Бібліотекарка

Видимість у довбаних хащах була майже нульовою. Помаранчеве світло ліхтарів, які були натикані вздовж дороги, заледве пробивалося вглиб парку. Шурхіт листя обабіч стежини навіював Коваленко похмурі думки про постійних відвідувачів, які вешталися десь поблизу. Вона чула їхні перешіпки, відчувала на собі неприязні погляди, морщила носа від смороду ацетонових випарів...

Пришелепкувату бібліотекарку мало хто з них любив — вона це чудово знала. Більшість з клієнтів мріяли поквитатися з нею за той лютий сором, через який вона змушували їх проходити, перш ніж продати свій товар. Зазвичай боягузливі покидьки поодинці поводилися сумирно, але сьогодні в них, схоже, остаточно зірвало клему. Вони збилися в зграю і вийшли на полювання

«Як невчасно...»

Мерзотне хихотіння шолудивих гієн чулося з кожним кроком виразніше. Еліоппа йшла прямісінько у влаштовану на неї засідку. Це лякало і веселило водночас — розваги завжди стояли у знудьгованої дилерки на першому місці. Все інше не мало значення. Хижо вишкірившись, вона намацала в сумочці вібратор і, озброївшись ще й рожевим кийком, прискорилася, наче кудись поспішала.

«Бігти не можна — це може спровокувати нападників до рішучіших дій» — Поради похресного батька гучним набатом били в русявій голові, — «Ніколи не показуй обдовбанцям страх, інакше ти мрець!»

— Дякую, Пугачу, — прошепотіла вона ледве чутно.

Сторожко роззираючись, Еліоппа лише дивом ухилилася від каменюки, що зі свистом пролетіла над головою. Азартне бажання розважитися з покидьками вмить випарувалося, як і намір помститися матусі Сайгака, через яку вона, рано чи пізно, втратила би прибутковий бізнес.

«Тепер самій би вціліти...»

Фіть! Перед очима зі свистом щось промайнуло і воно встромилося в стовбур сосни. Це був використаний одноразовий шприц, із залишками зараженої крові. Розлютившись, бібліотекарка навмання розсікла повітря вібратором, поціливши комусь поміж очей. Під скавуління шакала вона зайшлася диким реготом. Шурхіт кущів — лівою рукою вшкварила електрошокером у чергового недоумка. Той, здригаючись у конвульсіях, звалився під її ноги. Упізнавши в нападнику диско-танцюриста, без вагань вперіщила миском важкого черевика у скроню і з викликом загорлала:

— Ну ж бо, сучі діти. Підходьте! У мене на всіх вистачить гостинців!

Лайливі прокльони вирвалися з десятка горлянок. Але почувши завивання поліцейських сирен, зграя гієн кинулася навтьоки. Дарма — біло-сині автівки зі скрипом гальм уже блокували вихід із парку

«Трясця! Треба було перерізати рожевощокому пундику горлянку чи хоча б забрати в нього гаманцем, щоб зімітувати пограбування. Схоже це він викликав лягавих...»

Не гаючи часу, Коваленко присіла навпочіпки біля непритомного бевзя. Стерла відбитки пальців з електрошокера подолом сукні, а тоді дбайливо вклала пристрій у його розкриту долоню. Вигуки захисників порядку, що вже бігли в її бік, змусили Еліоппу імпровізувати: вібратор і пакетик з амфетаміном миттєво полетіли в густий ожинник. Звівшись на ноги, вона підсліпкувато примружила очі, які потрапило в діапазон променів ручних ліхтариків, зображаючи на обличчі переляк.

— Допоможіть. На мене напали! — істерично заверешала «жертва обставин», попрямуючи на зустріч полісменам.

— Стій, де стоїш! — наказав басовитий голос.

— Руки вгору, щоб ми їх бачили! — вимогливо вигукнув хтось ліворуч.

— Лягай на землю! Швидко-швидко! — різанув по барабанним перетинкам ультразвуком фальцет.

