Підсумок

В приміщенні банку «Анджи» — найпопулярнішому на всіх трьох островах Ліфіри — стояла приємна прохолода. І хай за склом стовпчик термометра перевалив за двадцять вісім, а літо вже майже скінчилося, клієнтам має бути комфортно. Розважаючи себе новим жіночим романом, за стійкою адміністрації сиділа молода дівчина в біло-блакитній уніформі. Мелодійний передзвін змусив її відірватися й звернути увагу на нового відвідувача.

Молодий чоловік у чорній з червоними вставками формі Академії зняв картуз і впевненою ходою пройшов через залу. В правій руці клієнт, а інші сюди не заходять, тримав чорну шкіряну валізу. Трохи потерту, з латкою на боці, проте це тільки додавало їй солідності. Одразу помітно, що клієнт непростий.

— Чим можу допомогти? — відпрацьована усмішка оголила біосніжні зуби.

— Я хотів би відкрити рахунок, — впевнено сказав чоловік.

Тільки зараз вона помітила дрібну сітку шрамів на його обличчі й зрозуміла, що насправді це досить молодий хлопець. Бланк ліг на стіл, а рука взяла пір’яну ручку й приготувалась записувати.

— Ваше прізвище?

—Коштес, — відповів клієнт.

Хвилин двадцять пішло на заповнення форм і карт, доки установа не отримала свого нового клієнта. Ще через пів години Кай вийшов на одну з центральних вулиць Мари вже як заможна людина. Новостворений рахунок поповнився на дві з половиною тисячі золотих, а кишеню гріла новенька чекова книжка.

Впіймавши собі бричку, він проїхав до ремісничого району. Там в одній непримітній майстерні на нього чекало давно вже виконане замовлення.

Скрипнули двері — і в ніс ударив різкий запах мастила й горілої гуми. Низенький бородань з монокуляром на правому оці відірвався від напіврозібраного механізму й змірив відвідувача важким поглядом.

— Що треба? — пробасив він без натяку на ввічливість.

— Я прийшов за замовленням, — Кай протягнув зім’ятий папірець, на якому, окрім цифри «дев’ять», нічого не було.

— А-а-а, — на обличчі майстра відбилося впізнання. — Є, є ваше замовлення. Одну хвилину.

Він зник за ширмою, що відділяла магазин від майстерні. Почувся гуркіт, кілька ударів по металу й ледве чутна лайка. Щось впало й покотилося, після чого явно було відправлене у політ ударом ноги. Через хвилину все стихло, а з-за ширми, перебираючи сталевими лапами, вийшов відремонтований Шестилап.

Тепер його було майже не впізнати: корпус вкрила чорна фарба, на спині з’явились обмежувачі, аби покладені речі не випадали без фіксації ременями, а на Кая дивились підсвічені зеленими вогниками парні візори. Ремонт та модернізація обійшлися недешево, проте це того вартувало.

— Ось, як і домовлялись: переналагоджений на вас, пружини замінені, все змащено, боєкомплект поповнений. Якщо зацікавить, є можливість встановити на нього новітню розробку «Хамелеон». Військова, рідкісна…

— Дякую, може, іншим разом, — перебив механіка Кай, викладаючи на стіл потрібну кількість золотих монет.

Літо підходило до кінця. Скоро почнеться новий навчальний рік і він знову порине з головою в підручники та тренування. Але це буде потім. За кілька годин потяг відвезе його до острова Брін, до батьківського дому. Як же він за усіма скучив…

Привокзальна площа тисла на вуха своїм гамором. Кинувши вже майже порожню валізу до камери схову, він зайняв столик на другому поверсі місцевого ресторанчика для заможних. Привітна офіціантка в білосніжному фартусі прийняла замовлення й, похитуючи стегнами, пішла передавати інформацію на кухню.

Відкинувшись на м’якому дивані, Кай згадував, як закінчилась його перша студентська практика.

