Супротив

— Аркріне, не мороч мені голову! Долетимо до корабля, а там будеш ставити свої питання, — починав закипати Яків — капітан повітряного судна далекої розвідки імперського флоту.

— Мені обіцяли прямий переліт до Імперії, прихисток і легалізацію. Про винагороду за піддослідних і взірці препарату взагалі мовчу. А що виходить по факту? Ти мене везеш хрін знає куди, а нічого з обіцяного я чомусь не бачу! — зривався на крик Аркрін Роуз.

— Ну от долетимо — там все й отримаєш. Чи я мав тобі грамоти на своїй бляшанці привезти й урочисто вручити під стук ріжкового ключа?!

Розуміючи, що гарячкує, колишній куратор вирішив змінити тему розмови. Ситуація йому не подобалась, однак повертати назад було вже пізно.

— Добре, а із студентами що? Зі зброї в них тільки шпага, все інше я відібрав. Проте замкнути їх би не завадило.

— Сплять твої пуцьвірінки. Марк їм газу під двері пустив, тож до приземлення мають дрихнути, якщо будити ніхто не стане, — капітан погладив кострубату бороду і наново наповнив чарки.

Пихатий ліфірський бовдур його дратував. На щастя, до кінця польоту лишалось всього нічого. І тоді він сплавить своїх пасажирів розвідці, а цей головний біль нарешті скінчиться.

Яків хекнув і різким рухом залив у горлянку порцію спиртного. Хотів потягнутися за шматочком імперської сиров’яленої, але так і закляк, почувши за дверима якийсь стук, а слідом за цим чиїсь квапливі кроки.

Навпроти зі стурбованим обличчям закляк його гість.

— Що це?

— Тривога, — відповів капітан, швидко зрозумівши, що їх підслухали. А тоді він щосили заволав у переговорну трубку: — Тривога!

***

Роджер не міг повірити в почуте: їх здали імперцям. Куратор виявився зрадником, дирижабль летить на якийсь корабель, де вони потраплять навіть не за ґрати, а на лабораторні столи. Імперія вже давно спить і бачить, як отримує у свої руки взірці мани та чутливих до неї людей. А тут усе й одразу.

Треба було діяти. Кожна хвилина наближала їх до смерті. В цьому він був упевнений. Як і в тому, що самому ніяк не впоратись.

Спочатку Роджер планував тихенько відступити, але клята шпага дзвінко стукнулась об дверну пройму. Розмова в каюті раптом стихла. Розуміючи, що його викрили, а за скритність можна більше не перейматись, він кинувся до каюти з напарниками. За спиною грюкнули двері, а кораблем рознісся громоподібний крик: «Тривога!».

Увірвавшись до своєї каюти, він щосили закричав, сподіваючись, що цього вистачить:

— Підйом-підйом! Імперці!

Бачачи, що це майже не діє, він почав трусити їх за плечі. Це дало кращий ефект. Першим схопився за голову і застогнав Дім.

— Я підслухав розмову. Це імперський дирижабль, нас везуть на їхній корабель. Куратор продався! — кричав він, виймаючи шпагу.

Коридором доносилися крики й глухий тупіт чобіт. Сюди вже бігли. Дім кинувся до ілюмінатора. Берегова смуга лишилась далеко позаду, а дирижабль все далі й далі відлітав у відкритий океан. Це вже ніяк не нагадувало переліт до місця практики. Та й те, з яким виглядом завмер зі шпагою біля дверей Роджер, на жарт мало походило.

Наче відчувши, що зараз про нього думають, аристократ озирнувся і пнув закляклого на місці Шестилапа.

— Охорона! Шість, двадцять п’ять, сорок один! — вигукнув він кодову фразу-активатор.

Розбурхані Кай і Віка тільки приходили до тями, намагаючись зрозуміти, що діється, а Дім вже похапцем ліз у рюкзак. Мехаліск завмер на секунду, після чого в його нетрях щось хруснуло, а з кінчиків лап висунулись короткі гострі леза. В цей момент двері відчинились від удару, а в кімнаті одразу стало тісно. Четвірка озброєних обрізками труб чоловіків увірвалась всередину. За їх спинами, тримаючи пістолет напоготові, завмер Аркрін.

Роджер схибив. Одна справа накручувати себе й залякувати опонента, а інша — намагатись вбити людину. І нехай підготовка в сім’ї й Академії була на висоті, та це ніяк не скасовувало брак справжнього досвіду. Коли на ваги ставляться не гроші чи гордість, а своє власне життя. Коли на нього, щирячись, кинувся одягнений, наче волоцюга, противник, Роджер розгубився й відвів кінчик шпаги. І замість того, щоб проколоти серце імперця, той лише обдряпав плече. Чим одразу ж скористалися. Його повалили з ніг, притискаючи до підлоги. Шпага відлетіла убік, а біля обличчя протупотіли чоботи інших нападників, що кинулися скручувати товаришів. На щастя, цього разу вдача грала за іншу команду.