— Господи! Я не розумію, що маю робити! — вдаючи панічну атаку, проскимлила Еліоппа.

— Просто не рухайтеся, поки я зачитуватиму ваші права, — володар баритона зробив впевнений крок, тримаючи її на прицілі табельної зброї. — Коваленко Еліоппа Юріївна, вас заарештовано за статтею 307 Кримінального кодексу України, за підозрою за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів...

— Що?! Ні! Це якась помилка! Я — бібліотекарка! — верескнула вона, цього разу злякавшись по-справжньому.

— Не варто чинити опір. Усе скінчено... Руки вгору і повільно лягайте на землю.

— Прутня вам в зуби! Я не сяду до в’язниці! — на вустах дилерки з’явився біснуватий вишкір. — Це мені вирішувати, коли і кому прийде кінець!

— Не робіть дурниць, вас оточено.

Вкрадливий жіночий голос за спиною не на жарт розлютив Коваленко. Коли нахабна рука торкнулася її плеча, натягнуті до межі нерви вистрелили, мов пружина зі зламаної авторучки. Делерка накрила долонею кисть лягавої і рвучко розвернулася, викручуючи їй руку під неприродним кутом. Під сповнений болю зойк Еліоппа лівою рукою висмикнула зі стовбура шприц і за якусь мить опинилася за спиною ошелешеної полісменки. Брудна голка виблиснула холодним металом в променях ліхтарів, завмерла в сантиметрі від яремної вени, що несамовито пульсувала на шиї заручниці.

— Не сіпайся, кицю, якщо, звісно, не бажаєш отримати цілий букет венеричних болячок чи ще чогось гіршого, — промуркотіла Коваленко на вухо жінки, міцно тримаючи її руку за спиною, зігнуту в лікті.

— Не робіть цього. Благаю, у мене є діти, — нажахано закимлила заручниця.

Реготнувши, дилерка провела кінчиком носа вздовж шиї безпорадної жертви, насолоджуючись тремтінням: чи-то від страху, чи від огиди. Приємний аромат квіткового парфуму зносив їй дах. Еліоппа обожнювала жінок, які пахніли мов боженька. Вона закусила губу, борючись зі спокусою торкнутися язиком срібного хрестика, що тремтливо гойдався на мочці вуха.

«Не варто втрачати пильність» — нагадала їй конячка, суворим голосом, — «Зосередь увагу на кремезному лягавому, що тримає тебе на мушці»

— Знаєш, що казала моя хресна матуся про дітей? — звернулася бібліотекарка до вкляклої жінки. Полісменка ледь помітно хитнула головою. — А на діти — напердіти, тре себе глядіти.

Ці зануди ніяк не відреагували на її жарт. Напруга в парку була такою густою, що її, здавалося, можна було різати ножем.

— Відпусти Мілявську, психічко! — гаркнув на дилерку володар баритону.

— Звісно, як скажеш, котику! — з шаленою посмішкою муркнула Еліоппа. — Але тільки після того, як ти поцілуєш мене в дупу!

— Не робіть дурниць. Ви тільки все ускладнюєте. Замах на життя поліцейського...

Розсудливо-занудне гундіння лягавого, який тут, схоже, був за головного, викликало в ній тільки хандру. А от дегнератвний регіт гієн, які спостерігали за її затриманням з темних хащів, змусив зареготатися разом з ними. Ось з ким їй було весело.

— Останнє попередження. Або ви відпускаєте сержанта Мілявську і здаєтеся, або ми будемо змушені застосувати зброю!

Сухе клацання знятих із запобіжників вогнепалів підштовхнуло Коваленко до радикальніших дій. Вона до хрускоту стисла пальцями горло заручниці — кінчик голки загрозлово доторкнувся шкіри, спричиняючи дискомфорт.

