Відчув, як це

Останнім часом Сашко помічав за собою якусь аномальну сентиментальність. Чи то справа у двадцяти шести поважних роках життя, чи то весна робила магію поза Гоґвортсом… Він бачив себе чимось схожим на шмарклі за консистенцією: сумнівний агрегатний стан і бридка солоність, якщо лизнути.

— Що робиш?

— Думаю про соплі.

— У тебе все ще соплі?

— Я — усе ще соплі, — запевнив Саня, витираючи фантомні тілесні рідини долонею зверху вниз, з огидним чвакаючим звуком зминаючи кінчик носа. — Ось, диви, щось є?

— Фу, — Влад простягнуту долоню зустрів спробою не усміхатися. Сашко ж усміхався відкрито й широко.

Було в цій сентиментальності щось, що втомлений мозок Сані не хотів перетравлювати аж ніяк. Крихітне, вразливе почуття шкребло шлунок зсередини, кожен раз, коли хлопець думав про…

— Де наша третя підружка, до речі?

— Наш модератор чату «Круті хлоп’ята»?

— Наш корейський айдол?

— Той, якого я їбу?

— Чи той, що їбе тебе. Так, Саню, я про нього. Той твій хлопець, який Максим. Де він?

— Займається не мною, — коротко відповів Мітяєв, підібгавши губи.

— Ви що…

— Ми не посварилися, — він схопився за меню, як за останній шанс на спасіння. Розмова сьогоднішнього ранку нагадала про себе гірким осадом на корені язика й чітким бажанням напитися. — Вилив на нього трохи лайна.

— Трохи лайна?

— Трохи.

Саня мовчав майже хвилину, розфокусованим поглядом вивчаючи асортимент напоїв. Влад не заважав формулювати думки, тихо сидячи поряд і пальцями вистукуючи ритм в’їдливої попсової пісні, що грала на фоні.

— Я днями забирав його з корпоративу, — Сашко стомлено випустив повітря з легень. Говорити доводилося голосніше, ніж зазвичай: у «Блакитній устриці» — клубі, де вони працювали — навіть посеред тижня клієнтів було достатньо для галасу. — Він із якимись кралями в курилці стоїть, приколи тягне. Ну ось я підійшов, кралі мені усміхаються, знайомляться… І питаються: вільний я чи в наявності така ж кінчена баба, як у Максима?

Влад подумав, що ненавидить великі колективи та ті жахливі корпоративи, які прикривають масові пиятики гарною назвою «тимбілдинг». Бо зазвичай це якщо й «білдинг», то тільки толерантності до алкоголю і дурних пліток навколо дурних же, смертельно упитих офісних клерків.

— Це із чого раптом кінчена? — врешті-решт поцікавився хлопець, вдячно киваючи барменові, коли той поставив коктейль поряд.

— Бо міг би й побути трохи довше, а не бігти додому з такою швидкістю, ніби слідом із ременякою наздоганяють.

— А ти шо?

— А я шо? — Саня сьорбнув зі своєї склянки. — Ледь не сказав, що кінченої баби в мене нема, бо кінчена баба — то я.

«Ось жартують якісь дівки з нулем на балансі такту, а розгрібати чогось мені — бідосі, який і носа в ту ганебну романтику не сунув», — Влад скривив пику і, десь глибоко в душі, щиро вилаявся.

— Ну, я майже впевнений, що ти все-таки не баба — це по-перше. По-друге, як ці флешбеки стосуються вашої сварки сьогодні?

— Стосуються, бо я кінчений. Хоч із вагіною, хоч без.

— Самокритично.

— Реалістично, — відрізав Саня. — Слухай, я не для того сюди прийшов, щоб говорити з тобою про всяку хуйню.

— Звісно, не для цього. Ти прийшов, бо працюєш у гей-клубі на вигаданій тобою ж посаді. Бо любиш члени. І бухати посеред тижня. І перевіряти пилюку в білих рукавичках, як Оля Фреймут на стероїдах.

