Відчув, як це

— Бляха, Сашко, ти все не так зрозумів! — поспішно натягуючи домашні шорти, кричали хлопцю в спину.

«Що тут зрозуміти можна «не так», цікаво? — Саня хмикнув, влітаючи у ванну, згрібаючи з полиці над умивальником усе, чим уже встиг обжити чуже житло. Зубна щітка, бритва, піна для гоління, гель для вмивання, зубна нитка, крем. Він був дитиною мами-дерматолога й тата-стоматолога, безліч мерзенних історій із роботи батьків ще змалку привчили Сашка стежити за собою. — Дідько, скільки ми там разом були? Місяці чотири, мабуть. Зовсім мало часу минуло, а вже стільки мотлоху, я навіть шампунь свій притяг… Ні, його не буду везти додому, однаково закінчився майже».

— Ти можеш мене хоч просто вислухати? Бля! Ну, Саня.

— Ой, ні, чуваче. З «бля» ти промахнувся капітально, — крива посмішка стерла відсторонений вираз обличчя.

— Ти на що зараз натякаєш?

— Я кажу прямим текстом, Стасяне, що «бля» тут тільки одна, і це не я, — Саня рушив до виходу, закинувши на плече рюкзак.

— Ти!.. — подавившись обуренням, Стас стукнув кулаком об двері, перегороджуючи коханцю вихід. Це мало б грізний вигляд, якби не був Стасик півторашкою з вельми субтильною статурою. — Перш ніж говорити таке, ти маєш вислухати мої аргументи, а не влаштовувати сцену!

— Я хіба заткнув вуха? Хочеш говорити — говори, — хлопець зрозумів, що без пояснень від горе-коханого його нікуди не випустять і смиренно вмостився на бортик ванни через брак альтернатив. Набагато радіснішою була перспектива розглядати стару сантехніку в легкому вапняному нальоті й нерівні стики між кахлями, ніж дивитися на коханця — тепер уже колишнього, але погляд однаково був прикутий до Стаса. Суто зі шкідливості, щоб йому не було так затишно.

Справа була ось яка.

Хлопці познайомилися в тематичному клубі з пів року тому, у них одразу зав’язалися дружні стосунки на ґрунті глибокого смутку Стасіка: він розлучився з величезним коханням зовсім недавно. Кохання вирушило в країну заморську, залишивши свого солодкого блондина в малогабаритній хрущовці, де після вони, уже із Сашком, проводили ночі в обіймах. Спершу просто як секс-друзі. Пізніше, коли знайшлися спільні інтереси, хлопці перейшли на новий етап. Саня навіть серйозно почав замислюватися над цими стосунками.

Шкода тільки, що хрін заморський, хоч і поїхав, але чіпкі рученята від серця чужого не прибрав. Від самотності та нестачі рідних людей нескінченно писав Стасові, телефонував у скайпі…

Одного з таких вечорів Сашко приїхав після підробітку й застав коханця за ганебною дрочкою на вебку. З того боку екрану миготіла розтерта по члену заморському сперма, охи, зітхання, вульгарні гидоти, від яких у Саші в’янули вуха.

Було гидко до трясучки, але хотілося бути дорослим і він стерпів, вибачив та взяв із партнера обіцянку надалі так не робити. Обіцянку Стасик не стримав і тільки тепер Саня, нарешті, зміг зізнатися, що ще з того першого разу до блондина все охололо й зів’яло безповоротно.

— Я навіть не знаю, як так сталося… Я ж один у нього, з ким просто побалакати можна, щоби щиро. Він зовсім один там, проблеми з роботою, нічого не клеїться. Я дружити хотів.

«Ось це так дружба у вас, чуваче. Боже, розповім завтра Владу, він охуїє від таких розкладів. Чи хлопцям після трені запропонувати подрочити колективно в душі?» — Сашко хмикнув знову, але промовчав. Полеміку розводити не хотілося, як і розтягувати задоволення, дивлячись на винувату морду, від якої відразу стало ні холодно ні жарко. Типу, не те щоб гірший із гірших, просто — так собі, навіть час витрачати нема бажання.

