Відчув, як це

Максим не з тих, кого повернеться язик назвати влюбливим. Велелюбним — цілком. І слово «хіть» можна хоч вписувати в паспорт замість по-батькові. Однак нічого, крім глибокої фізичної прихильності, за своє свідоме життя хлопець не відчував. Принаймні до людей. Рептилоїди на кшталт Мітяєва не беруться до уваги. Симпатія до Сашка в принципі здавалася чимось сюрреалістичним. Чого тільки Макс у житті не робив, але проміняти вагіну на член? Він не думав, що таке можливо, проте «перевзувся» так легко, що й не вірилося.

Незалежно від статевої належності, ми щодня ділимо людей на «подобається» і «не подобається». Зазвичай ярлик дається на основі декількох факторів: суб’єктивна краса, запах, голос і загальний зовнішній вигляд. Не обов’язково дивитися на людину крізь призму сексуального підтексту, щоб розуміти, наскільки тобі приємно з нею спілкуватися. І якщо на базовому рівні людина не спричиняє відторгнення, у вдалому контексті може спрацювати елементарна тваринна хімія. Тому що роти у всіх однакові, за суттю, і заплющуючи очі, ми бачимо питання лише з двома варіантами відповіді: хочу чи ні.

Макс хотів.

Спочатку було важко визнати, але подобалося йому багато. Сашко, наче заздалегідь знав, як буде приємніше: де погладити, а де стиснути сильніше. На контрасті з дівчиною, Мітяєв був новою, незвіданою іграшкою, майже забороненим плодом, яким помахали в Калимова перед носом, а потім нахабно відібрали. Тоді його й почало клинити. Калимов не відразу помітив, що перестав бачити в Сані просто шматочок ласого м’яса. А коли помітив, залишалося знизати плечима і змиритися, мовляв, пізно метатися. Мітяєв затягував, ніби срана трясовина й Максим не міг навіть дна ногами намацати.

Інших хлопців для своїх експериментів він не розглядав, бо боявся втратити це відчуття незвіданості. Раптом тут усе працює не так, як він звик; раптом, не кожен підійде? Хлопець вирішив не ризикувати і йти перевіреним шляхом, потихеньку розвідуючи інформацію. Добре все ж, що Жуков навіть не помічав, як багато про кращого друга говорив, мимоволі купу дрібних фактів вибовкуючи.

«Ага, уже на цьому етапі можна було зрозуміти, що Влад до нього не рівно дихає», — була закінчена не перша сигарета, запущений на репіті нерозбірливий речитатив вузькоокого репера в’ївся в підкірку й перестав сприйматися. Щось білялюбовне, але що саме, хлопець уже і сказати не міг — голова була забита думками зовсім іншого сорту.

Збирання рандомних фактів про Мітяєва в якийсь момент стало дивним хобі. Хлопець був із нормальної родини із середнім статком. Батьки — персонажі молоді та прогресивні, хоч і вирощували чадо в тотальній демократії, примудрилися отримати на виході не щось із серії «відірви та викинь». Сашко був… позитивним. Позитивним, але максимально відмороженим. Вічно літаючи у своїх думках, він ніколи не прагнув зблизитися з однокласниками або одногрупниками, не всіх навіть пам’ятав на ім’я і міг впізнати в обличчя під час зустрічі на вулиці. У нього не було купи друзів, його світ крутився навколо Жукова та коханців, що змінювалися з певною періодичністю. Такий весь із себе відокремлений фрик, якого не могли ідентифікувати оточуючі. Начебто й об’єктивно красивий, і не тупий, і не мудак… А ось бажання налагодити контакт усе одно не виникало.

Похмурі думки перервав телефонний дзвінок, брюнет, не дивлячись, натиснув «відповісти», ковзаючи пальцем по екрану.

— Ти знаєш, що мої вікна виходять у двір? — голос на тому кінці дроту був бадьорим, Максим через це дуже зрадів.

— Ну, тепер знаю, — він знизав плечима, носком кросівка втоптуючи бичок у мокру після дощу землю.