— Саме так! Тому жодних… — Сашко покрутив зап’ястком, підбираючи слова. — Індульгенцій та аматорських сеансів психотерапії. Сьогодні ми граємо!

Коли твій вік уже наближається до тридцяти, а ти все ще вважаєш себе підлітком, ігри набувають вигляду будь-якої дії, що супроводжується активним поглинанням алкоголю. Саме так у їхньому побуті з’явилася гра «Пий, коли…". Це могло бути все, що завгодно: від повторювання якогось слова до крінжових моментів у фільмі. У якусь мить млявий алкоголізм вийшов за рамки їхніх квартир і масштабувався. Тепер хлопці робили те саме, що й завжди, але в громадських місцях, вигадуючи все більш тупі й кумедні правила.

— Ти знову змусиш мене пити щоразу, коли я побачу когось на підборах?

— О, ні, цього разу я вигадав дещо цікавіше, — на обличчі з’явилася та усмішка, що зазвичай обіцяла веселий вечір і жахливе похмілля зранку. — Як щодо «пий, коли бачиш когось гарячого»?

— Тут немає нікого гарячого.

— Ага, так, звісно, — відмахнувся Сашко. — Давай, скажи ще, що ти натурал.

— Я натурал.

— Ой, я тебе прошу, — хлопець покликав бармена до себе. — Нам треба якісь шоти. «Слизький сосок» чи «Янгольскі цицьки»?

— Виключно за принципом тупої назви обираєш? — Влад гигикнув. Сперечатися не було сенсу, раз уже Мітяєв серйозно налаштований, тож залишалося просто обрати ту манеру поведінки, яка буде бісити Саню максимально. — «Слизький сосок». Чому, до речі, у гей-клубі так багато цицьконазв?

— Тому що соски є у всіх вочевидь.

— Ти ж розумієш, що я зара просто почну пити кожен раз, коли хтось пройде повз?

— Звичайно. Але рано чи пізно ти будеш достатньо п’яний, щоб схибити й чесно назвати когось привабливим.

Особисте життя Влада мало статус «особливо секретно» завжди і, хоч Сашко поважав чужу жагу приватності… Іноді він просто хотів впевнитись, що все ще знає друга добре, навіть коли той мовчить, як партизан. Тож сьогоднішній вечір обіцяв стати спробою делікатних розвідувань: чи дійсно Жуков настільки ні в кому не зацікавлений, як хоче показати?

«Мені просто треба почекати, поки він втратить пильність», — вирішив Саня.

«Мені просто треба розважити його трохи, поки він не буде готовий повернутися додому», — подумав Влад, уважно слідкуючи, як інгредієнти в чарці формують дивну і стовідсотково мерзенну подобу соска.

Вечір обіцяв бути цікавим.

***

Кількість випитих шотів росла, людей у залі ставало все більше, але жоден із хлопців не планував здаватися легко. Саня підбурював Жукова висловити розгорнуту думку щодо кожного більш-менш симпатичного хлопця. Влад підтримував образ абсолютної байдужості й пив тільки тоді, коли пив Саня, сподіваючись не прогавити, коли настрій кращого друга зміниться з дуркування на тотальний драматизм.

— Як тобі цей? — вкотре запитав Мітяєв.

— Як хлопець.

— Гарний хлопець, — куточки губ розтягнулися в усмішці. — Ці ямочки на щічках когось точно доведуть до гріха сьогодні. А його руки? Він, мабуть, пів життя в залі проводить.

— Фу, боже. Ти ж пам’ятаєш, що в тебе є хлопець?

— Про таке важко забути. Але це не заважає мені об’єктивно оцінити чиюсь привабливість.

— Ти їбеш людину очами, це огидно.

— Повір, їбля виглядає інакше, — запевнив Саня, перекидаючи чарку. Шот був вершковим і дуже міцним, змушував очі сльозитися, а губи червоніти. — Те, що я вже шість років у стосунках, не робить мене сліпим. Інша справа, що ніхто з них і близько з Максом не зрівняється, але не всім бути абсолютним ідеалом, правда ж?