— Чому ти мовчиш, блін, Мітяєв? — Стаса ж чужа байдужість ображала до такої міри, що на очі наверталися сльози. Він настільки був нецікавим? Чи Саша випендрюється, не хоче показувати, як боляче? — Це ж… ну, лише скайп. Паша дорогий мені, я хотів підтримати його в скрутний момент. Між нами стільки було, стільки спогадів… Мене раптом накрило.

— Накрило РАПТОМ, — зовсім нічого не говорити не виходило, із Сашка все ж таки проривалися уривки сарказму. — Стасяне, це була не одноразова акція, якщо тобі пам’ять відбило. Та і хто знає, скільки взагалі разів ви там свої вебкам-ігрища влаштовували? Ой ні, не треба, нічого не кажи, давай це залишиться маленькою таємницею для мене.

— Ти ніколи не відчував нічого подібного? Ми були такі близькі, що я не міг залишити його одного в такий скрутний момент. Я не виправдовую свої дії, але хочу пояснити, чому так і чому це не привід нам усе закінчувати. Адже в нас усе було так чудово?

У Мітяєва складалося враження, що коханець над ним насміхається, бо неможливо на повному серйозі таке марення городити.

«Якщо вмажу йому, бійки не уникнути. Ще я на пари прикрашений не приходив», — кілька глибоких вдихів і повільних видихів було достатньо для того, щоб він трохи вгамував запал і не став розпускати руки. Тим більше, що у випадку з колишнім язик розпускати було набагато ефективніше.

— Якби було так чудово, ти не біг би за першим покликом знімати штани перед колишнім, — припечатав Мітяєв, підводячись на ноги й підбираючи з підлоги набитий доверху речами рюкзак. — І справді чудово стане, коли ти почнеш думати про своє життя, бо воно летить коту під хвіст, поки ти соплі жуєш через людину, яка звалила в іншу країну. Щоб жити краще. На відміну від тебе, хлопчика двадцяти п’яти років, який не може вже два роки піти з ненависної роботи, розповісти найкращому другу про свою орієнтацію і зберегти стосунки з малоліткою, який і то більше за тебе розуміє.

— Та що ти… — у Стаса відібрало мову, очі все ж наповнилися зрадливими сльозами, які, зважаючи на все, уже нікого в кімнаті не могли розчулити.

— Ой, давай тільки без цього, — не приховуючи роздратування, пирхнув Сашко, відсуваючи хлопця вбік і пробиваючись до виходу. На щастя, кінець серпня, натягати тисячу светрів, як капуста, потреби не було, тож за дві хвилини він уже був готовий до виходу. Відчинивши вхідні двері, Мітяєв згадав про свій комплект ключів і жбурнув зв’язку на взуттєву полицю між кросівками та капцями для гостей. — І давай, будь ласка, без п’яних дзвінків, мені завтра на навчання із самого ранку. Та і взагалі, чуваче, більше не телефонуй, мабуть.

***

— Отже, знову дрочив перед колишнім? — підсумував Влад — величезна лапочка й найкращий друг Сані за сумісництвом. Про орієнтацію друга Влад знав, не засуджував, хоч і поглядів не поділяв: дівочі стегна йому були миліші за плоскі груди і волохаті яйця.

— Ага, — Мітяєв видихнув, тягнучись за другом. День тільки почався, а він уже молився про його якнайшвидше завершення. Як і очікувалося, весь вечір і мінімум пів ночі розбір польотів не давав йому заснути, наповнені самобичуванням думки так і лізли в голову. — Чуваче, скажи мені, що це за карма в мене така лайнова?

Взагалі питання було швидше риторичне, але Влад явно такого поняття не знав і відповів:

— Це не карма, чуваче, а твій простодушний характер.

— Шо? — Сашко насупився, але переривати друга не поспішав.

— Ти простий настільки, що аж сумно стає. Я тебе ні з ким зараз не порівнюю, але я, як мужик гетеросексуальний, у дівках люблю загадкову загадку. Знаєш, така мадам, щоб одразу не дала, розмовами дражнила, така вся незвіданість. Чим від мене відрізняються мужики-геї?

Мітяєв знизав плечима. Попереду чекала ще лінійка на спеці, але Сашко намагався про це не думати, рахуючи кількість плиток від входу до їхньої аудиторії.