Складний розрахунок у нетрях залізного черева закінчився, храповики та шестерні закрутились, набираючи обертів, а бойова машина почала діяти згідно із закладеною програмою. Одним злитим рухом Шестилап підскочив до того, хто навалився на його хазяїна. Дві передні лапи піднялися й почали прошивати підставлений бік, наче швейна машинка. Бризнула кров, а імперець заволав не своїм голосом, однак швидко затих, коли гострі леза розірвали печінку й перейшли на легені.

Ледь примітний візор сканував оточення, аби завчасно змінити ціль. Порахувавши свою справу зробленою, він перемкнувся на того, кого визначив небезпечнішим. Гримнув постріл — і, скрикнувши, Аркрін повалився на підлогу. На формі Академії десь біля серця проступала темна мокра пляма. Пістолет випав з рук, а на корпусі мехаліска металева пластина прикрила приховане до цього часу дуло.

Водночас пролунало ще чотири постріли. Перші два зробила Віка. Коли на неї, ще напівсонну й розгублену, навалилося чиєсь смердюче тіло, дівчина встигла сунути руку в кишеню, де весь цей час знаходився двозарядний компактний пістолет, виданий ще на початку подорожі Дімом. Цього разу не було ніяких вагань та сумнівів. На відміну від хлопців, дівчина добре розуміла, чим для неї скінчиться потрапляння у полон. І замащена мастилом рука, що зараз намагалась пролізти їй під формений кітель, на це дуже відверто натякала.

Великий палець миттю звів курок, а вказівний двічі натис на спусковий гачок. Пальці обпалило пороховими газами, але вона того навіть не помітила. Маленькі кулі, майже безпечні на довгій відстані, прорвали шари тканини, шкіру, розірвали на шмаття селезінку імперця і застрягли в хребцях, пошкодивши уламками спинний мозок. Імперець коротко зойкнув і, наче підкошений, звалився на підлогу.

Інші два постріли встиг зробити Дім. Першим він продірявив свого супротивника, а другим зняв того, що вирубив Кая. Товаришу не пощастило вийти з-під удару залізною трубою. Тепер він без свідомості валявся на підлозі.

— Трясця, в яке лайно ми вляпались? — спитав більше сам у себе Дім.

— Найбільш смердюче, — з натугою відповів Роджер, скидаючи з себе тіло нападника. — Віко, ти як?

— Н-н-нормально, — затинаючись, відповіла бліда дівчина.

— Каю дісталося, — кинувся до товариша Дім, але був зупинений викриком Роджера:

— Краще біля дверей почергуй. В тебе хоч пістолет є, а скільки тут ще цих покидьків, нам не відомо.

Думка була слушна. Дім знову поліз у рюкзак і дістав звідти ще один револьвер. Свій же передав аристократу.

— Візьму заряджений, а цей краще тримай при собі. Там ще чотири постріли.

Перше, що побачив Кай, було обличчя Майєра. Раніше він би почав розмову з їдкої підначки, проте зараз на це не було ні бажання, ні сил. До того ж сильно боліла голова.

— Відбились? — прошипів він, обмацуючи гулю на скроні.

— Поки що, — відповів Роджер, допомагаючи хлопцю підвестись.

— Треба йти у рубку і розвертати дирижабль, — сказав їм Дім і в ту ж мить вистрілив. Зі сторони технічного відсіку у коридор висунулась чиясь голова.

У відповідь також пролунали постріли. Хлопчина сховався у кімнаті, присів, а потім швидко висунувся і двічі вистрілив. Почувся далекий стогін і свист пари з пробитих паропроводів.

— Я зараз, — кинув Дім і, прихопивши пістолет куратора, що так і лежав біля тіла, вибіг у коридор.

Почулися постріли, потім ще кілька, після чого пролунав вибух. Гондолу трясонуло, а за кілька секунд на порозі з’явився переляканий й перемазаний попелом хлопець.

— В котел поцілив, — покаявся він. — Там тепер діра з паромобіль, балон пошкодило уламками. Хоч і не загорілося, але ми падаємо.

І тут підлога дійсно почала потроху хилитися. Забувши про все на світі, вони рвонули у бік рубки. Пробігаючи повз відчинену каюту, де він так вдало підслухав розмову, Роджер різко зупинився. Кай, що біг слідом, ледь встиг пригальмувати.

— Ти чого?!

— Кейса з куратором не було, — пояснив свою поведінку Роджер.

— А він тут летів?

— Ага.

— Я гляну. А ти прикрий наших. Хтозна, що там у рубці, — сказав Кай і пірнув у каюту.

Рішення не було спонтанним. Сам він зброї так і не отримав. До того ж головний біль не давав зосередитись, що у випадку перестрілки може зіграти не найкращим чином. А якщо речі зрадника знайдуться, то там і відібрані пістолети мають бути разом з маною, яка може стати їхнім єдиним шансом на порятунок.