***

Свідомість плавала так, як поплавок під час кльову: то занурювалась в байдужу безодню, то м’ячиком вистрибувала на поверхню. В ті рідкісні моменти, коли вдавалось розплющити очі, в поле зору потрапляли власні ноги й просякла кров’ю форма. І весь цей час хтось тяг його, вхопивши за комір або просунувши руки під пахвами. В якийсь момент навіть такі картинки скінчились, а потім він прийшов до тями.

Перше, що потрапило у вічі, — полум’я. Маленьке, слабке полум’я від купки якогось брухту. Погляд повільно ковзнув вкритими мохом стінами й зупинився на маленькій фігурці дівчини. Віка сиділа на підлозі, притулившись спиною до стіни, й тремтячими руками намагалася перезарядити револьвер. Коли процедура закінчувалась, вона вибивала кулі й починала все спочатку. Час від часу один з набоїв вислизав з рук, в такі моменти її уривчасте дихання переривалося тихими схлипами.

— Віко? — у роті пересохло так, наче він не пив кілька днів. — Де ми?

Дівчина здригнулася від несподіванки й повернулася у його бік. Очі дівчини більше не світилися, а на блідому обличчі підсихали багряно-чорні розводи.

— У підвалі під лісопильнею. Коли цей… — обличчя дівчини скривилося від огиди, — а-рис-то-крат побіг рятувати свою нікчемну дупу, я зрозуміла, що це кінець. Та поки трималась вогняна завіса, був шанс принаймні сховатись. Ну і потягнула тебе до покинутої будівлі. Дім… Діму вже було не допомогти. А тут підвал більш-менш вцілілий. Поки мана не скінчилась — встигла загоїти твою рану. Ну от і сидимо.

— Віко, спасибі тобі, — слова дались легко, але голос все ж зрадницьки здригнувся. — Я твій боржник.

Завдяки цій тихій, зацькованій дівчині, він зараз живий. І це у той час, коли шляхетний нащадок аристократичного роду в п’ятому поколінні боягузливо втік з поля бою, принісши своїх побратимів в жертву. Їй-бо, якщо цей виродок ще живий, він власноруч відкрутить йому голову.

— Облиш, — в’яло махнула вона. — Нам звідси не вибратись. Їх ззовні не злічити скільки. Дивно, що сюди не лізуть.

— Ну, це ми ще подивимось, — підвівся він і з цікавістю став розглядати продірявлений шаблею китель. — От же ж падло…

Трохи розім’явшись, а разом з тим і зігрівшись, Кай поставив найважливіше у їхньому нинішньому стані питання:

— Мана лишилась там?

У відповідь дівчина полізла в кишеню.

— Ось, — в маленькій долоні ледь помітно світилися смарагдом три скляні ампули.

Що ж, не все так погано, як здавалося спершу. Тепер у них є шанс. Принаймні в це хотілося вірити.

***

Вулиця під ним нагадувала мурашник: люди поспішали у справах, дихали парою котли машин, а вінтажні мехаліски тягли на спинах валізи пасажирів. Часу до посадки лишалось все менше, однак і квапитись було ще зарано.

Кай доїв тістечко й тепер насолоджувався гіркуватим присмаком кави. Перед внутрішнім поглядом продовжували проноситись картини тих днів.

Зважившись на відчайдушну вилазку, вони з Вікою прийняли препарат і врешті вийшли зі свого тимчасового укриття. Паразити, що весь цей час і не думали розходитись, з новою силою кинулись в атаку. В той момент він і отримав свої шрами, не встигнувши вчасно підняти кінетичний щит. Хвиля дрібних мутантів захлеснула його й встигла трохи подерти. А потім… потім він дотягнувся до всього, що міг підняти своєю силою, й закрутив справжнє торнадо. П’ятиметровий вихор з мотлоху, каміння і кісток підхоплював дрібних паразитів й молов їх у фарш. Та й більших молов, що вже там. За кілька хвилин єдиним кольором на території колишньої лісопильні став багряний.

