Бібліотекарка

Почувши цю нісенітницю від роздутого головного «серцеїда» країни, Мілявська зареготалася, а тоді уїдливо запитала:

— Якщо ти дійсно Перевізник до потойбіччя, то чому схожий на Олега Винника?

Цією пришелепкуватою фразою вона збила з пантелику Еліоппу. Дилерка зі скепсисом поглянула на лягаву, підозрюючи, що вона розгубила клепки, мандруючи тунелем. Чи, може, засохле лайно на віях заважало їй добре бачити? Хтозна...

— В сенсі, Винник? Ви що глухі чи сліпі? Він же вилитий Дарт Вейдер, — не погодився з полісменкою Олаф.

Він чітко бачив перед собою постать у чорному блискучому шоломі та суцільних обладунках, із важким плащем, що замітав пісок. Перевізник навіть розмовляв тим самим культовим механічним голосом. Як джедая можна було сплутати з улюбленцем «молодих вовчиць», гуляйпуцько ніяк не міг втямити.

— Малий, ти що, геть потютюрився чи тобі мізки на сонці розплавило? — пирхнула Еліоппа. — Краще б ти мультики дивився, а не вештався парком у пошуках дурі. Ти взагалі бачив, як виглядає той Вейдер?!

— Хто б казав!..

— Стули пельку!..

— Які ж ви кончені!..

Три голови зчинили такий лемент, лаючись і плюючись одна в одну, що Перевізнику не залишилося нічого іншого, як знову клацнути пальцями. Тієї ж миті вуста чорноротих прибульців намертво зрослися.

— Припиніть сваритися. Мій зовнішній вигляд — це всього-на-всього плід вашої уяви. Тому кожен із вас бачить мене по-своєму, — пояснив він вгамованій трійці.

Мізки Коваленко зі скрипом заворушилися, обробляючи отриману інформацію. Вирячаючись на Скубі-Ду, вона вирішила дещо перевірити. Під її примруженим поглядом він почав видозмінюватися. Собачий писок спершу став схожим на пластилін і за мить над ними вже нависав Жириновський із понуро опущеним членом замість носа.

«Круто!» — зловтішно посміхнулася. — «Виходить, я також можу напаскудити цьому плюгавцю...»

Володимир Вольфович вишкірив до бібліотекарки руді зуби й почухав кудлаті яйця на переніссі. Тієї ж миті з отвору на голівці вистрелила біла тягуча крапля. Сперма поцілила точнісінько поміж брів Еліоппи, спричинивши в її голові справжній вибух. Мізки закоротило від потужних електричних розрядів, і вона відключилася.

— Ще є бажаючі ви́пробувати долю? — з глузливою посмішкою запитав у приголомшених прибульців Перевізник, — Олаф з Мілявською заперечно покрутили головами. — Тоді я, з вашого дозволу, продовжу вводити вас в курс справи, використовуючи зрозумілу для вас термінологію. — Наче за помахом чарівної палички в руках Перевізника з'явився планшет. Пробігшись по екрану очима він продовжив говорити: — Отже, всі ви майже одночасно померли в одному з лайтових вимірів. Невдовзі ваші душі засмоктало в Портал і перенесло у Розподільчий табір. — Він перевів погляд на мовчазних слухачів, — Моєю задачею являється ознайомитися з переданою мені інформацією Спостерігачами, а тоді вирішити у який з вимірів вас перенаправити далі.

«Виходить, саме від цього мудака залежить в Рай ми потрапимо чи до Пекла» — зробила невтішний висновок полісменка.

— Ви не настільки погано поводилися але й до святенників вас віднести важкувато, — реготнув Перевізник, дивлячись просто на неї, — за десяти бальною шкалою скоєних вами гріхів, ви знаходитеся посередині.

«Хах, схоже що не один тільки я накуролесив за життя. Лягава теж щось накоїла. Цікаво, що саме?» — зловтішно стрельнув очима у бік жінки малолітній любитель сумнівних розваг.