— Та невже! — роздратовано пирхнула дилерка, втиснувши голку в яремну вену заціпенілої полісменки. — Геть з дороги, виродки! Інакше я зроблю з пані Мілявської подушечку для голок.

У парку знова запала гнітюча тиша. Навіть дятел припинив довбати стовбур бука, з цікавістю спостерігаючи за подіями, що розгорталися під його ґузном.

— Звільніть прохід! — наказав командир групи, повільно відступаючи назад.

— Розумний вибір, — похвалила його Еліоппа, напираючи грудьми на заручницю, змушуючь її рухатися уперед.

— Елічко! Ти тут? — раптом почувся позаду неї збентежений голос Сайгака. — Елічко, що тут відбувається? Хто всі ці люди?

Розгубившись, вона спершу отримала потилицею в ніс, а наступної миті відчула, як лікоть полісменки вибиває з легень повітря. Короткий удар у щелепу відправив її в політ, який завершився жорстким приземленням в ожинник. Перед очима Еліоппи замиготіли зірочки. У спробі піднятися вона збагнула, що її волосся намертво заплуталося в колючках, а ліва долоня по лікоть ув’язла в чомусь теплому, смердючому й мерзотному на дотик.

«Грьобані обісранці!..»

Коли посміхнена полісменка нахилилася до неї, дилерка розмазала по її обличчю лайно. Рвотні рефлекси не забарилися. Заледве встигнувши відкотитися вбік, щоб не потрапити під виверження шлунка сержанта Мілявської, Еліоппа під лемент «лягавих» поповзла рачки в хащі кропиви, залишивши на гілках ожинника добрий жмут волосся.

Пакетик з амфетаміном, що раптом потрапив їй на очі, дарував озоріння. Настав час перевірити, на якому рівні ломки перебувають любителі російської класики і чи добре вони засвоїли правила Голодних ігор. Поправивши окуляри і згрібши разом з сосновими голками товар, Коваленко загорлала, зриваючи голос:

— Агов, недоумки! Увага, акційна пропозиція! Хто перший мене упіймає, той отримає в подарунок триста грамів аппера!

Моторошне виття, що вирвалося з десятка горлянок гієн, оголосило про початок надшвидкого забігу з перешкодами.

— Мілявська! Не дай їй утекти! — ультразвуком вистрелив по вухам писклявий фальцет, спрямований до лягавої, що досі здригалась від блювотиння.

— Господи, ні!..

— Відчепіться від мене!..

Нажахані верески групи захвату, запустили механізм незворотних подій...

— Відкрити вогонь на ураження! — громихнув командир групи.

Під гуркоти пострілів зі свистом куль, Еліоппа рвонула з низького старту, стрімголов біжучи по вихлястій стежині. Однією рукою вона притискала до грудей супер-приз, іншою розмазувала лайно по мармизам засранців, що вистрибували їй на зустріч.

— Елічко-о-о!..

Караюча длань спринтерки пройшлася по напіввідкритих вустах працедавця, мазнувши по кінчику язика. Сайгак за її спиною зігнувся навпіл, вибльовуючи на лаковані туфлі рештки обіду.

