Полювання

Підйом був раннім. Швидко поснідавши, група вирушила на огляд будинку зниклої пари, але це, як було очікувано, нічого не дало. Далі були збори для вилазки у ліс. Добросердечні жителі зібрали в будинку старости все, що знадобилось би у пригоді: рюкзаки, набої, три пістолети й один старенький карабін. Маленькою купкою окремо лежала в’язанка факелів і мідний бідон з керосином. Марта приготувала цілий пакунок гарячих пиріжків з картоплею та печінкою. Вони так спокусливо пахли, що довелося відволіктись на дегустацію.

— Якби в мене була така дружина, я був би найщасливішою людиною у світі, — промуркотів Дім, завзято працюючи щелепами.

— А якби у приданому були продуктові склади… — протягнув Кай, чим викликав добрі усмішки в товаришів.

— То я б луснув, — розсміявся Дім, а слідом за ним й усі інші.

Карабін забрав собі Роджер. Разом з тим тепер на його поясі гойдалась справжня кавалерійська шабля, яку Ольгерд відшукав десь на горищі.

— Ось, пане коре,— сказав він, протягуючи потерті піхви аристократу, — ще, мабуть, моєму діду належала. Пилиться на горищі, нікому не потрібна, а так, може, вам послужить.

Змащене чимось жирним лезо з ледь чутним шурхотом з’явилось на світ. Кай ладен був посперечатись, що в той момент очі Майєра засяяли, наче вранішня зоря. Від такого дарунка й він би не відмовився. Шабля — не бутафорська іграшка аристократів, а бойова зброя кінних вершників. Її можна носити, не оглядаючись на соціальне положення.

І ось тепер повністю укомплектована група підходила до краю лісу. Саме там було помічено потвору востаннє. Піщаний берег продивлявся в обидва боки на багато кілометрів, а із заходу поселення прикривав бурхливий океан. Тож напрям пошуку був лише один.

Як тільки над головами розкинулися крони дерев, а поселення сховали кострубаті стовбури, зробили привал.

— Ну що ж, давайте узгодимо маршрут пошуку, — притулившись спиною до молодого дуба, Кай витяг позичену у старости мапу. На прямокутному листі з квадратними зморшками згинів була надрукована чорно-біла карта прилеглої до поселення території. — Ми ось тут.

Його палець піднявся на кілька сантиметрів вище цятки, підписаної як «Крайнє». Всі згрудились довкола, з цікавістю розглядаючи умовні позначення.

— Ось тут, — палець ковзнув вище і ліворуч, — на прогалині знаходиться мисливська садиба. Точніше її руїни.

— Думаєш, воно могло там сховатись? А чого місцеві туди не навідались? — запитав Роджер.

— Навідувались, проте нікого не знайшли, а кружляти лісом цілий день ніхто не став.

— А як і ми не знайдемо? — поцікавилась Віка.

— Тоді вирушимо правіше. Там десь за кілометрів сім стоїть стара пилорама, а як і там нікого не зустрінемо, то перевіримо покинуту мідну шахту, — підсумував Кай.

— Ти ж кейс прихопив? — поцікавився в нього Дім.

— Авжеж, він у рюкзаку, — і додав голосніше, щоб всі почули: — Якщо раптом якась фігня трапиться, то кейс з маною в мене!

Далі йшли мовчки. Якщо колись до мисливського будиночка й вела якась стежина, то зараз від неї не збереглося навіть натяку. Між стовбурами розрослися густі чагарники, що перемежались з низькорослими кущами й різнобарвними травами. Обираючи найкращий шлях, вони петляли, що аж ніяк не економило час.

Через півтори години виснажливого переходу перед ними нарешті відкрилась простора галявина з залишками колись доволі великого будинку. Частина цегли, переважно уламки, валялась довкола, виступаючи то тут, то там над землею. Дерев’яне перекриття давно згнило й разом зі стріхою обвалилося. З чотирьох стін лишилось лише дві, але й ті лише у вигляді жалюгідних недогризків.