Перевізник розвернув екраном до прибульців планшет. На ньому з'явився відеоролик у якому були відображені злочини сержанта Мілявської.

Після перегляду короткометражки хлопчині стало зрозуміло, що у симпатичної полісменки було рильце в пушку. Таких, як вона, називали «перевертнями в погонах», які скоювали злочини під прикриттям своїх звань та посад. Наступні два відеоролика відобразили огріхи скоєнні бібліотекаркою та наркоманом. Коли на екрані з'явилася остання короткометражка, з приміткою грифу секретності, в якій були зібрані данні по Сайгаку, він очуняв.

— Я ні в чому не винен! Пан Жнець, не кривдіть мене. Я хочу до мами, — заскиглив, мов мале дитя, дорослий чоловік, розмазуючи рукавом шмарклі по пиці.

— Припиніть блазнювати, шановний, це вам аж ніяк тут не допоможе, — з байдужістю в голосі відказав Перевізник. — Була б моя воля, я би відправив вас до Пекла. Однак, судячи з інформації, що мені надійшла від вашого Спостерігача, вам би там ду-у-уже сподобалося.

Сайгак вдав щирий подив і зарюмсав ще голосніше. В руці Жнеця з'явився вогняний батіг, яким він огрів скиглія по обличчю. Обпечена шкіра луснула, наче в перестиглого томата, і з глибокої рани хлинула кров. На подив ошелешених глядачів чоловік не заволав від болю, а солодко застогнав. Брюки на паху напнулися грибом, виказуючи його збудження.

— Ще-ще! Вдар мене по дзвіночкам! Покарай мене! Я був поганим хлопчиком, — ставши навколішки і випнувши до Жнеця гепу, Всеволод Васильович почав з благанням вимагати у нього більше тортур.

«Срань Господня! Що це за люта дичина?!» — повернувшись із забуття, подумки заволала Еліоппа.

— Таким збоченцем вашого колишнього начальника зробила, ще у дитинстві, його люба матуся. Вона точно потрапить до Пекла, коли прийде час, — відповів їй членоносий Жириновський. — Ця мерзенна жінка, що всиновила його, працює директоркою в дитячому притулку. Про те що там відбувається за її наказами і безпосередньою участю, краще вам не знати. — З цими словами Перевізник розвіяв планшет.

«Не даремно ця стара лярва мені не подобалася. Шкода, що я не встигла добратися до неї і перерахувати всі ребра»

— Відшмагай мене!!!

Втративши терпець, Всеволод визвірився на Жнеця і прудко стрибнув до нього. Але не встиг він зробити і кількох кроків, як його огрядне тіло теж засмоктало в пісок, а вуста зшило міцними нейлоновими нитками. Стогін задоволення прокотився хвилястими дюнами. За клацанням пальців Перевізник знищив всі звуки та заблокував доступ до думок підопічних, щоб вони не заважали йому міркувати.

Він розумів, що сьогодні сталася НП. Зазвичай, до кожного з працівників Розподільчого табору надходило не більше однієї особини на годину. Зрідка померлі прибували парами, а тут аж чотирьох викинуло з Порталу до нього. Скидалося на те, що у котромусь із вимірів почалася війна або ж сталася катастрофа, щось на кшталт землетрусу, цунамі чи виверження вулкану...

— Так-так-так. Що ж мені з усіма вами робити? — споглядаючи згори вниз на прибульців, почав розмірковувати в голос Перевізник. — Якщо у решти колег такий самий завал на робочих місцях, виходить що турбувати шефа чи його замів не має сенсу. Певно вони також приймають у себе нерегламентованих сутностей у великій кількості і тепер через це злі, як чорти перед причастям. Що ж, доведеться самотужки розбиратися в цьому хаосі. І судячи з блимання сигнальної лампочки мені краще поквапитися, поки сюди ще когось не закинуло.