Влад випив теж і покосився на Сашка. Ось вона — фаза неповернення, та сама ступінь сп’яніння, коли починалися одкровення. Варто було кількості алкоголю в крові перевищити певну норму, як Мітяєв припиняв контролювати своє словесне нетримання і розтікався калюжею сиропу, розказуючи всім, як сильно йому пощастило.

— Типу, ти бачив його обличчя? Це шось на кшталт… — Саня завис, підбираючи слова. — Він — срана мрія дівчинки підлітка.

— Ти — дівчина підліток?

— Ми ніби вже з’ясували, що я — кінчена баба. А в підлітків просто дуже високі стандарти краси через серіали і фентезі-романи… Так, годі, щось ми відійшли від теми. Що скажеш про цього? Ти подивися на татухи! Ав-в, боже, я майже настільки бухий, щоби попросити його зняти кофту, щоб уважно роздивитися.

— Ти — дуже огидна помилка матінки природи, — Жуков здригнувся і потягнувся в кишеню за телефоном.

«Той твій хлопчик, який не я, уже почав розказувати, що зустрічається з витвором мистецтва на ніжках. Приїдь і забери цю лохину додому», — швиденько відписав він Максиму, прикидаючи, скільки ще зможе випити, перш ніж зомліє акурат за барною стійкою. Роки все-таки вже не ті, а він і в кращі часи не міг похвалитися стійкістю на алкогольній ниві.

— Ой, так, звісно. Ти просто не готовий примиритися з думкою, що теж вважаєш декого привабливим.

— Шо?! — Влад ледь не вдавився слиною від обурення.

— Ти палишся, знаєш?

— Нахабний наклеп.

— Просто визнай.

— Я, у сраку, не маю поняття, про що ти.

— Знаєш, — впевненістю Сані можна було зносити домівки до фундаменту. — Оʼкей, бери чарку.

— Ти ще не назвав нову жертву своїх сексуальних домагань.

— А, справді? Ну ось той, наприклад, що біля віп-зони тусується. Як його ім’я?

Влад подивився в напрямку, який вказував Сашко. Там, підсвічений софітами, танцював хтось, кого важко було назвати чоловіком із впевненістю. Бюстгальтер, зроблений із маленьких срібних ланцюжків, ледь прикривав груди й більше був схожий на прикрасу, ніж на повноцінний одяг; низько посаджені широкі штани сиділи на тазових кісточках і підкреслювали обклеєну стразами гумку трусів, що стирчала майже на рівні талії.

«Вікині секрети. Боже. Треба сказати йому, що чоловіча білизна існує», — Влад тихо видихнув через рот, роблячи максимально незацікавлену пику.

— Ти знаєш його ім’я, йолопе, — відповів Жуков уголос.

— Правда? І як там? Григорій? Георгій? Гриша?

— Хуїша.

— Це підходить навіть більше, — Мітяєв засміявся. — Тож що, як тобі наш Хуїша? Синонім до слова «секс», чесне слово. За ці ідеальні кубики можна вмерти. Ти бачив коли-небудь настільки гарний прес?

— Я вже казав, що ти огидний?

— Мінімум тричі за вечір. Тож що, цнотливчик ти наш, як тобі це поєднання кращого з Венери й Марсу?.. Ого він пластичний! — Сашко вже встиг піднести до губ свою чарку, як хтось торкнувся його плеча. Хлопець озирнувся і завмер, кумедно розтуливши рота.

— Що тут у вас? — з легкою усмішкою на губах запитав Максим, поверхово оцінюючи стан Мітяєва. Дякувати богу, що не довелося вигадувати причину свого приїзду, Жуков і його повідомлення значно усе спростили.

— М-ми граємо, — проблеяв Сашко. Він навіть не помітив, як Влада змило в невідомому напрямку, ніби замок із піску під час припливу.

— У що?

— В «Пий, коли бачиш когось гарячого».

Максим кивнув, обережно забрав із чужих рук чарку і випив. Кадик сіпнувся під час ковтка, разом із ним смикнувся і Сашко.