— І я вже двадцять хвилин спостерігаю, як ти медитуєш на лавці.

— Теж хочеш? — Калимов почав помічати, що перейняв у Мітяєва ідіотську манеру вести діалог. Пальцем підчіплюючи фарбу, що облупилася, він «роздягав» лаву, на якій сидів, приховуючи нервозність у методичності рухів. — Тут місце є ще, якщо що.

— П’ять градусів тепла, — ніби між іншим зауважив Саша, усміхаючись, якщо судити з інтонацій.

На подвір’ї кінець жовтня, сиро і бридко саме в тій мірі, щоби пересмикуватися навіть від погляду на погоду за вікном. Максим уже не відчував посинілих від холоду кінцівок адже сидів під під’їздом далеко не двадцять хвилин, як припускав Сашко. Він просто не міг зібратися в купку, хвилюючись, як прищавий цнотливий хлопчисько.

— Ти там якось запевняв, що дуже гарячий, — «а ще мені сцикотно до тебе йти». — Виходь. І мене зігрієш заодно.

— У квартирі вийде краще. Кажуть, можна зігрітися швидше, якщо роздягтися. Однозначно потрібно провести експеримент.

— М’яко стелиш, хлопче, — «та жорстко спати».

У якийсь момент Калимову довелося визнати, що його інтерес — не просто інтерес і набагато більше схожий на закоханість, ніж на звичайну симпатію. Сашко здавався нескінченно чарівним. Його міміка, жести, голос, запах, асиметрична ямочка на правій щоці, кумедно опущені зовнішні куточки очей. Його мова й мислення; те, як ставить себе в суспільстві та поводиться в ліжку. Його почуття гумору. Його шепіт, коли особливо приємно.

Голова двадцять чотири на сім, ніби була заповнена солодкою ватою — закохані думки затуляли будь-які інші. Можливо, якби Максим був трохи дурніший, продовжував би й далі насолоджуватися цукерково-букетним періодом, але очевидний факт — симпатія не рівноцінно взаємна — повз хлопця пройти не зміг. Ні, Сані, звичайно, Калимов подобався. Це з легкістю читалося: ну, не реагують так на людей, до яких відчувають роздратування або зовсім байдужі.

«Але судячи з того, як він усіляко уникає будь-якого не фізичного зближення, просто «подобається» недостатньо», — Макс попрямував у бік під’їзду, байдуже помічаючи, що не відчуває навіть пальців ніг від холоду.

Саня кожним своїм пчихом підкреслював відокремленість, уникав будь-яких розмов, що навіть мінімально натякали на серйозні стосунки. Він, на диво, довірливим здавався на дотик, але біг стрімголов, коли хтось намагався лізти йому в душу. Спочатку Калимову це було зручно, але варто стало тільки самому закохатися всерйоз, як подібний стиль поведінки став нестерпним.

Максу хотілося бути особливим. Таким, як той самий Жуков, наприклад, а не просто приятелем із привілеями.

Максим не міг знати напевно, та саме ця лайнова риса Мітяєва й була головною причиною, чому в нього ні з ким не складалися стосунки. У хлопця просто був величе-е-е-езний розлад у голові. У повсякденному спілкуванні Мітяєв компенсував це гумором, гнучкістю характеру та харизмою, але коли справа стосувалася кохання, ставало складніше. Адже неможливо побудувати нормальні стосунки, якщо не можеш відкритися і налагодити правильний коннект.

Після першого любовного досвіду в Мітяєві щось змінилося, надламалося. Він відчував це, але не міг повністю усвідомити через вік, відповідно, «поправляти» мислення теж не бачив сенсу. Із завидною регулярністю хлопець знаходив собі повні протилежності свого ідеалу — слабких партнерів із підтікаючим дахом і намагався з ними щось будувати. Як ракета з «лего» в дитинстві: кинути конструктор на килим і пробувати звести щось шедевральне. Тільки ось належного результату не вийде ніяк: деталі між собою не зіштовхнути, зовсім різні. Як і Сашко та його шалені закоханості.