Перевізник всівся в позі йога біля припорошених піском голів підопічних. Спершу він поклав долоню на чоло полісменки щоб з'єднатися з її підсвідомістю. Людський мозок був чудовим генератором ідей з якого можна було всотувати знання про найбільші страхи даних особин. Опісля було легко визначатися у який з п'ятисот відомих Перевізникам вимірів відправляти переселенців для проходження покарання за скоєні гріхи. Вдовільнившись побаченим він переклав правицю на чоло бібліотекарки, тоді наркомана і завершив ритуал переплітання свідомостей на мазохисті.

Усіх його підопічних об'єднувало спільне небажання опинитися в світі, де немає комфортних умов для проживання, до яких вони звикли. Жодна з жіночих особин не хотіла батрачити за копійки, цілуючи дупу вищому керівництву — наїлися цього добра в минулому житті. Досить виразно відчувалося гостре небажання майбутніх переселенців опинитися в середньовічному вимірі, де панує антисанітарія, суцільне беззаконня і де за кожним рогом чатує смертельна небезпека. Тільки один дурник бажав отримати гострих відчуттів на максималках. Мовний бар'єр хвилював геть усіх.

Оскільки ніхто з них не був вбивцею чи ґвалтівником, на переселення їхніх сутностей на Третій рівень вони не заслуговували. А от Четвертий цілком підходив, причому по всім параметрам і критеріям. Переселенці мають добряче настраждаютися, живучи там, перш ніж їм вдасться, більш-менш, влаштувати для себе стерпні умови існування.

Зловтішно посміхаючись, Провідник до інших вимірів плеснув в долоні. Сухий колючий вітер підняв його в повітря разом з великою кількістю піщинок, і утворив під схрещеними ногами щось на кшталт хмаринки. За клацанням пальців, оголених бранців висмикнуло з піщаної пастки, наче будяки невидимою рукою ґаздині, з бездоганно доглянутої грядки. Одяг зостався під барханами. Пустеля повільно перетравлювала згадку про нетривке перебування переселенців у Розподільчому таборі.

Юний ексгібіціоніст, бадьоренько бовтаючи у повітрі ногами і обртушуючи напів притомного крота від піщинок, щасливо посміхався. Йому було по цимбалам у який з виміріі збирається закинути його Дарт Вейдер, аби тільки нарешті опинитися якнайдалі звідси. Єдине про що наразі міг мріяти хлопчина — це про бляшанку крижаної Pepsi зі смаком лайма та занурення у прохолодну водойму, щоб змити з себе бруд. Спекотна пустеля неабияк вимотала його і навіювала суїцидальні думки.

— Не раджу тобі, Тарасе, накладати на себе руки. Де би ти не опинився і що б з тобою не сталося — не варто цього робити, — озирнувшись до розмореного спекою підлітка, з доброзичливою посмішкою мовив до нього антагоніст, — Якщо вб'єш себе, за тобою прийдуть Пожирачі Душ і ти навіки застрягнеш у Пеклі. Звідти вороття немає.

«Чого це я маю себе вбивати?» — наїжачено промимрив хлопчина.

— У тебе є нахили до самогубства. Маючи гарне життя, ти, за власним бажанням, обрав шлях саморуйнування, — терпляче пояснив йому очевидні речі Провідник.

«Ніде правди діти. А куди я, доречі, потраплю? У світ, що кишить зомбі чи у зруйнований ядерною війною, де є повно мутантів?» — любитель комп'ютерних баталій аж заслинився в передчутті проходження квестів.

— Четвертий рівень, у який я маю намір відправити вашу групу, не настільки жахливий, як ти вже встиг собі уявити, — реготнув Перевізник, — Але, на відміну від решти переселенців, тобі там буде найважче пристосуватися.

Перезирнувшись між собою, Коваленко з Мілявською спохмурніли. Бібліотекарка через те, що їй сподобалося що вона перед собою бачила — полісменка з іншого приводу.