— Йдемо додому чи хочеш ще посидіти? — Калимов погладив хлопця по голові, зариваючись пальцями в неслухняні кучері.

— Агов, Жукове, ми підемо… — пробелькотів Саня, заплющивши очі від задоволення. Ніхто не відповів, тож довелося обернутися. — А де наш залізний асексуал подівся?

— Здриснув, як тільки я прийшов.

— Сподіваюся, він здатен доїхати додому без каліцтва, — Сашко хихикнув, а потім здивовано зойкнув, помітивши пусту чарку там, де сидів Влад. — Ти… часом не бачив, Жуков пив цей шот чи?..

— Не маю уявлення, — важко було сказати, брехав Макс чи ні. — Йдемо?

Чарка магнітила очі. Мітяєв почувався обуреним і не міг відпустити ситуацію так легко.

— Секунду… — хлопець встав зі стільця на хитких ногах, уважно роздивляючись залу. — Куди, кажеш, він пішов?

— Кажу, що не знаю.

— Він здриснув, бо знав, що я… — збоку, біля самої сцени, Саня таки розгледів знайому маківку. Спершись на край подіуму, Влад робив те своє обличчя, що означало «мені подобається бути поряд, але я надто впертий, щоб визнати це». А збоку від нього стояв Гоша, якого вони кілька хвилин тому обговорювали. Хлопці ледь-ледь торкалися один одного плечима і вдивлялися в натовп, перемовляючись. Гоша накручував на палець пасмо волосся в кращих традиціях флірту з ромкомів. Влад почухував потилицю, ніби не знав, куди подіти свої великі, незграбні руки.

— Я виграв, — усмішка на обличчі Сашка з легкістю дала б освітлення цілому мікрорайону в період віялового відключення.

— В цій грі бувають переможці? Це ж справжнісінький акт саморуйнування.

— Бува-ають, хлопчику мій любий, — Мітяєв притягнув Максима за комір ближче, щоб сухо цмокнути в щоку. — Добре, гештальти закриті, можемо йти.

Це був той етап весни, коли відрізнити її від літа майже неможливо. Середина травня, розквітлі вулиці, стійкий аромат тепла й життя в повітрі. Добиралися вони пішки, бо після випитої чарки Максим не ризикнув сідати за кермо, знаючи свою вдачу. Сашко не те що не був проти — майже верещав від радості, п’яно усміхаючись усьому світові.

— Що може бути крутіше за Харків у травні? — поцікавився він, розглядаючи центр міста так, ніби не жив там усе своє життя.

«Ти», — подумав Калимов, але сказав:

— Та хто його знає?

— Я знаю, — Саня ледь не підстрибував від щастя. — Кращий місяць року, краще місто у світі, чудовий вечір. Ав-в-в, такий чудовий вечір для чогось особливого.

Максим пирхнув, не приділяючи особливої уваги белькотінню хлопця. Він, насправді, був радий просто йти поряд. У голові Сані ж у той момент вибудувався геніальний план, що тільки й чекав на виконання.

— Ти щось шукаєш?

Мітяєв не припиняв крутити головою на всі боки:

— Припустимо?

— Може, скажеш, що саме, і я допоможу знайти? — «ти і тверезий у просторі не орієнтуєшся, не те що після десятка шотів».

— Я все тримаю під контролем, — запевнив Саня, намагаючись згадати хоча б приблизне розташування потрібного магазину.

Останні дні були важкими для них обох, і хоч Максим досі не міг сказати напевно, що саме сталося… вигляд усміхненого, задоволеного Сашка викликав таке сильне полегшення, що хотілося жити.

Мітяєв був складним та вибуховим, коли не розумів, що робити. Він ніби намагався сховатися за скандалом, щоб ніхто не помітив, яким розгубленим почувався насправді. Саме тому, вже приблизно тиждень, Саня чіплявся за кожну можливість вивести Максима із себе, саме тому вони знову посварилися сьогодні зранку і провели вечір нарізно.

— Це було… було десь тут, — Сашко зупинився, уважно вдивляючись у вітрини зачинених бутиків і кафе. Калимов мовчав, не маючи жодного бажання заважати хлопцеві займатися дурницями. — Ну, нарешті! Чекай мене тут.

