Ерос

Інколи коханню потрібен час, аби розкритися в серцях двох людей. І не важливо, скільки пройде днів, тижнів, місяців чи років вони обов’язково знайдуть одне одного. Ось так демонструє себе Сторге. Часто шлюб ставав завершенням цього довгого шляху, як офіційна печатка. Гіменей – покровитель вічного союзу та родини – плекав у людях бажання до єднання.

За декілька годин до фінальної церемонії, я отримав листа від Габріеля. Він сказав, що прочитати його можу тільки, якщо буду готовий. Ці слова довго не давали мені спокою. Щось непомітно, але неминуче, намагалося проникнути в серце.

– До біса це все! – я зробив цей крок, переступивши через прірву.

“Любий Равене,

Ти, мабуть, здогадався, до чого йде діло? Звісно, адже такий розумний та кмітливий хлопець ніколи не дасть обдурити себе. Тому пропоную нам, нарешті, поставити крапку в цьому жалюгідному намаганні відмовлятися від реального.

Я кохаю тебе…”.

У цей момент усе полетіло з рук. Дивлячись на красиві рядки, безперечно, написані ним, пробував усвідомити реальність. Згадалася остання наша близькість, де цей голос нашіптував мені приємності.

– Я сам себе обманював, вдаючи, що ця мастурбація просто між друзями…

“У той день, як ми зустрілися, закохався з першого погляду. Мені не було важливе навчання, хоча сам пообіцяв стати чудовим адвокатом. Вільний час я намагався проводити із тобою, хоча чекала практика. Знаєш, просто стоячи поблизу, відчував дріботіння в серці. І, можливо, з роками воно зникло, але справжні почуття нікуди не втекли…”.

Під дією невідомої сили вилетів із фургону. Однак не зміг зробити і кроку, як перед обличчям виник він. Чорне волосся, темні очі, татуювання, які визирають з-під сорочки – усе це таке рідне та… бажане.

– Габріеле? – ледве вичав із себе. “Який я бовдур…”.

Емоції переповнювали єство, виливаючись крізь очі сльозами. Усі ці спогади з ним літали навкруги, як докази. Моє серце постійно билося частіше поблизу нього. Я шукав цей погляд із сотні, минаючи величезні університецькі зали. Навіть маленькі розмови перед сном по пів години.

– Равене, з тобою?.. – він не договорив, побачивши лист. – То ти прочитав, – мабуть, йому було ніяково, адже він відвернувся.

Я зупинив. Різко взяв за підборіддя та припав жадно губами. Не розумів, що робити й куди йти, але серце казало тільки одне: “Залишся із ним!”

“Слухати його… обов’язково”, – і цим кроком розірвав вуаль, яка стримувала нас.

Від того дня розпочалася нова сторінка в нашому житті. Тут завжди буде місце сильному коханню та дивовижній сімейній атмосфері. Попри всі негаразди ми все ж знайшли одне одного.

***

Через рік

– Чи обіцяєш бути йому вічною підтримкою?

– Так, звісно, – я тримаю руку, не жадаючи відпустити.

– Чи обіцяєш бути поряд попри все?

– Безперечно, – гмикає коханий, дивлячись у вічі.

– Чи зобов’язуєшся ніколи не брехати йому й собі?

– Так! – ледве не кричу на весь острів.

– Чи зобов’язуєшся говорити правду, якою б гіркою вона не була?

– Так.., – він розтирає великим пальцем мою шкіру.

– Чи обіцяєте ви обоє кохати одне одного вічність?

Ми робимо глибокий вдих. Аромати тропічного лісу кружляють навколо, доносячи солодкі та свіжі запахи. Легкий бриз нагадує про те, що весільна церемонія відбувається посеред океану.

– Так, – кажемо ми в унісон.

Я мимоволі підглядаю за нашими гостями, яких не так і багато. Батьки та інші рідні з мого боку сусідують із колегами з роботи та несподіваними гостями. Блер, Агнія та Дафна прибули до нас, хоч ніхто й не сподівався на це. Фінальна церемонія завершилася паскудно, адже я нікого не обрав.

– Тоді оголошую вас чоловіком і чоловіком, – він одночасно доторкається до мого й Габріелевого плеча.

Ми припадаємо одне до одного в солодкому поцілунку. Його легкі вуса та щетина лоскочуть моє обличчя, від чого кутики губ здіймаються. Великі долоні накривають щоки, наче бояться відпустити. Я тану від його алкогольного парфуму з легкими нотами дерева.

