озирнувшись до дверей, щоб не витрішатися на напів оголену чомучку.

Не те щоб лягава хотіла дивитися на її груди, просто існувала така тенденція — якщо перед глядачем стоїть оголена людина, то волею-неволею він буде вирячатися на її сороміцькі частини тіла. В поліцейський практиці був один курйозний випадок — банк пограбували нудисти і жоден з касирів не зміг описати зовнішність грабіжників.

— Я готова! — ляснувши лягаву по сідницям, Еліоппа побігла на вихід, весело вигукуючи: — Хто останній, той Поплавський!

Давши їй пендаля, юна орлиця вирвалася уперед. Не даремно ж вона вважалася однією з найкраще підготовлених фізично жінок в поліцейському відділку. Вибігши на вулицю під барабанну дроб, піонерки якраз встигли стати в хвіст шеренги.

— До боротьби за справу Комуністичної партії, будь готовий! — синхронно гаркнули на всю горлянку обидва піонервожатих, обабіч яких стояли трубач і барабанщик.

Мужеподібна аля-мадмуазель важко чеканила крок, вздовж струнко вишикуваного загону дівчат, з закладеними за спиною руками. Червона пілотка наче приклеїлася до чудернацької зачіски, в стилі Бабетта.

Навпроти загону хлопців завмер гротескною статуєю молодий чоловік, з гоголівською зачіскою і гітлерівськими вусиками, з заледве помітною відмінністю — тоненькі смужечки розгалужувалися над примхливо підбганими вустами-гусеницями.

Перевівши погляд на Марфушу, Еліоппа зрозуміла, чому вовчиця саме так її називала. Червонощока ряха, маленькі поросячі очі і ніс картоплею — робили її в біса схожою з акторкою із «совкової» казки, яка поверталася від Морозка з гівняним приданним на возі, запряженому свинями.

— Завжди готові! — громогласно вигукнуло пів сотні піонерів, салютуючи вожатим.

Коваленко забарилася «зіганути» разом з усіма — наметене на проколи око Марфуші це миттєво помітило. Вожата підійшла до неї, виймаючи з-за спини указку. Наведені яскраво червоною помадою вуста скривилися в зневажливій посмішці.

— Чому не відсалютувала? — вимогливо заверещала вона різаною свинею.

Обплювавши обличчя порушниці, оскаженіла свиноматка торкнулася кінчиком указки до підборіддя Еліоппи, змушуючи її подивитися у виблякло сірі очі, як у дохлої риби.

— Я...

— Мовчати! — від вереску піонервожатої задзвеніло у вухах, — Виставити руки вперед.

Коли Коваленко виконала цю вимогу, любителька БДСМ розваг вперіщила по кистям бісовим стеком. Шкіра луснула у місці удару і засочилася кров'ю. Дилерка засичала від болю, подумки вигадуючи план помсти. На диво ніхто цього разу не реготав і не тикав пальцями.

«Хех. Роботи в цьому гадюшнику непочатий край» — мстиво подумала Еліоппа, проводжаючи поглядом свиноматку в голову шеренги.

— Лаврова! Прослідкуй щоб колгоспниця під час сніданку була зайнята корисною справою! — завмерши навпроти «чергової» верескнула Марфуша.

— Буде виконано! — «зіганула» їй кобилиця.

Спершу засурмив горн, а тоді до нього додався барабанний дріб.

— Увага, струнко! — заволав Гоголь-Моголь, і стрій піонерів синхронно повернув голови за наказом, — Ліворуч! — шеренга розвернулася на дев'яносто градусів, свердлячи потилиці, — Лівою, лівою! Раз-два-три! — вишколені слонопотамчики закрокували на одному місці, — Кроком руш!

Свиноматка, ідучи попереду, заспівала якусь упороту пісеньку, що прославляла імперіалізм. Її підхопили піонери і покрокували у напрямку флагштока, слідуючи за наглядачами під гуркіт барабанів.

Еліоппа, не будь дурною, співала разом з усіма — спогади померлої дівчинки поступово заповнювали її голову. Так вона дізналася, що належить до робітничого класу, живе в тисняві з батьками, дідусем і ще двома молодшими сестрами у крихітній кімнатці в бараці. А відправили її відпочивати в це пекло за гарні оцінки в школі...