Будувати по-людськи не виходило й тоді хлопець зрозумів, що простіше сплавити все в огидне місиво, а потім захоплюватися перебільшено голосно, ніби так і задумано. Тільки це зовсім не ракета. І скільки не називай творчістю потворний шматок сміття, кращим він не стане, та й запах горілого пластику нікуди не подінеться.

У цьому вся суть хворого, токсичного кохання. Може здаватися, що в тебе інший погляд на світ, що ти робиш усе правильно, просто не так, як інші. Але правила придумані недарма, ігноруючи їх, з пазла можна зібрати лише абстрактну нісенітницю, мальовничого краєвиду точно не побачиш. Мітяєв зрозумів це із часом, усі помилки списав на досвід і тепер боявся напоротися на ті ж граблі знову. Тому, мабуть, і відштовхував навіть тих, хто щиро хотів зблизитися.

Калимов вийшов із ліфта, майже приречено розглядаючи двері знайомої квартири. Те, що він збирався зробити, було настільки нетипове для нього, що від страху навіть піджилки тряслися.

«І що я скажу? — хлопець скривився, відчуваючи, як серце стукає вже десь у районі горла, ніби пробираючись вгору трахеєю. — Що в мене зіграли гормони та власницькі почуття, тому я хочу досягти однозначності? Хочу поговорити про стосунки? Блять, ніколи раніше не займався таким».

У Макса все було інакше, його страх мав інший ґрунт. На відміну від Сашка, він не потребував так відчайдушно максимальної близькості або любові. Він про це навіть не думав, його б це не турбувало й зараз, якби не було все так очевидно невзаємно. Тому що любов для нього не ресурс, а приємний бонус і її відсутність не була чимось прикрим. А боявся відмови він від новизни відчуттів, а не тому, що після цього його світ до біса звалиться.

— Ти сьогодні загальмований якийсь.

Максим підняв очі й зіткнувся із Сашиним, відкрито вивчаючим поглядом.

— О, ти відчинив двері.

— Ага-а-а, — Саня дебільно тягнув голосні, посміхаючись. — Якби ти натис на дзвінок, можливо, відчинив би швидше. Ти там як, заходити збираєшся?

«У тебе — з радістю», — майже випалив Калимов, але розсудливо промовчав, намагаючись просочитися повз Мітяєва, що стояв у проймі дверей. Він, до речі, мав уже набагато кращий вигляд. Як-не-як, минуло близько місяця з моменту того інциденту й завдяки контролю лікарів, хлопець йшов на поправку семимильними кроками. Струс мозку виявився несерйозним, ребра вже майже не турбували, а імпланти на місце вибитих зубів Женя особисто поставив ще минулого тижня. Калимов знав це напевно, бо десь у цей час Саня перестав шепеляти в трубку під час їхніх щоденних телефонних розмов. Навіть обличчя вже не було схоже на вивернуту кишку. Якщо чесно, Макс навіть міг назвати другокурсника симпатичним, але думка явно була упередженою. — Боже, я не бачив його місяць. Він завжди був таким милим? Він охрінінно пахне. Господи. Боже. Господи».

Сашко, ніби навмисне рушив у бік Максима, вважай, вдавив його в стіну під приводом замкнення дверей. У голові зашуміло через різкий відтік крові від неї до інших стратегічно важливих місць, Калимов на рефлексах жадібно стиснув стегно Сані. Той пирхнув, простяг руку, сперся об стіну й нависнув над гостем.

— Я хотів поговорити, — почав Максим, задираючи чужу футболку неспокійною долонею. Сашко здригнувся, коли крижані після вулиці пальці торкнулися живота й поспішили вперед, наче заражаючи шкіру мурашками.

— Ти скільки під під’їздом у мене просидів? Синюшний весь від холоду, — Сашко зсунув брови, хмурячись. Шви на лобі теж уже зняли, над бровою красувався свіжий рубець, який, правду кажучи, Сані дуже подобався. Так він здавався собі більш мужнім та зухвалим.