Відходячи, зазираю в його вічі. У цих чорних та глибоких очах видно полиски легкого сяйва. Відтоді, як ми зізналися в почуттях, я не перестаю бачити це. Габріель ніколи не був похмурим, але його обличчя також не часто торкалася усмішка. А зараз… Здається, наче ця радість була з ним повсякчас.

Ми просто стоїмо, тримаючись за руки. Хтось із гостей на фоні голосно вітає. З боку чоловіка надто мало людей. Це декілька колег та університецькі знайомі, які хоч і не спілкуються з ним часто, але можуть розділити радість.

– Ти сьогодні такий задумливий. Невже у хмарах літаєш? – грубі пальці пестять мою шию, яка неприхована нічим.

– Є трішки. Не можу отямитися від цієї атмосфери, – вказую на оточення.

На Гаваях зараз досить спекотно, тому наші костюми складаються тільки з легких піджаків та широких брюків. Так я можу бачити всі його татуювання та дивовижне тіло. А він непристойно роздягає поглядом.

– Ай, за що? – він муркотить, нахабно відповідаючи.

– Люди дивляться, – намагаюся поправити свій піджак, адже фізично відчуваю, куди коханий хоче залізти.

– Тоді думаю, що час втекти! – Габріель несподівано хапає мене за руку.

Я намагаюся повернутися, щоб зупинити його. Ба більше, ніхто з гостей не намагається нас наздогнати. Нареченого крадуть, а вони до фуршету йдуть?!

– Застрибуй! – чоловік одним рухом одягає на мене шолом.

– Що? – не встигаю отямитися, як ми стоїмо поблизу мотоцикла.

– Поїхали на маленьке побачення, чоловіче, – на його голові опиняється чорний шолом, який так пасує до костюму.

Шум хвиль та звук мотоциклу стають нашими супутниками в цій маленькій втечі. Я стискаю його торс, адже боюся впасти. Габріель щось говорить, коли ми сповільнюємося для різкого повороту. Це все виглядає таке нереальне…

– Як ми могли їх залишити?! – кричу до нього, щоби почув.

– Не потрібно так волати, – він сміється. – Тут немає звуку міста, а наша швидкість не така й велика. Я чую.

– Пробач, – стискаю його соски, безперечно, не відчуваючи сорому.

– За таке можна й покарання заслужити, – його вуста муркотять навіть у такій ситуації.

– Ось ти й маєш! – я стукаю по його грудях.

– Ха-ах, добре. Не переймайся. Головне святкування перенесли через деякі обставини, тому ми маємо трохи вільного часу, – ласкаво пояснює, опускаючи корпус, щоби був менший супроти вітру.

– Чому я про це дізнаюся останній! – мій внутрішній директор лютує.

– Так і знав, що варто було відмовити тебе від роботи, – він цокає, признаючи власну помилку. – Тиранічні замашки ростуть, як бур’ян…

– Це кого ти бур’яном назвав?! – ще раз стукаю по його грудях.

– Ха-аха-ха! Рятуйте! – він кричить, не стримуючись на все узбережжя.

Я хутко кидаю погляд туди, але благо, що нікого не бачу. Насправді після шоу моє життя сильно не змінилося. Ми з’їхалися із Габріелем, але далі ходимо на ті ж роботи. Щоправда містер потенційний майбутній прокурор зараз має набагато більше обов’язків, ніж раніше.

– Ніколи б не подумав, що та ніч зможе довести нас до подружжя, – видихаю теплу пару, відчуваючи легке тремтіння.

– Яка з них? – запитує він і тоді розумію, що для Габріеля кожен спогад зі мною особливий.

– Пам’ятаєш, як у гуртожитку була вечірка після сесії? – намагаюся не поринати глибоко в спогади, адже хочу побільше залишитися із ним наодинці. – Тоді принесли стільки алкоголю та змусили всіх пити.

– Спробуй забути, як ти хотів обіймів, але боявся, що Надін повернеться, – чоловік говорить про це так спокійно, що груди ледь здіймаються.

Натомість моє серце готове вилетіти на орбіту. Я почував себе жахливо, а Габріель на чорному коні – мотоциклі – врятував мене. Тіло розтануло в цій потребі. Таз опустився на його пах. Ми тоді стільки цілувалися.