«Лінійка» пройшла передбачувано. Кількох порушників змусили вийти в центр майданчика з флагштоком в правому кутку і пам'ятником Зої Космодем'янській в лівому, про яку згадував Перевізник. За спинами штрафників стояли якісь жирні хряки в придуркуватих костюмах. П'ятірку штрафників привселюдно присоромили, інші піонери пореготали з них, а директор табору пригрозив, кажучи: Ще один зальот і я відправлю вас в робітничий табір. Під спів «совкового» гімну підняли ганчірку з серпом та молотом обрамлені колосками, а тоді дванадцять загонів відправилися снідати в їдальню.

Еліоппу та четверо штрафників залишили на майданчику з віниками і совками, під наглядом фізрука (з баками і зачіскою як у Пушкіна), який тримав на повідці ребристого, мов батарея, хорта.

— Можна мені сходити в медпункт? — звернувся до наглядача рудий хлопчина, підбігши до нього.

— А, це ти потопельнику, — Коваленко навострила вуха і напружила зір, роблячи вигляд, наче прибирає з усіма майданчик. — Нащо тобі туди? Ти ж тільки звідти повернувся. Якби Потапич не пожалівся на тебе, що ти хотів пролізти в кімнату з ліками, то й досі б лежав в лазареті. Мети давай!

— У мене живіт прихопило, — жалісно заскавулило малолітнє брехло, тримаючись за живота, — Я хотів взяти собі знеболювальне, а той старий хрін зажилив його для мене.

— Я тобі дам хрін! — замахнувся на нього наглядач, — Дометеш майданчик, а тоді йди куди хочеш. Тільки гляди ж, щоб до початку трудових справ табору повернувся!

— Ще трохи і я обісруся, — ніяк не вгавав рудий хитрун, гарцюючи на місці.

— Дідько з тобою. Біжи, а то нам обом влетить, якщо ти майданчик загадиш. — Чухаючи потилицю, фізрук прикрикнув на Еліоппу: — Агов, селючко, чого вирячилася на мене? — придивившись до неї він хтиво посміхнувся, — А ти нічогенька. Хочеш я тобі щось покажу? — поставивши кеда на вкопану в землю тракторну шину, з колошви його коротких шортів вивалився прутень. Погладивши червоногвардійця він поманив її до себе, — Підійде ближче, він не кусається.

Найбільше, з усіх довбаних збоченців, бібліотекарка ненавиділа педофілів. Стиснувши дерев'яного держака в кулаці вона войовничо насупила монобров і грізно вигукнула:

— Ах ти ж бісів виродок! Зараз я запхаю тобі цього дрючка по самі гланди!

Пушкін жодного слова не зрозумів з гнівної тиради аборигенки, але судячи з її агресивного тону і вигляду вона погрожувала йому. Не встиг фізрук поставити малороску на місце, як до неї кинувся бігти потопельник, волаючи щось на хохлянському говорі.

— Еліоппа! — упізнавши дилерку, з радісною усмішкою обійняв її малолітній злодій. Вона аж отетеріла від подиву, бо ніяк не очікувала такої реакції від Олафа, — Я такий радий, що ви теж тут. Думав що вас з тим збоченцем занесло в ще більшу сраку!

— А-ну розійшлися, колгоспники! Бо я зараз на вас Барбоскіна нацькую, і ми навчимо вас, як Батьківщину любити!

Сухоребрий хорт страхітливо вишкірив ікла і почав гавкотіти, аж паща від люті запінилася. Якби наглядач не тримав його на повідку, то собацюра залюбки б відкусив від них по шматку м'яса. Решта штрафників нажахано заверещали, роздраконивши Барбоскіна іще більше. Смикнувшись сильніше, хорт вирвався з рук Пушкіна і кинувся на якогось пухкенького хлопчину. Той почав бігти, але зашпортався в ногах і собацюра повалив його на землю. Однак, замість того щоб загризти свою жертву, він пристроївся до випнутих сідниць і почав наярювати сухим задом, наче тарабанив його. Вереск перейшов на регіт і плач. На відміну від глядачів, хлопчині було не до сміху, адже ніхто не помітив що у нього почався напад епілепсії.