Саня залишив Максима на вулиці й побіг у… цілодобовий секс-шоп. Макс кліпнув очима один раз, другий і раптом засміявся — голосно й щиро, майже до сліз. Що б там Мітяєв не вигадав, це в будь-якому випадку буде цікаво.

***

Чим ближче вони підходили до дому, тим помітнішим ставала ударна доза нервового збудження в крові Сані. Він жував губи, про щось розмірковуючи, постійно смикав ґудзики на манжетах куртки й дивився на Максима так, ніби збирався йому зізнатися в чомусь дуже страшному. Шість років, що вони провели разом, навчили Калимова не панікувати раніше часу, але…

«Яка скажена тварюка, трясця, його вкусила, що емоційний фон так шпурляє із боку в бік?» — залишалося губитися в здогадках і покірно йти чи то в комфортний для них обох простір, чи то на бійню.

Врешті-решт, відчинивши вхідні двері, Максим не мав більше часу на роздуми. Сашко дійшов до певної межі, коли контроль всередині послабшав, дав йому змогу бути настільки собою, наскільки це взагалі можливо. Він втиснув Калимова в стіну, ще не цілуючи, але вже дивлячись на губи хлопця з виразом обличчя, який інакше як «хіть» охарактеризувати важко.

— Мені треба сказати, — Саня ніби пояснював, до чого тут натиск і жадібні погляди.

— Кажи.

— Так, я… ох, блядь, — він скривився, намагаючись втриматися, але все одно втиснувся губами в губи, скиглячи від потреби більшого фізичного контакту. — Інколи я просто не розумію, як можна не цілувати тебе кожну секунду?

— Весь твій, — прошепотів Макс, запрошуючи, дозволяючи абсолютно все, що може прийти в дурну кучеряву голову. Сашко не міг опиратися і не реагувати, коли так люб’язно пропонують.

Як тільки їхні роти зіткнулися, Мітяєв стягнув із коханого вітровку і просунув руки під майку, щоб зробити дотики голої шкіри якомога більшими за площиною. Максим, що давно змирився з примусово-пасивною роллю в їхньому сексуальному житті, з усмішкою піддавався. Саня був його зоною довіри, безпекою, його активною згодою і перманентно правильним рішенням. Макс міг дозволити йому будь-що й будь-коли, бо знав: Сашко берегтиме довірене, як власне.

— Треба… т-треба заспокоїтися, — і в противагу своїм словам, Мітяєв забрався руками під пояс чужих штанів, стискаючи сідниці в долонях.

— Чи треба? — муркотів Максим, покриваючи поцілунками лінію щелепи, що наприкінці дня вже колола губи. Сашко потягнув гумку штанів вниз разом із трусами. Нігті залишали червоні смуги на стегнах і животі, повільно пробиралися до найчутливіших місць.

— Так, треба. Інакше почуватимуся йолопом, бо трахав тобі мізки майже тиждень, — він провів пальцями на пробу по довжині.

— О, то мені не здалося.

— Не здалося, — він стиснув голівку, розмазуючи змазку по колу. — Вечір, коли я забирав тебе з корпоративу. Я тоді розізлився.

— Чому? — Калимов змусив себе сконцентруватися на словах, а не на спритних пальцях коханого. — Вони образили тебе?

— Не спеціально, але… Вони сказали, що в тебе кінчена баба, — пробурмотів хлопець швидко, зібгавши слова в роті. — Вони мають рацію, якщо чесно, хоч я ніяка й не баба. А ти — срана досконалість. А я раптово усвідомив, що за шість років так і не зжився із цим фактом.

Макс нічого не розумів і мовчки кліпав, тому Сашко продовжив:

— Бо я не припиню жити на роботі й по приколу фліртувати з лівими хлопцями. Моя голова не почне працювати стабільно, а погані звички не зникнуть. Ти завжди будеш досконалістю, а я — підтвердженням твердження, що кохають не за щось, а просто так.