Підлогу кренило так, що всередину він радше не вбіг, а ввалився. Швидкий огляд одразу дав результат: за невеличким столиком зі слідами нещодавньої гульні один зі стільчиків підпирали дві валізи. Кинувшись до них, Кай спершу вхопив ту, що належала куратору. Клацнули застібки, й подих хлопця перехопило так, як від удару під дих. Кейс був набитий банківськими чеками, поверх яких лежали два пістолети і одна порожня кобура.

Тремтячі пальці пробігли рівними пачками папірців номіналом в п’ять, десять і двадцять золотих. Ціла прірва грошей, які вже гарантовано втратили свого власника. От тільки ніяких гарантій, що вдасться вибратись з тої халепи, в яку вони потрапили. Ще й щоб не з порожніми руками.

Підлога ще більше нахилилась, і його повело. Мабуть, товариші таки дістались до рубки й зараз намагаються розвернути дирижабль, що все швидше і швидше наближається до поверхні океану. Цей маневр мав вкрай важливе значення: тим, кому пощастить вижити, знадобиться менше зусиль, аби доплисти до берега.

Не гаючи більше часу, Кай прихопив обидві валізи й рушив до дверей. Пістолет на пояс вирішив не чіпляти. Зайва вага у воді буде тільки заважати, а всіх імперців вони наче перебили.

«Хочеш насмішити мута — розкажи йому про свої плани на життя». Сенс цього прислів’я влучно характеризував ситуацію, що чекала на нього в коридорі. Варто було лише сунутись у вузький прохід, як він лоб до лоба зіштовхнувся з широкоплечим імперцем.

Той, як і Кай, на мить розгубився. Мабуть, не очікував вже когось зустріти. Пауза дала Каю можливість зорієнтуватись і встигнути зреагувати на удар ножем. Лезо пропороло стінку валізи замість живота. Противник заричав, наче звір, і вже збирався повторно атакувати, але саме в цей момент алюмінієва гондола зустрілася з бурхливою поверхнею океану.

Кая відірвало від підлоги й, болісно приклавши головою об стелю, жбурнуло в кінець коридору, наче ляльку. Туди, де знаходився пошкоджений вибухом технічний відсік. Крізь червоні сполохи в очах він встиг відмітити, як тіло імперця кинуло на труби паровідводів. Все інше поглинула темрява.

Повернення до свідомості не зайняло багато часу, хоча приємного в цьому було мало: тіло нило, голова боліла, а у роті відчувався неприємний металічний присмак. Ще було мокро, а у зв’язку з цим — холодно. Він лежав на зірваних з петель дверях, які винесло у коридор й заклинило під кутом на трубах. Холодна вода жваво прибувала й вже встигла дістатись до ременя.

— У-г-х, — підводячись, простогнав він.

Часу на роздуми майже не лишилось. Якщо не поквапитись, то ця імперська конструкція стане для нього справжньою труною.

Спираючись об стіну, він рушив туди, де сталася сутичка. Імперець лежав на животі, майже по маківку занурений у воду. Рвана рана на потилиці не кровила, що й не дивно. Перевернувши тіло, Кай про всяк випадок перевірив кишені. Як далі складеться — невідомо, однак якщо вдасться вибратися, то це неодмінно закінчиться рапортами, пояснювальними й допитом. І краще, коли під рукою будуть хоч якісь докази причетності до справи імперців.

Перша ж кишеня нагородила його прямокутником складеного паперу. Розгорнути й оцінити ступінь важливості написаного навряд чи вдалося б: вода зліпила все в один шматок. Проте ніхто не казав, що цього не зможуть зробити в Академії. Наступною й останньою знахідкою став срібний портсигар. І це було справжньою удачею. Витрусивши розмоклий вміст, Кай із задоволенням пробіг очима по вигравійованих літерах. Імперську він знав погано, цей предмет починався лише на другому курсі, та й малого багажу знань вистачило, щоб зрозуміти написане: «Капітану Якову Полозу від третього піхотного. 20.05.1898».

Сунувши портсигар до кишені, він двічі перевірив, як закривається клапан, і тільки тоді пішов шукати валізи.

Далеко йти не довелось. Кейс і продірявлена валіза куратора плавали за кілька метрів. Вода тут піднялась вище колін, а кінець коридору, де мав би бути вхід у рубку, вже повністю затопило.

Тримаючи валізи, Кай пошкандибав до виходу, що мав бути перед пошкодженим технічним відсіком. Як не через двері, то через діру гарантовано вдасться вибратись. А далі все залежатиме від його сил і вміння плавати. Шкода, та якщо вода набереться крізь порізану стінку, валізу з грошима доведеться полишити. Життя — воно дорожче. А от кейс із маною має дістатись берега за будь-яких обставин.

Десь на периферії свідомості майнула думка про долю одногрупників. Хай там як, але за цей короткий термін вони навіть трохи потоваришували. А Майєр, хоч і придурок, проте зміг врятувати їм життя. Каю хотілося принаймні вірити, що всі врятувались.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.