— Я гадаю, що нічим, якщо чесно. Люди хочуть, щоби все було, як у фільмах. Звичайно, жанрів нині багато, але в стосунках зазвичай котирується або романтична комедія, або порнуха. А ти такий, ні риба ні м’ясо. Занадто простий і похмурий у всіх цих драмах. Людям нудно поряд із тобою стає, от і бігають за колишніми.

Якщо бути відвертим, Саню вже не вперше так динамлять коханці. Йому зовсім не щастило з хлопцями, кожен, наче під копірку, нахабно зраджував, приправляючи це різними соусами. Мітяєв щиро не розумів, що робить не так. Він не дурний від слова «зовсім», кумедний, симпатичний, умів дбати, здається, умів «перебувати в стосунках»… І людей навколо це, ніби розлякувало. Занадто буденно, надто правильно. Душа вимагала хліба та видовищ, пристрастей, яких від природи спокійний хлопчина особливо й не видавав, навіть коли його спеціально виводили.

Зізнатися, Мітяєв сам про це часто думав і з позицією друга був більш ніж згоден. Але всередині однаково жевріла надія на те, що Влад зараз скаже щось життєствердне, а не абсолютно дискредитуюче Сашка як потенційного хлопця.

— Звучить логічно, — видихнув Мітяєв, з тиском проводячи по обличчю долонею, ніби намагаючись стерти свою фізіономію з лиця землі. Взагалі, ранок для таких відвертих розмов не підходив, але Стас своїм ножем у спину, образно кажучи, сплутав усі карти, висуваючи на перший план саме думки про власну любовну профнепридатність.

Хлопці вже підходили до аудиторії, тож Сашко поспішив згорнути розмову та відставити її в сторону. Звичайно, камінг-ауту він не те щоби побоювався, але і глобального сенсу виставляти особисте життя на загальний огляд не бачив.

— Але ще раз мене з дівчиною порівняєш — отримаєш пизди, — жартома попередив хлопець, вліплюючи другу дуже легкого запотиличника.

— Ну, ти тупиш іноді по-чорному, от я і вибрав максимально наочні приклади, — заржав Жуков, відчиняючи двері до кабінету. Приміщення вже було заповнене мінімум половиною одногрупників, яким після бурхливого літа не терпілося розповісти про свої пригоди.

Мітяєву розповідати не було про що. Усе літо він працював, щоб хоч на канікулах трохи розвантажити батьків. До того ж на початку вересня в Стасика був день народження, дуже хотілося прикупити йому на честь цього щось вартісне.

«Принаймні гроші лишилися. Чудовий привід просрати їх якось бездарно, — резонно зауважив здоровий глузд, своєю раціональністю до ноги розбиваючи будь-яку драму. — Ну, ти розлучився з якимось хлопцем, ну й що? Гаразд ще, відчувай ти до нього щось ТАКЕ, чого ніколи й ні до кого, але ж ні. Прикро — так, та плекати гордість можна й без розпускання соплів… Боже, ну це все-таки сюр якийсь. Не просто зрадити, а дрочити на вебку з колишнім на пару. Він же його покинув, сподіваючись, що все гладко складеться за бугром там. Не склалось. І чому, блін, не склалося в нього, а роги в мене?!»

— Ти знову в прострації? — Жуков штовхнув сусіда по парті ліктем, уже хвилин п’ятнадцять спостерігаючи за тим, як на фізіономії Сані одна за одною змінюються емоції. Друг Владу завжди здавався якимось інопланетянином, особливо, коли ось так у хмарах витав цілими днями. Навіть завидно ставало, що крім цієї простолюдинської реальности, у Мітяєва була ще одна, цікавіша, куди жодного чужинця він не пропускав.

Перший удар ефекту не мав, тож Жуков його продублював, цілячись чітко під ребра.

— Ти б знав, як це бісить: розмовляти з тобою, а потім розуміти, що ти взагалі не слухав мене весь цей час.

— Шо? — Сашко виринув зі свого задзеркалля, спантеличено дивлячись на всі боки й потираючи постраждалий бік. — Ти знову щось дуже важливе казав?

— Кажу, що там із бабками в тебе, відзначатимемо Перше вересня? Мені Макс писав, уточнював які плани на вечір. Говорив тебе захопити.

— Типу «плюс один»? — Мітяєв заграв бровами.

— Типу він усе ще думає, що ти адекватний.

— Який він неспостережливий.

— Не те слово, навіть співчуваю йому.