Коли Коваленко майже добігла до бібліотеки, розпечена куля вгризлася їй у потилицю, спалахуючи в голові яскравими феєрверками...

~~~

Невдачлива утікачка перекидьки покотилася нескінченно довгим туманним тунелем, обдираючи до крові лікті й коліна об гостре каміння. Шлях до підніжжя гостроверхої піраміди зайняв, здавалося, цілу вічність, хоча насправді минуло не більше десяти секунд.

Ставши рачки, дилерка вперила розгублений погляд у масивні собачі лапи з гострими кігтями й брунатним хутром. Собацюра з якогось дива стояв на задніх лапах, радісно вихляючи хвостом. Підвівши погляд до широкої морди, Еліоппа ошелешено вигукнула:

— Скубі-Ду?!!

— Вітаю у Розподільчому таборі, Еліоппо! — прогавкав мультяшний пес, радісно вишкірившись до неї.

— Якого дідька ти тут робиш?! — вигукнула вона перше, що спало на думку. З крехтанням піднявшись на ноги, Коваленко роззирнулася довкола і розгублено запитала: — До речі, де це ми?

Куди не кинь оком — скрізь пустка. Спекотний вітер ганяв розпеченим піском одиноке перекотиполе, і тільки далеко за обрієм бовваніли обриси невідомого міста.

— Наберіться терпіння. Щойно прибуде решта невдах, я все вам розповім.

— Яких ще невдах? Що ти мені втираєш, фра...

Не встигла вона договорити, як у її спину хтось врізався, знову збиваючи з ніг.

Приголомшена мармиза проїхалася барханом, набираючи повен рот піску. Відпльовуючись від нього, Еліоппа скинула з себе чорняву жінку обличчя якої було вимащене в якійсь бридоті. Зверху почувся вереск — вони відкотилися одна від одної, звільняючи місце для приземлення останніх прибульців.

Спершу з потайбічного порталу вивалився желеподібний чоловік у зариганих туфлях, а на нього зверху гепнувся довгов’язий хлопчина з рожевим вібратором у руці. Коваленко витріщилася на них, зронивши від подиву щелепу.

— Елічко?! Що відбувається? — плаксиво заскиглив Сайгак, обхопивши руками коліна.

— Бібліотекарку звати Еліоппа! Невже так складно запам'ятати? — обурився рудий Олаф, замахуючись вібратором, і хвацько огрів тюхтія по плешивій довбні.

— Це якийсь всратий сюр, — констатувала дилерка, закриваючи обличчя долонею.

Внюхавши запах лайна, вона вилаялася і почала обтирати скривленого від огиди писка подолом сукні, борючись із нудотою, що підкотила до горла.

— Один-один, сучко! — зайшлася реготом незнайомка в чорній формі. Вийнявши з кобури табельну зброю, вона навела її на бібліотекарку і клацнула запобіжником: — Зараз я з тобою поквитаюся!

— Ніяких вбивств у Розподільчому таборі!

Скубі-Ду махнув лапою, і в руці полісменки замість вогнепала з’явилася отруйна гадюка. Верескнувши, месниця жбурнула змію в собацюру. Той упіймав її і з щасливою усмішкою засмоктав слинявою пащею, наче довбаний італієць спагетті.

Істеричний вереск рознісся луною піщаною дюною. Цього разу волав шмарклежуй, наче оперна діва з зірваним на репетиції голосом.

— Олафе, вгамуй його!

Хлопчина з радістю виконав наказ дилерки, огрівши лементуючого чоловіка рожевим кийком між плечей. Він замахнувся вдруге, але вібратор теж перетворився на змію, що обвилася навколо заплилої жиром шиї Сайгака.

Клацанням пальцями, Скубі-Ду обернув гадину на бридких слимаків, що розсипалися намистинами і закотилися у пазуху пундика. Всеволод Васильович роззяпив рота, щоб заволати ще гучніше, але не встиг. Сержант Мілявська вирубила його, прицільно вдаривши ребром долоні по загривку.

— Божечки, скільки ж у вас не витраченої агресії, — скрушно хитаючи головою, промимрив під носа мультяшний собацюра.

— Давайте з цього блохастого гівняря спустимо шкуру! — запропонувала Еліоппа, на що з нею радісно погодилися лягава і пуцькограй.

Скубі-Ду покрутив вказівним пальцем в повітрі, імітуючи вир. Відгукуючись на його заклик, сипучі піски жадібно обхопили литки заколотників, а тоді неквапливо засмоктали їх в себе по саму шию.

— Тепер, коли ви більш-менш заспокоїлися і готові до діалогу, давайте знайомитися, — прогавкотів пес, радісно вихляючи хвостом. — Я ваш Провідник до інших вимірів. Або ж, як зазначено в деяких легендах, — Перевізник до потойбіччя.