“Досвід попередніх стосунків кричав, щоб не смів зустрічатися із кимось іншим”, – обіймаю його дужче. “Серйозно поговоривши, тоді вирішили залишитися друзями”.

Легка провина кігтями шкрябала душу. Будучи в розпачі, я знайшов теплий куточок у його руках. Використав для власних потреб, як рятівне коло. А він у цей час страждав від нерозділеного кохання.

– Пробач, – кажу тихо, сподіваючись, що вітер не понесе геть мої слова.

– Ти не маєш себе звинувачувати, – м’язи на його спині скорочуються. – Скоро будемо на місці.

Насправді не минає і десяти хвилин, як зупиняємося на широкому плато. Спершу злізає він, а потім допомагає мені. Якось ця мініатюра чудово демонструє наше теперішнє життя.

Незважаючи на роботу, хлопець завжди поруч. Навіть у власних офісах ми працюємо через відеозв’язок. Коли Габріель бачить, що я засмучений, починає дуркувати або муркотіти. Його присутність надає сил. Він обов’язково забирає з роботи, а потім везе в ресторан, де вже зарезервовано столик. Ми ділимося стравами та говоримо про те, як пройшов день. Дома у вихідні робимо всі справи разом, хоча чоловік забирає на себе більшість із них. Нова квартира потребує ремонту та дизайну…

– Скажи, як тобі вдалося еротів запросити? – називаю їх так упевнено, адже трішки сумую за шоу.

– Нічого складного. Доки Агнія проходять терапію, ми постійно контактуємо…

Я підтверджую це кивком. Дівчина переїхала до США, де нам вдалося знайти їй хороших спеціалістів.

– Дафні просто було цікаво, як твої загравання до інших еротів вилився в це, – він притискає мене до себе. – У Блер швидко зникають погані емоції. Ба більше, сама казала тобі, щоб слухався серця.

Про Аніту та Бомані навіть не запитую. Знаю, що останній подав свідчення до справи проти колишніх власників Ероса, але бути присутнім відмовився. Перша взагалі веде власну справу через іншого адвоката, не жадаючи бачити нас.

“Я не можу звинувачувати її”, – закусую губу від хвилювання.

– Не чіпай, – він кладе палець на неї. – Ми є говорили про це. Хватить тривожитися.

– Так, але це все вийшло так некрасиво з мого боку, – мимохіть опускаю плечі.

– Це ранить тепер моє серце, – Габріель змушує послухати стук його скаженого серця.

Тепло його тіла нагадує про особливі почуття між нами, які неможливо описати. Я відкидаю те, що було в минулому. Одного дня все ж відправив листи кожному ероту, аби висловити щирі думки. Відповіли, як бачимо, не всі.

“Джунхо тоді запросив до себе в кафе, але на весілля не погодився прийти”, – сумно видихаю. – То що ми тут робитимемо, містере викрадачу?

Він повертає нас до горизонту, де заходить сонце. Його останні золоті промені однаково гріють шкіру та пестять волосся. Перебуваючи в обіймах, я повністю опираюся на нього. Немає нічого дивовижнішого за кожен момент проведений із Габріелем.

– А ти ще приховуєш від мене якісь таємниці, Гіменею? – нахабно називаю його ім’я ще одного ерота.

– Гм, – коханий задумується, – думаю, декілька знайдеться, – опускається до ключиці, цілуючи декілька разів шию.

– Ах, негідник!

– Для тебе можу бути, ким завгодно, – наступної миті обличчя виникає перед моїм. – Тут неподалік є маленький будиночок. Пропоную нам підготуватися до дечого особливого…

Я слідкую за його хтивим поглядом, а потім за напрямком руки. Звісно, а чим ще могло це завершитися? Ми рушаємо туди…

Вийшовши на вулицю практично голий, намагаюся краще зав’язати рушник на бедрах. Габріель уже сидить на мотоциклі та споглядає за краєвидом. Моя фігура височіє за його спиною, а потім пальці доторкаються до широких плечей.

– І де наше ліжко? – опускаюся нижче, практично торкаючись губами його вуха.

– Перед тобою, – він стукає по своєму мотоциклу.

– Ха-ах! – я затуляю долонею вуста. – Ти ж розумієш, що це не єдиноріг? Твої вологі фантазії не збудуться так легко, – намагаюся обійти нашу “перину”, аби стати перед ним.

– Це зараз не важливо. Тут більше немає де, – він піднімає погляд на мене, стискаючи ягодиці.

“А будинок із, якого ми вийшли?” – однак вирішую не ставити це питання, адже чоловік уже щось задумав. – Ти не боїшся його забруднити?

– Чим? – коханий вигинає брову. – Твоя сперма це амброзія, – потім солодкі губи опускаються поцілунком на мої груди.

– Дурник, – я не витримую цих пестощів, змушуючи його дати мені трохи простору. “Хоч уночі тут тепло, але легкий вітерець повіває. Варто поспішити”.

Наче випадково, смикаю за кінець рушника, який до цього так енергійно зав’язував. Остання перепона зникає, демонструючи ерегований член. Темні очі партнера бігають то до моїх, то до малинової голівки. Я опускаюся на коліна так, щоб вони впали на полотно. Пальцями дрібочу по його оголеному торсу, а пучками окреслюю ліній тату.

Ховаюся під його рушником, зустрічаючись віч-на-віч із членом. Розмір Габріеля практично такий, як у мене, тому це не лякає. Губи обережно торкаються голівки.

“Він геть сухий”, – зазначаю про себе, а тоді рефлекторно назбирую слину.

Волога тонким шаром накриває чутливу ділянку. Правиця масажує яєчка, стимулюючи. У той час лівиця отримує подарунок від коханого, а саме лубрикант. Значна крапля рясно вкриває вказівний та середній пальці. За мить вони потрапляють всередину мене. Звісно, до цього я розтягнувся у ванній. Однак зараз час головного й додаткове пропрацювання не завадить.

– А-ах! – він кладе долоню на мою потилицю, наче контролюючи темп.

Зараз я роблю все один. Пульсація всередині збільшується, коли проникаю глибше. Це стосується і його члена, і моїх пальців. Цього разу Габріель надто чутливий. Пальці смикаються, як і м’язи на торсі. Думаю, так на нього впливає факт нашого подружнього статусу.

– А-ах-ах! – далі стривожено стогне.

Тут у маленькій задусі я торкаюся його запаху. Чисте тіло, але воно вже встигло наситися його особливим ароматом. Легке волосся на паху зберегло особливі феромони, які збуджують сильніше. Пальці рухаються швидше.

– Стривай! – коханий знімає полотно та тягне мене до себе. – Я не хочу кінчати один, – це не схоже не прохання, а цілий наказ.

Через секунду відчуваю, як мій член уже перебуває в полоні його рук. Стишено зойкаю від дотику грубих пальців до ніжної голівки. Наші тіла припадають одне до одного, а тоді лівиця партнера досягає мого ануса.

– Ах! – до двох пальців приєднується третій і це його.

Тоді вільна рука опускається на персиковий член, уже вдосталь змочений слиною. Повільні рухи то вверх, то вниз приносять особливе задоволення нам обом. Я височію перед ним, що дає змогу пухким губам партнера смоктати тверді соски. Потрійна стимуляція починає зводити мене з розуму.

– Ах-ах-ах! – кажу йому, натякаючи, щоб не зупинявся.

Перед очима починають літати зірки, а він несподівано пришвидшується. Охоплює власною рукою мій зі своїм членом та безжалісно треться. Чутлива ділянка починає горіти вогнем, а тепло концентруватися внизу живота. Вибух! Несподіваний оргазм та виверження сперми накриває нас обох.

– Ах-фух-ах! – падаю на нього, адже ноги тремтять.

Ми завмираємо. Декілька хвилин просто переводимо подих, слухаючи дихання острова. Шум хвиль, шелест тропічних дерев та кричи тутешніх птахів – усе це стає симфонією, що наповнює нас. Руки вдаються до жалюгідних спроб втамувати тремтіння та вберегти від холоду. Однак згодом ми все ж розуміємо, що немає нічого кращого для зігрівання, як секс.

– Ах-ах-ха! – відповідаю на кожен поштовх, який робить Габріель усередину мене.

Він і далі сидить на мотоциклі збоку, а я спиною до нього звиваюся на члені. Його сильні руки тримають мої натягнутими, мов струна. Разом із нами втрачає рівновагу транспорт, постійно хитаючись.

– Легше… м’язи болять..., – стишено благаю.

– Пробач, не можу стриматися, – і, як відповідь, чоловік і далі активно проникає всередину.

Груба стимуляція вибиває останні сили з мого єства. Наступної миті одним рухом опиняюся на його торсі, доки правиця притискає мене ближче. Чую, як скажено, калатає серце. Його зуби кусають моє плече. Ікла наче намагаються проникнути крізь шкіру, але це зовсім не боляче.

“Це так збуджує”, – я повертаюся до нього, а в очах застаю дике бажання. – Можливо, моя черга? – здіймаю брови.

– Так, – утробно шепоче він.

Завдяки оберту Габріель лягає на мотоцикл та розставляє ноги в різні боки. Ще досі відчуваючи пульсацію всередині намагаюся вмоститися спершу. Закидаю його стегна на свої, а тоді:

– Агх! – він затуляє очі передпліччям, важко дихаючи.

Хочу дотягнутися до нього, але хвиля струму, яке заполонила кожну клітину, змушує рухатися далі. Я виконую волю інстинктів так само енергійно, то проникаючи, то виходячи з нього на всю довжину. Його росзаблені яєчка б’ють до мого єства, поки сам член гуляє туди-сюди.

– Ах! – чую цей звук, коли хапаюся за нього, стискаючи. – Покажи своє обличчя, – задираю одну з ніг, намагаючись досягти, але він надто далеко.

Несподівано коханий забирає передпліччя, де полум’я в очах з’єдналося зі сльозами? Я одразу припиняю рухатися, піднімаючи його за руку. Тіло велетня падає на моє, але не видаю ні звуку.

– Що з тобою? – це не на жарт лякає.

– Я… я щасливий, – спокійним голос каже він. – Ти не уявляєш, як складно дивитися на твоє щасливе обличчя з кимось, а не зі мною, – зазирає прямо у вічі з неймовірною серйозністю.

Ці слова змушують мене почуватися огидно. Габріель завжди був вродливим та впевненим. Як міг змушувати такого поганого хлопця страждати за собою?

– Пробач.., – сильніше обіймаю його.

– Твоїм найкращим вибаченням буде жорстокий секс зі мною, – а тоді кусає знову в плече.

– Ха, ну ти сам хотів! – беручи його талію в руки, допомагаю своєму тазу рухатися.

Ці вишукані м’язи звиваються під моїм дотиком. Потаємна дірочка стискається від кожного руху, а хтивий оскал хлопця залишає печатки на тілі. Секс із ним зводить мене з розуму. Я знову пришвидшуюся, несамовито проникаючи в нього.

Перестаю розрізняти стогони, які виходять із солодких вуст. Муркотіння чоловіка перетворюються на звуки хтивого кота весною. Його нігті залишають борозни на широкій спині. Кожен цей акт несе в собі краплю дикості.

Я хочу відчувати його. Проникати в нього. Кусати й цілувати. Смоктати соски із членом. Гратися з кубиками пресу. Розглядати десятки різних тату. У мене стільки бажань, що складно перелічити. І ми ніколи не встигаємо виконати хоча б половину, адже закінчуємо швидше.

Оргазм вирішує не запізнюватися, з’являючись на горизонті. Голівка, яка треться всередині нього, стає гіперчутливою. Миттєво змушую його злізти з мене, адже сьогодні ми без презерватива. Наші погляди зустрічаються, а тоді долоні спільно мастурбують.

Ми обмінюємося стогонами під час поцілунків. Його хтивий язик владно поводить себе всередині, тому я щипаю один із сосків, змушуючи отямитися нахабного чорного кота. Ноги паралізує дивовижна насолода, через яку замовкаємо. Тільки гучно б’ються легені із серцем до грудної клітки перед тим, як відбувається останнє виверження.

– А-ах! – ми завершуємо.

Нам не варто довго затримуватися, тому швидко тікаємо з того місця, до цього прийнявши душ. Я запам’ятаю цей вечір на все життя та обов’язково розповім на новому шоу Ероса про те, як не варто пропускати свою любов. Кохання, що завжди чатує поруч.

Через пів години дороги ми приїжджаємо на свято, яке нещодавно почалося. Люди танцюють та радіють нашому весіллю, коли в моєму серці буревій. Я не можу не дивитися на Габріеля. Здається, що наступної миті міраж розтане, а це виявиться казкою. Однак він знову цілує мене. Так щиро й незабутньо.

Ми розділяємо з іншими танцювальний майданчик, насолоджуючись літніми піснями. Мабуть, під час цієї подорожі небагато змінилося в моєму житті, але кожній новій дрібничці я радий настільки, що передати не можу. І головне те, що мій справжній ерот вчасно знайшовся.

Кінець однієї історії – це тільки початок іншої…