— У мене просто мікроциркуляція лайнова, швидко замерзаю, — Максим м’яко обійняв Мітяєва, усе ще не знаючи, на якому етапі одужання той перебуває. Саня цю обережність відчув і не втримався:

— Ребра цілі, можеш міцніше.

— Що саме міцніше? — муркотів брюнет, уклавши підборіддя на плече Мітяєва й шепочучи в саме вухо.

— Та все на світі, — простодушна відповідь Калимова добивала, а його самовладання і так уже трималося на чесному слові.

— Дуже абстрактна відповідь, знаєш, — Максим хмикнув, сухими цнотливими чмоками досліджуючи шию.

— Абстрактна? — Саша хихикнув і зіщулився: шепіт відгукувався лоскотом. — Я прямим текстом говорю «давай поїбемося», куди вже конкретніше?

Максим уявляв собі це інакше. Він хотів порозумітися, розставити крапки наприкінці речень, де до цього безглуздо розставляв коми. Йому хотілося зізнатися, що міцно влип, втратив голову, закохався, бляха. А натомість піддався всьому тваринному, чому не було місця в ліричному оповіданні. Це як у середині мультика про красуню та чудовисько вставити моторошне порно з тентаклями. Майже блюзнірсько, якби не було так приємно.

Хлопці дісталися спальні насилу, заплітаючись у ногах. Одяг летів на підлогу в найкращих традиціях романтичних комедій, а те, що відбувалося далі, цілком непогано вписувалося в контент популярних порносайтів. Калимов, насилу відірвавшись від об’єкта свого обожнювання, поспіхом мало не зі шкірою здер светра, поки Саня зосереджено розправлявся із застібкою його штанів. Ісусе, чи існувало видовище більш чудове, ніж це? Максим дуже сумнівався.

За кілька секунд Макс уже шпурнув джинси на килим біля ліжка, а Мітяєв стягнув із себе останню деталь одягу — абсолютно безглузді труси з покемонами. На тілі ще було видно зелено-жовті сліди від побоїв, практично кожен сантиметр тіла Сашка був так чи інакше понівечений: гематомами, переломами або слідами від уколів на ліктьових згинах. Ще, якщо порівняти з їхньою останньою зустріччю, Сашко скинув кілограм п’ять мінімум, через що загальний вигляд здавався трохи більш змученим, ніж хотілося б бачити.

— Ти впевнений, що зараз гарний час для цього? — вирішив таки перепитати Максим, нервово ковтаючи. І хотілося, і кололося. Кололося, мабуть, більшою мірою, заважав страх зробити щось таке, що Сані може завдати незручностей.

— Чуваче, ти серйозно? — у погляді танцювали смішники, Мітяєв крутнув рукою в районі паху, м’яко натякаючи. — Мій стояк, начебто, можна використовувати як індикатор.

— Блять, я серйозно, — запротестував Максим, але все одно посміхнувся, спостерігаючи, як Саня безсоромно обхопив пальцями власний член, неквапливо водячи вгору-вниз.

— І я, — запевнив той, вільну руку опускаючи на підлогу, під ліжко, де за «чистим збігом обставин» із першої ж спроби знайшовся тюбик лубриканта. — Моє самопочуття не викликає питань і я не бачу жодної причини, крім твоєї категоричної незгоди, щоб нам не зайнятися сексом.

— Я категорично згоден.

— Тоді досить м’яти цицьки й забивати собі голову дурницями. Я хотів тебе так сильно, що весь вільний час тільки й робив, що розважався зі своїм задом, думаючи про тебе, — на верхні фаланги капнула змазка, Сашко безсоромно торкнувся пальцями промежини й ковзнув униз. — Не змушуй мене тебе уламувати, ти ж не кисейна панночка, справді.

«І цим безсовісним ротом він матір свою цілує», — у якості відповіді Макс піддався вперед і м’яко цмокнув хлопця в ніжне місце під коліном.