2
Місця знайшлися за столиком, де вже сидів огрядний чоловік з кухлем пива перед собою.
— Звісно, не заперечую, розміщайтеся, як вам зручно, — привітно зустрів він подружжя, — місця усім вистачить.
Всілися, потім Надія побігла освіжитися й помити руки.
— Мене звати Петро, — представився товстун, — а вас?
— Степан, — буркнув той.
— А дружину?
— Надія, — через силу мовив Степан.
— Далеко їдете? — не вгамовувався новий знайомий.
— Далеко, — відповів Степан, ледве стримуючи роздратування.
— Тут чудова кухня, — сказав чоловік примирливо, зрозумів, що краще не набридати сусіду.
Степан не відповів, і деякий час вони сиділи мовчки. Офіціант приніс чисті столові прибори, графин з водою та меню, але меню так і залишилося лежати на столі. Їсти Степану не хотілося, йому здавалося, що шматок неодмінно застрягне в горлі.
Повернулася Надійка й настала Степанова черга іти в туалет.
Помив руки, умився й довго стояв перед дзеркалом, вдивляючись у своє посіріле і змарніле обличчя.
— Що, підлий зраднику, — мовив сам до себе, — від долі не втечеш?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!