Тепер нервував уже Калимов. З кожним словом його серце опускалося все нижче, аж поки з глухим стукотом не впало на дно шлунку:

— Сашо, тільки не говори, що збираєшся розійтися зі мною через цю хуйню.

— Не дочекаєшся, — той заспокійливо цмокнув хлопця в лоба. — Насправді… думаю, я хочу сказати дещо протилежне.

Мітяєв видихнув і, діставши з кишені непримітну коробочку, став на коліна. Максим затримав дихання, відмовляючись вірити своїм очам.

— І в горі, і в радості, я завжди буду гівном. Але я кохаю тебе так сильно, що просто зараз близький до інфаркту. Бля, можливо, останні декілька «Слизьких сосків» були зайві… — він розкрив коробку задеревʼянілими пальцями. — Я хочу прив’язати тебе до себе всіма можливими способами, навіть якщо гуманніше було б розійтися. Бо кохаю тебе й готовий пройти через їблю з паперами, щоб одружитися десь за кордоном. Якщо ти раптом теж цього хочеш. Я дуже, блядь, сподіваюсь, що ти цього хочеш.

Максим проковтув грудку емоцій, що застрягла в горлянці, подивився вниз, на вміст пакунка і…

— Сашо?..

— М-м?

— Ти — довбойоб?

— Звідки такі думки?

— Ти вирішив зробити мені пропозицію з ерекційним кільцем? — хлопець здригнувся, ледь стримуючись, щоб не заволати вголос.

— Ти багато бачив відчинених ювелірок о дванадцятій годині ночі? Бери, що дають, — перш ніж Калимов встиг шось сказати, Сашко взяв його до рота майже повністю. Почулося скиглення і гуркіт: Макс від неочікуваності ледь не пробив потилицею стінку між передпокоєм і туалетом. Задоволений реакцією, Мітяєв примружився:

— Я хочу надіти цю штуку на тебе, можна?

Максим дрібно закивав, вмовляючи себе не спустити раніше належного.

— Це подвійне кільце, — пояснив хлопець. — Я спеціально обрав те, що можна регулювати. Одне з них стисне тебе біля основи, а друге… ось тут, — він провів пальцями по мошонці, від чого Макс нетерпляче схлипнув. — А потім ти увійдеш у мене. Добре?

— Добре.

— Хочу тебе, — Сашко піднявся на ноги й потягнув Максима за собою. — Ванна. Зараз.

Ця локація вже давно була в їхньому топі. Багато світла, вода у відкритому доступі, презервативи в кожній шухляді… і пральна машина. Ідеальна висота й габарити, чудова стійкість до вагових навантажень. Стільки постільних сцен, скільки пережила та пралка, не бачив жоден куточок їхньої квартири.

«Хочу, щоб так було завжди», — Сашко почувався таким до біса щасливим, просто цілуючи Максима, просто роблячи їх ближче один до одного комбінацією знайомих, перевірених рухів.

— Ніколи не користувався ерекційними кільцями, — Сашко всівся на пралку й розвів ноги, щоб Калимову було зручніше притиснутися. — Тобі нормально із цим?

— Я в порядку, — видихнув Максим. Він натягнув на вказівний і середній пальці презерватив і розмазав лубрикант, щоб трохи розігріти. — Посунься трохи ближче до краю.

— Ми займалися сексом учора. Ти драматизуєш.

— В тебе нічого не болітиме зараз, навіть якщо по пиці цеглиною дати, — хлопець злизав із розтуленого рота тихий стогін, входячи пальцами повільно, але наполегливо. — Подякуєш мені завтра за щасливе життя без тріщин і геморою.

— Я віддячу тобі завтра, якщо сьогодні ти просто… — Саня замукав протяжно. Максим вишкірився, радіючи, що так ефектно змусив коханого стулити пельку.

— Ти віддячиш мені й завтра, — запевнив Калимов, старанно промацуючи пружні стінки, з разу в раз натискаючи на простату. — І сьогодні віддячиш. Можеш починати, бля, прямо зараз.