Поки всі потішалися з цієї кумедної картини, бідолаха віддав богові душу...

— Вкуси, мене, вкуси! — викрутившись з-під перезбудженого хорта, пундик накинувся на нього.

— Сайгак! — перезирнувшись між собою, вигукнили Еліоппа з Тарасом але той їх не почув, зайнятий своїми справами.

— Хто тут великий поганий пес? В кого такі великі гострі зуби? Дай я тебе поцілую, — Барбоскін настільки очманів від змін в поведінці жертви, що зі скавулінням дав драла. — Агов! Ти куди? Я хочу ще з тобою погратися!

— Ти що дебіл? Це тобі не розважальний табір! — визвірився на нього Пушкін, нависаючи над хлопцем грозовою хмарою.

— Я не дебіл. Я Всеволод! — наїжачився мамусин синочок, ображено випнувши губу.

— Та хоч всратий Кенедді, мені начхати, — підпихнувши до нього втраченого при біганині віника, наглядач дмухнув в свисток, що висів у нього на шії, а тоді заволав: — А-ну піднімай свою жирну сраку і повертайся замітати майданчик! — озирнувшись до психованої хохлушки і її дружка сируна, він й на них гаркнув: — Вилежіть тут все до блиску, інакше я напишу на вас догану і ви миттю опинитеся за парканом! Я ясно виразився?

— Так точно! — «зіганувши» злетівшому з котушок наглядачу, штрафники похапцем підхопили робочий інвентар і почали завзято шкрябати березовими деркачами асфальт.

Дочекавшись, поки Пушкін трохи заспокоїться і всядеться на тракторній шині, Коваленко з Тарасом підійшли до Сайгака.

— Вітаю вас в пеклі, шефе, — з глумливою усмішкою звернулася до нього Еліоппа.

— Дівчинко, ти хто така? — здивовано зашепотів він, скоса поглядаючи на здорованя, який не дозволив йому погратися з собачкою і змусив мести двір.

— Еліоппа. А це Тарас, — вказавши на рудого хлопчину відказала вона.

— Що ти мені свистиш? Моя Елічка доросла самодостатня жінка, а не якась там шмаркачка з огидною монобров'ю.

— Сам ти свистун, — вдаривши під дих рихлого пундика, обурилася Коваленко.

— Скільки можна повторювати, її звати Еліоппа! — кулак Тараса роз'юшив Сайгаку носа.

Доморощений мазохіст задоволено закотив очі від отриманих стусанів і застогнав, викликавши появу гидливих виразів облич у агресивно налаштованих до нього піонерів.

— Цього верблюда навіть могила не виправить, — констатувала бібліотекарка, — Хоча Жириновський обіцяв, що подбає про його збочені нахили.

— Який Жириновський? То був Дарт Вейдер! — вибухнув обуренням Тарас.

— Елічка! Малий дрочер! — нарешті допетравши що його не обдурюють, Сайгак налетів на них з обіймами.

— Якого дідька ви знову обіймається? — заволав на дивакувату трійцю наглядач, засвистівши в свисток, — І припиніть, сучі діти, патякати селянською мовою, бо зараз всиплю вам різок.

— У вас є різочки? — з благоговійною усмішкою запитав у нього рожевощокий хлопчина.

Насуваючись на ошелешеного фізрука і його хорта з підігнутим хвостом, шорти опецькуватого дітвака здибилися, виказуючи стояк. Пушкін зблід.

— Не підходь до мене, — басовитий голос, вдвічі більшого за піонера наглядача, змінився на фальцет.

Маніакальний пундик, сирун та дикунка почали реготати, насуваючись на нього гуртом. Коли здалля почувся дріб барабанів і спів загонів про велич та могутність Радянського Союзу, Пушкін відчув себе значно впевненіше. Випнувши півнем груди, він прокукарікав:

— Здайте інвентар та повертайтеся в стрій. Вам пощастило, що час покарання так швидко минуло, інакше б ви у мене отримали, — показавши їм кулака, наглядач натягнув повідця, не даючи хорту знову втекти. Вхопивши його за ошийник, він зашепотів знервованому собацюрі на вухо, — Не бійся Барбоскін, ми вже не самі.