Віка весь цей час підтримувала його й підліковувала, не виходячи з будівлі. Потім був довгий шлях до Крайнього. Придурок Майєр, а точніше те, що від нього лишилося, знайшовся біля руїн мисливського будинку посеред випаленої галявини. Не врятувала ідіота ні фора, ні позичена надприродна сила. Ну, туди йому й дорога.

З поселення їх відвезли до міста, звідки доправили під супроводом у столицю. Там майбутніх героїв зустрів декан Біргман і кілька похмурих офіцерів у штатському. Наступні дні потонули в багатогодинних допитах, купі рапортів й зустрічах з такими особами, з якими він при можливості із радістю ніколи б більше не перетинався.

Отут, до речі, гарно допоміг відібраний в нападника портсигар. Хлопці з контррозвідки одразу уточнили приблизне місце падіння дирижабля і, подякувавши наостанок, відбули. Після цього жити стало набагато легше.

Практику їм зарахували. Обіцяли навіть підвищення рангу і якусь нагороду після завершення розслідування. Захист національних інтересів, як-не-як.

Віка з початку нового навчального року переводилась у його групу. Чому Кай був відверто радий.

Коли основний інтерес до справи вщух, він вирушив на узбережжя, аби відкопати приховані раніше трофеї. Рятуючись з напівзатонулого дирижабля, він наштовхнувся на якийсь великий, зірваний з кріплення балон. Той, наче поплавок, спокійно тримався на поверхні води. Саме тоді в його голові визрів доволі реальний план порятунку й одночасного збагачення. Спірним лишався момент з евакуацією покинутого всіма мехаліска, однак зрештою і це вдалося. І хай плавання в солоній воді вивело механізм з ладу, при наявності грошей це питання вирішувалось.

Гучний й затяжний гудок повернув його до реальності. Поїзд прибував на платформу, й от-от мала початись посадка пасажирів. Треба поквапитись.

Кай підвівся, кинув на стіл кілька срібних монет і у супроводі мехаліска впевненою ходою рушив до виходу. Вже ввечері він дістанеться до присадкуватого будинку на брудних околицях портового району, постукає у знайомі з дитинства двері й, коли ті відчиняться, радісно скаже:

— Привіт! Я вдома.

Кінець.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
КТГорошко
15.02.2023 18:20
До частини "Підсумок"
Гарна річ, незважаючи на певну "підліткову" манеру викладення (на мою думку). У автора розвинена уява, тому світи в творах завжди запам'ятовуються, не схожі на інші. Певним мінусом є звичка "обривати" фінал - різко закінчувати твір після кульмінації, наче далі писати не цікаво. Так було й тут, й в "Похмуре небо Уратау"
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ян Браз
    16.02.2023 21:28
    До частини "Підсумок"
    Вітаю. Давненько вас не бачив. Дякую за відгуки і лайки. Так, свої "авторські" хвороби визнаю. Єдине, що можу сказати у виправдання, що за сприятливих умов Академія буде переписана. А там, якщо що, і ""Ератар" до ладу доведеться. Досвід - він такий, швидко не напрацьовується.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Іра Савчук
    31.07.2022 06:17
    До частини "Підсумок"
    Я вже читала цей твір. Початок затягнутий, тому важкувато читалося. Коли почався двіж, стало цікавіше. Мені дуууже подобається світ та сюжет, який доволі цікавий та незвичний. Герої викликають різноманітні емоції і це круто. Цілісність твору хороша, але не вистачає інформації та взагалі твір потребує повноцінної книги. Мова дуже приємна. Загалом, дуже сподобалося. Фінал чудовий!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Іра Савчук
    06.02.2022 02:57
    До частини "Підсумок"
    Початок не сподобався, бо нічого не зрозуміло, далі стало цікавіше і в кінцевому результаті мені сподобалось.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ян Браз
    06.02.2022 12:55
    До частини "Підсумок"
    Дякую) Буду виправлятись. Маю спільний лор у голові і уявлення про вигаданий світ, забуваючи при цьому, що окрім мене того ніхто не знає.(
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше