Ерос

Ніхто не знає точного визначення любові. Це відчуття, що не змусиш з’явитися. Його не передбачиш. Ніколи не знаєш, коли воно прийде у твоє життя. Воно непомітно, як сліпий дощ літом, підкрадається до тебе. Неочікувано, але так приємно. Я вирішив піти на шлях пошуку свого кохання і запрошую тебе приєднатися до мене.

***

– Час кохати і бути коханими настав! – дівчина з приємною оливковою шкірою та струнким тілом винирнула з колонади. – Легендарне шоу “Ерос” повертається на телеекрани! Вітаю! Мене звати Дафна і, як ведуча, проведу цей сезон з вами, – вона театрально забула про щось, широко розплющивши видовжені мигдалеподібні очі з піднятими кутиками. – Хоча, ні! Ми змінили формат. Відтепер наше телешоу стало вебшоу та виходитиме у соціальних мережах. Дивись нас просто на екрані твого смартфону! – вона витягнула телефон та показала минулорічний фінал.

Дівчина врешті пройшла далі. На фоні– картинна галерея, де висять десятки фото всіх учасників шоу. Вона зупинилася тоді, коли підійшла до пустої рамки.

– Вас чекає новий герой, який, впевнена, підкорить ваші серця! Його ім'я Равен! – Так-так, відео з його участю так завірусилося, що потрапило в усі топи…, – вона широко розвела руками, демонструючи драматизм ситуації. – Якщо ви не знаєте, про що мова, ми вам розповімо! На межі розриву зі своєю дівчиною Равен вирішив відвідати новий нічний клуб, де “трошки” перебрав з алкоголем, – вона легко засміялася. – Відтоді його нестримний та дикий танець знає кожен!

Локація знову змінилася. Відтепер перед обличчям сотень глядачів майорів скелястий та зелений острів посеред моря. Дафна наприкінці вирішила додати:

– Але не будемо відволікатися. Сім випусків, п’ять еросів, п’ять особистих і групових побачень та лише один Психей, кодове ім’я нашого Равена, – вона змовницьки закрила рукою широкі та пухлі губи, що ледь відокремлені всередині одна від одної, та почала нашіптувати глядачам. – Кому ж дістанеться серце одинокого красеня? Всі побачення як завжди проходитимуть у VR-конструкції, що по-справжньому перенесе Равена та еросів у віртуальний світ. Спробуйте вирішити загадки разом з нашим героєм, а в цьому вам допоможе вірний помічник… Ерос, справжній та людяний штучний інтелект, чи не так, друже?

– Звісно! Це мій обов’язок, – збоку виник хлопець античної зовнішності. Його волосся сяяло солодкою ватою, а ідеальної форми губи багряніли маком.

– Чудово! З нетерпінням чекаємо моменту, щоб продемонструвати вам новий сезон! До нових зустрічей і нехай стріла Ероса єднає серця! – гучно вигукнула дівчина, махаючи камері, що віддалялася.

– Цьомаю вас! – кинув Ерос навздогін.

Вимкнувши телефон, я побачив у відображенні екрану своє обличчя. Блакитні очі з нависаючими повіками слізно дивилися в темряву, а тонша верхня губа приховалася за більшою нижньою. Не витримавши напруги, вирішив встати з дивану.

– Ні, ну ти це бачив! – я розмахував руками навколо. – Це ж ганьба на все життя. Як мені тепер з цим жити!? Добре, якщо беру участь у цьому шоу, однак навіщо те відео показувати…

Мене, звісно, хвилював імідж компанії та моє місце директора в одному з її відділів. Я з надією подивився на свого вірного друга, що в цю мить сидів біля мене.

– Ну чого ти! Не все так погано. Це було очікувано, що вони покажуть його, – він як завжди був спокійний та врівноважений. Це чудово було видно на маленьких темних близько посаджених очах та квадратному гострому підборідді, де виблискувала щетина.

– Я тобі скажу одне: ти взагалі не допомагаєш! Агх, чому я одразу не поїхав до аеропорту. Тепер подивився оце і бажання кудись їхати зникло, – відвернувся від Габріеля, шукачи спокій деінде.

Спершу підійшов до ноутбука– увімкнув плейлист з класичною музикою. Кімнатою залунала легка мелодія фортепіано. Хлопець далі сидів, дивлячись спідлоба на мене та розминаючи праву руку, що повністю була покрита татуюванням. Окрім цього я вирішив вийти на балкон. Вдихнув на повні груди: свіже повітря завжди допомагало звільнити думки.

– Повітря Нью-Йорку на висоті значно краще, – прошепотів, куйовдячи волосся, – Габріелю, ходи сюди.

Він одразу прийшов, не змусивши мене чекати. Хлопець сів на підвісне крісло.

– Не можу не завдячувати тобі, що допоміг знайти цю квартиру, – очима милого кота я подивився на друга.

Габріель лише посміхнувся своїм фірмовим вищиром. По-іншому я назвати його не міг, адже хлопець постійно використовував його, щоб знайти пару на вечір. Тепер я не відчував себе милим котиком, а лише жалюгідним цуценям. Навіть мені було важко встояти перед його посмішкою хижої пантери.

– Обійми мене. Ми ще не скоро зможемо побачитися, – сказав я, дивлячись на вечірнє місто.

– Гаразд, ти б відразу сказав, – він без вагань виконав моє прохання, міцно стиснувши у своїх обіймах.

Тепле відчуття принесло трохи гармонії до мого хвилювання, що било гейзером. Габріель завжди виділяв чудову атмосферу спокою, а це було саме те, що мені потрібно. Ми затрималися в обіймах одне одного на одну мить довше, але врешті повинні були розійтись.

– Тільки не думай, що я тебе пробачив, – тикнув йому пальцем в м’язисті груди. Оцей твій жарт, з моєю участю в шоу, я довго не забуду!

Пильним поглядом подивився на Габріеля, очікуючи хоч трохи каяття у його словах.

– Ти мені ще подякуєш! Скільки сидітимеш на своїй роботі, пропускаючи життя, яке мимохідь промайне за вікном твого офісу? Це нормальне шоу, і там тобі точно не підсунуть когось поганого, – він говорив це впевнено та цілком відкрито. І не вірити його словам було важко, адже друг мав цілковиту рацію.

– Ну, ми ще це побачимо! – я так просто на здамся, але подумки подякував йому за цю витівку.

Подивившись на годинник, я зрозумів: час іти. Я взяв свою валізу та підтягнув її до вхідних дверей.

– Ні кроку назад. Не люблю запізнюватись, тож варто прибути швидше. Не забудь поливати квіти та годувати рибку! – наголошував йому на цьому, адже рибка – це ще один друг, а їх у мене не багато. За стільки років тяжкої праці це єдиний, кого я міг собі дозволити. З таким-то графіком…

– Ех, Максиміліане. Сподіваюся, я повернуся додому не один!

Габріель ковзав поглядом по мені, а на слові, що я привезу когось зі собою, здригнувся. Невже думав, що я забуду про нього? Ех, ні. Це дурбецало потрібно пильнувати щосекунди.

– За всім проконтролюю, не переживай. Ти ж мене знаєш, ми Діви- завжди все виконуємо чудово, – він показав позу супермена, демонструючи свою готовність доглядати за моїм будинком.

– Інколи аж занадто чудово, – посміхаюся куточками губ, – і ще раз дякую, що погодився доглянути за квартирою. Ех, час біжить…, – ми обійнялися. Я востаннє оглянув оселю, від чого брови опустилися. Спустившись до таксі, я рушив на зустріч новим пригодам.