Тримаючи зброю напоготові, група розійшлася віялом й, уважно придивляючись й прислуховуючись, рушила вперед. Однак ні поверхневий, ні більш прискіпливий огляд нічого не дали. Якщо ця споруда і мала якийсь підвал, то вхід до нього був ґрунтовно похований під завалами.

Після короткого перепочинку сили було відновлено, а запаси їжі значно зменшились, що тільки позитивно вплинуло на загальну вагу спорядження. До лісопильні йти було значно легше, бо до неї вела пряма й широка просіка. Єдиною незручністю стала необхідність весь час дивитися собі під ноги, аби не перечепитися через старі, ледве помітні пеньки.

Десь на пів дорозі стало зрозуміло, що рухаються вони у правильному напрямку. Першим на сліди перебування мутів наштовхнувся Роджер.

— Здається, знайшли, — вигукнув він і дулом карабіна відвів гілки розлогого куща в сторону. Під ними на землі лежали об'їдені курячі кістки, голова й лапи, що, мабуть, ніяких гастрономічних вподобань не викликали.

— Може, це дикі? — зауважила Віка.

— Ну, якщо ми не помилились, то далі буде ще цікавіше, — стис плечима Роджер.

Підтвердження знайшлося набагато раніше, ніж вони сподівались. Вже за якихось сто метрів прямо на просіці серед трави стала помітною досить велика багряна пляма. Здавалося, що хтось наче навмисне забризкав усе навколо себе фарбою. А перші ж пориви вітру принесли гнилісний трупний сморід.

Підійшовши ближче, група побачила причину: понівечені тіла жінки й дитини. Розірвана одежа, білі кістки з гострими й обламаними краями, пасма вирваного разом зі шкірою волосся… Від такої картини Віку одразу вирвало. Не відстав від неї й Роджер. Обоє відійшли якомога далі, не маючи снаги знаходитись поблизу.

— Певно, це ті бідолахи, що пішли по гриби, — Кай повільно рушив за годинниковою стрілкою, оглядаючи місце трагедії.

— Не повністю об’їли, — примітив Дім, погладжуючи курок револьвера. — Чи то не такі голодні, чи вибір багатий.

— Ну, на одного тут нормально припадає. Навіть на двох.

— Зауваж, тіла лежать поряд. Якби потвора була одна, то й вибрала б одну ціль. Тоді друга жертва мала б шанс відбігти. А тут їх повалили разом. Здається мені, що тут відмітилося зникле подружжя.

Опанувавши себе, до них підійшли Роджер і Віка. Обличчя дівчини все ще було блідим, проте вона намагалася триматися. Роджер стис карабін так, що аж пальці побіліли, проте нічим іншим своїх переживань не видав.

Наступною неприємною знахідкою стали рештки коня, а далі чи не вся земля під ногами була усіяна дрібними кістками усілякої лісової живини.

Попереду, наче хребет гігантської риби, чорніли обвуглені рештки лісопильні. Марта розповідала, що колись тут сталася пожежа, після якої об’єкт полишили, незважаючи на вцілілу частину будівель.

— Гу-р-р-а! — з-за кущів праворуч донісся моторошний рик.

— Гу-а-р-р! — відповіли йому від лісопильні такі ж страхітливі голоси.

— Зустрічаємо! — вигукнув Роджер, переводячи дуло карабіна на зарослі, крізь які вже ломилося щось велике.

Через мить на просіку вилетіла кремезна й широка потвора, в якій від людини майже нічого не лишилося. Тугі джгути гіпертрофованих м’язів відливали бронзою, нижня щелепа видалась вперед, а із пащі стирчали тонкі гострі зуби. Чудовисько під час руху допомагало собі передніми кінцівками, через що чимось нагадувало мавпу. На спині поміж лопаток виднівся м’язистий горб.

Мут ще раз проревів, зорієнтувався і з усіх сил кинувся на групу. Пролунали перші постріли. Роджер прицілився й натис на спусковий гачок. Приклад чуттєво штовхнувся в плече, а барабан провернувся, підставляючи під ударник новий патрон. Поряд затріщали револьвери товаришів.