Як би упереджено дилерка не ставилася до лягавих, фігурка у цієї кралечки, не зважаючи на наявність дітей, була те що треба. Уявивши, щоб вона з нею зробила, якби вони опинилися в одному ліжку, очі Еліоппи блиснули хтивими вогниками. Однак, коли вона побачила, як полісменка провела великим пальцем по діагоналі свого горла, натякаючи їй на своє ставлення до неї, бібліотекарка втратила всяке бажання зв'язуватися з нею і перевела погляд на Сайгака. Але краще би вона цього не робила...

Всеволод Васильович витріщався на колишню працівницю маніакальним поглядом Ганнібала Лектора, через що її шкіра вкрилася сиротами. Розлютившись, Еліоппа викинула вперед руку, з відтопиреним середнім пальцем. Іншою здушила імпровізованого прутня в кулаці і зробила вигляд наче викручує його причандали, таким чином надсилаючи мамкиному шмарклежеру недвозначний меседж. Однак, краще б вона й цього не робила...

Сайгак накрив свій пах руками. Погрози Еліоппи, які по ідеї мали відлякати його, подіяли на чоловіче єство зовсім інакше. Широко посміхаючись Всеволод Васильович мало не пошкодив, ще більше, зшиті нитками вуста і протяжно замичав...

«А нехай тобі, хворий виродку! Хай-но ми виберомася звідси, від тебе мокрого місця не залишиться!»

«Мерзенна худоба! Як тільки знайду вогнепал я відстрелю тобі яйця» — вторила думкам бібліотекарки Мілявська.

— Шановні, раджу вам змінити погляди на життя. Навчіться контролювати свій гнів. Коли ви наступного разу потрапите до Розподільчого табору вас гарантовано відправлять на Другий рівень. А він не набагато кращий за пекельний.

«Невже не можна цього збоченця відіслати в якийсь інший вимір? Туди, де є м'які стіни, пухнасті кляпи для рота і бавовняні сорочки з довгими рукавами!» — розпачливо запитала у членоносого Провідника дилерка.

— Не хвилюйтеся. Я частково видалю спогади з його дитинства і він стане майже нормальним, коли пройде через Портал, — заспокоїв її Жириновський, помахом долоні відкриваючи прохід в піраміду.

Оздобленнями гостроверха споруда не вирізнялася, та й взагалі не мала нічого спільного з єгипетськими пірамідами. Принаймі ніхто не помітив тут мумій, розписаних глеків, скарбів чи якоїсь іншої автентичної атрибутики.

«Чому повністю не знести йому пам'ять? Він небезпечний, його потрібно ізолювати від людей!» — обурено пирхнула Мілявська, скоса дивлячись на Сайгака, — «І взагалі, якого милого я маю опинитися в одному вимірі з цими психами?»

«Чия би корова мичала про психів» — реготнув гуляйпуцько, а тоді заспівав, — «Зорі прозорі вгорі. Вам спиться, чи не спиться? Вила на місяць новий молода вовчиця»

Коваленко зайшлася реготом, даючи малолітньому пародісту «п'ять», який, сам того не розуміючи, дав лягавій хвацьке прізвисько.

— Зазвичай я дійсно розподіляю прибульців по окремим локаціям, однак сьогодні, через форс-мажорні обставини, я перевиконав план роботи. У мене майже не залишилося сил щоб всім вам повністю видалити спогади і розселити в різних часових вимірах — так, як того вимагає статут. — Зупинившись біля непримітної арки з рунами, Провідник плеснув в долоні, активізувавши міжпросторовий Портал. Яскраве помаранчеве світло поволі закрутилося у вир і почало всмоктувати в себе переселенців, — Передавайте привіт шанувальникам Зої Космодем'янської!

Перед тим як захлопнувся Портал, Перевізник почув брудну лайку з прокльонами, адресовані його скромній персоні. Вишкірившись, він зайшовся макабричним реготом. Виходить не даремно обрав для галасливих прибульців, що висмоктали з нього всі сили і добряче попсували розхитані нерви, найкращий з найгірших вимірів.