Сашко замружився і тонко пискнув. Пальці всередині рухалися саме з тим темпом і тиском, щоб змусити його благати. Максим точно знав про це та прискорився, вичавлючи з горлянки коханого найвідвертіші звуки.

— Ох… блядь, ти не мусиш робити це так довго, — Мітяєв задер голову, хапаючи ротом повітря. — Максе, ти не… нхм… Максе!

Максим видав шось нерозбірливо-захоплене. Він сподівався, що пам’ять залишить спогад про цей вечір недоторканим, навіть коли деменція прийде отримати своє. Він мріяв до кінця життя бачити перед очима свого балакучого, емоційного, до чортиків солодкого…

— Можеш починати, — прошепотів Калимов. Він обережно витяг пальці, розкатав по довжині латекс і…

Стогони луною розійшлися у ванній.

Задоволення вібрувало в кістках, змушуючи серце ганяти кров тілом, а стегна — рухатися швидше і швидше. Сашко заціловував обличчя Макса, міцно вчепившись у плечі руками, щоб хоч якось заземлитися і не знепритомніти від кількості відчуттів.

— Д-дякую.

— Ще, — Калимов мружився від напруги. Він був так близько до межі, але кільце стримувало його, робило мить задоволення болісно довгою. Він мріяв вибухнути, але інтерес змушував триматися, перевірити, як довго він зможе перебувати в цьому стані.

— Дякую.

— Ще.

— Дякую, — повторював Саня, задихаючись. Алкоголь робив усе трохи замиленим, від того збудження відчувалося притупленим, жадало сили і швидкості. — Як я, бляха, вдячний, що ти такий дбайливий, такий правильний, т-такий до трясучки чудовий.

Максим безпорадно захрипів, притулившись чолом до плеча Сані. Слова пробиралися до нього крізь шум крові у вухах і галас дихання, ніби лоскочучи нерви наживо.

— Скажи, що вийдеш за мене. Ну ж бо, Калимов, скажи це. Я хочу почути твоє «так», — Сашко змусив Макса зупинитися на мить, щоб опустити руку вниз розстібнути кріплення, що тримало кільце на члені.

— Так, блядь, так… — загарчав Максим, стискаючи хлопця в жадібних обіймах. У голові паморочилося від купи енергії, що нарешті могла знайти вихід. Близькість до межі розривала легені стогонами, змушувала рухатися жорсткіше, щоб отримати своє. Мітяєв підхопив шалений темп, вигнувся і затремтів, падаючи в оргазм: інтенсивний настільки, що пливло перед очима.

***

Ранок зустрів Макса амбре перегару й незадоволеною пикою Мітяєва.

— Сонце світило в очі. Не сплю понад годину, — пояснив Сашко, скривившись. — Душно. Гидко. Відірви мені голову й запхни в морозилку, будь ласка.

— Мені подобається твоя голова, — пробурмотів хлопець, ніби прикидаючи перспективи. Він вдивлявся у вираз обличчя Сашка й думав, що з подій вчорашнього вечора той пам’ятає.

«Ніхто не помре, якщо він забув», — вмовляв Макс сам себе, але глибоко всередині ця думка спричиняла відторгнення. Удавати, що нічого не сталося, якось абсурдно, враховуючи, якою запальною вчора була його згода.

— Добре, я пошукаю знеболювальне. Подивимося, що можна зробити без радикальних рішень.

— Відчиниш вікно? Треба роздуплитися і йти.

— Куди ти зібрався зранку в четвер?

— Треба пошукати обручки, — Саня позіхнув. Калимов завмер, уважно на коханого дивлячись. — Шо? Хочеш весілля з ерекційними кільцями? Влад навряд чи захоче прийти на такий двіж. Я вже встиг знайти кілька варіків, але…

Максим усміхнувся ніяково. Серце наповнювалося чимсь, що він часто відчував поряд із Сашком. Щось на кшталт «провести все життя з тим дурником і померти щасливим». О, боже. Він до біса сильно кохав цього чоловіка.

Історія Влада: https://arkush.net/book/20337