Здавалося, що мут взагалі не реагує на отримані ушкодження. Кай ладен був поклястися, що поцілив тому в грудину і шию, однак це ніяк на жвавість противника не вплинуло. Навпаки, потвора набирала швидкість і неминуче наближалась.

Наче цього було замало, від лісопильні у їхній бік вже неслося три людиноподібні фігури.

— Перезаряджаюсь, — вигукнув Роджер, вибиваючи екстрактором порожні гільзи. Руки тремтіли, набої ніяк не хотіли даватись і вислизали з-під пальців. Націлений на нього мут був вже за кілька метрів. На останніх секундах він встиг підняти дуло і майже впритул висадити дві кулі у потворну пику. Далі був удар — світ загас.

Як відстріляв перший барабан, Кай навіть не помітив. Наче тільки-но зводив курок, а ось вже зброя безпомічно замовкла. Руки злегка тряслися, як-не-як — перша зустріч з паразитами. Потойбічна гидота смикалась, петляла, наче заєць, збиваючи приціл. На щастя, кілька куль пошкодили колінний суглоб, знизивши їй швидкість. Перезаряджаючись, він бачив, як мут, шкутильгаючи, дістався до Роджера, як той скинув карабін і двічі розрядив його у голову паразита, а потім вони зіштовхнулись і покотились по землі. Коли зупинились, то жоден не рухався й ознак життя не подавав. Кай хотів кинутись на допомогу, однак трійка менш розвинутих особин вже забігла у зону прицільної стрільби.

Новий ворог був не менш спритний, ніж попередній. Діму таки вдалося поцілити одному в голову, і той повалився на траву. Лишалось ще двоє. Віка відступила за їхні з Каєм спини й перезаряджалась. Що ж, зараз все вирішиться.

Ведені безмежним відчуттям голоду мути наближались до своїх жертв. Одному вдалося дістатись до Кая і повалити його. Пістолет вилетів з рук, все, що хлопцю лишалося, так це впиратися в шию і плече чудовиська, аби не дати тому себе загризти. Дім майже впритул пристрелив свою ціль і кинувся на допомогу Каю. Приставлений до скроні револьвер вистрілив, і мізки мута розлетілись бризками.

Кай застогнав, скидаючи з себе смердюче тіло. Бік був розідраний, форма просякла кров’ю. Вільною лапою зараза таки встигла його дістати.

— Лежи, — підбігла до нього Віка й полізла у скинутий завчасно рюкзак. — Діме, глянь, як там Роджер.

Сама ж дівчина розпустила зав’язки і полізла шукати так необхідний зараз кейс. Той знайшовся на самому дні. Тонкі пальчики натисли на кнопки-фіксатори, кришка відкинулась, а в руку лягло прохолодне руків’я ін’єктора. Перший заряд зеленої ампули вже знаходився у приймачі.

В цей час Дім схилився над Роджером і перевірив у того пульс.

— Живий, але непритомний! Ще щось з рукою і пальцями!

— Зрозуміла, — дівчина тяжко видихнула і приставила ін’єктор до лівого передпліччя.

Уривчасте шипіння — й ампула спорожніла. Тілом прокотилася хвиля жару, а світ навкруги здригнувся й отримав зеленкуватий відтінок. Нечувана легкість надала крила, а сила скипіла й здавалася безмежною.

Повернувши ін’єктор на місце, Віка закрила кейс і протягнула у бік Кая руку. Зелене світло зірвалося з кінчиків пальців і розтеклося тілом хлопця.

— Уф-ф, так вже значно легше, — видихнув він, з цікавістю розглядаючи те місце, де тільки-но зяяла глибока рана. Тепер про неї нагадувала лише ділянка нової, світлішої шкіри. — Дякую.

Роджер і справді виглядав кепсько. Весь перемазаний у крові, він лежав поряд з тілом мута, розкинувши руки. Пальці на правій руці були поламані і вигинались під неприродними кутами. Результат того, що під час зіткнення карабін смикнуло й вирвало з рук.

Віка повторила дію, заливаючи тіло хлопця зеленими світлом. Цього разу вона відчула, як у грудях з’являється порожнеча, що поступово розростається і пульсує. Її тип взаємодії з маною використовував внутрішній резерв організму, який під час лікування скорочувався. Слід було зробити перепочинок.

— Ти використала ману? — Роджер прийшов до тями і тепер із вдячністю дивився в смарагдові очі дівчини. — Дякую. Все скінчилося?

— Принаймні цих ми поклали. Зараз трохи поновимо сили й підемо оглядати будівлі, — відповів на його питання Дім.

— Сподіваюсь, що це були всі, — користуючись моментом, Кай роздивлявся тіла мутів. — Віка в такому стані буде ще хвилин тридцять. Треба за цей час все оглянути, аби не використовувати зайві дози. Щось мені не хочеться писати купу звітностей й пояснювальних.

Тут з ним всі погодились. Мана була коштовним, складним у виготовленні препаратом, рецепт якого зберігався на найвищому рівні. Будь-яке його використання мало бути погоджено з вищим керівництвом, а кожен випадок розбирався окремо спеціальною комісією.

Зібравшись з силами, група рушила до лісопильні, що починалась за кількасот метрів. Порослі плющем стіни колись заповнених складів зяяли дірами вибитих шибок. Сама лісопильна рама разом з павільйоном збереглася лише у вигляді обгорілого кістяка.

То тут, то там їм траплялись рештки моторошного застілля.

— Не знаю чому, але в мене якесь недобре передчуття, — пожалівся товаришам Дім.

Під ногами хрускотіли кістки. Ближче до будівель їх стало настільки багато, що земля майже не проглядалась.

— Та четвірка, що на нас напала, не спромоглася б стільки наїсти, — погодилась з ним Віка.

В цю мить з-за рогу вилетіло щось низьке й на повній швидкості врізалося в Діма. Хлопець скрикнув і покотився по землі. Нападник пробіг ще кілька кроків і зупинився, розвернувшись до групи обличчям. Це був захоплений паразитом кабан. Затягнуті чорною плівкою очі дивились на людей сповненим голоду поглядом. Деформована щелепа хитнулась, і з пащі пролунав тонкий, неприємний виск. А за мить ліс потонув у різноголосому пищані.

Кай вистрілив і з першої ж спроби поцілив мутованій свині у голову. Віка вже чаклувала над Дімом, коли на них вилетіла ціла зграя мутованих кабанів. Хлопці зустріли їх пострілами, однак вже було зрозуміло, що куль не вистачить. Та найгіршим було не це, а те, що земля на краю галявини, де ліс підбирався до будівель, почала рухатись. Смертоносною хвилею на них бігли захоплені паразитами звірі: олені, криси, білки, вовки й навіть велетенський лось.

— Не встигаю, — зойкнула Віка і перекатом втекла від атаки розігнаного кабана. Гострі ікла одразу ж знайшли собі нову ціль. Дім хотів вистрілити, але не встиг. Тіло підлетіло на метр і поламаною лялькою впало у траву.

— Ману, давай ману! — накинувся на Кая Роджер.

Очі в аристократа ледь не вилізали з орбіт від страху. Кай вже й сам розумів, що без препарату їм не те що не впоратись, а й банально не вижити. Він скинув рюкзак, аби дістати кейс, коли Роджер вирвав той з рук і похапцем витряс увесь вміст на землю. Заволодівши кейсом, аристократ відкрив його й, не гаючи часу на заправку ін’єктора, сунув ампулу до рота. На зубах хруснуло скло, а губи одразу стали червоними від свіжої крові. Спльовуючи залишки ампули, Роджер підвівся і скинув перед собою руки. З долонь зірвалися вогняні вихри, що понеслись на супротивників. У повітрі одразу ж засмерділо паленою шерстю і м’ясом.

А далі відбулося те, чого Кай ніяк очікувати не міг: блиснуло лезо — й живіт вибухнув нестерпним болем.

— Виграєш мені час, простолюдине, — прошипів Майєр й побіг назад до просіки.

Останнє, що пам’ятав Кай, це чиїсь постріли й усіяну дрібними кістками землю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.