7
В туалеті Степана не було. Гукали, заглядали в кабінки — нікого. Потім ходили рестораном, смикали зачинені двері — теж без результату.
— Зачекайте тут, — сказав Петро, — а я попрошу адміністратора організувати пошуки.
— Пошуки? Невже ви... По-вашому, все настільки...
— На всяк випадок, — заспокоїв Надійку психотерапевт. — Завжди краще перестрахуватися.
І побіг, а Надія застигла посеред зали в тривожному очікуванні.
Невдовзі з’явився Петро з адміністратором, парубком у куховарському одязі та двома жінками, серед них Лєна. Психотерапевт коротко пояснив присутнім у чому проблема і кого неодмінно слід розшукати, поки не пізно.
— Все зрозуміло? — спитав адміністратор.
Усі закивали головами.
— Васю, прочешеш північну частину, — вів далі управитель. — Жінки нехай розділять між собою сектори на південь від закладу, а я виїду на трасу. Зв’язок телефоном. Усі мають мій номер?
Усі мали номер телефону адміністратора, Петро теж.
— Далеко не ходіть, — сказав психотерапевт. — Якщо чверть години пошуків не дадуть результату, викличемо поліцію.
Працівники комплексу побігли виконувати розпорядження, а Надія кинулась до Петра.
— Я теж хочу взяти участь! Якщо Степанчику стало зле, я зможу йому...
— Ви ж не знаєте околиць і можете заблукати, — заперечив Петро. — Зачекаймо тут, Степан може з’явитися будь-якої миті. Я вірю, що з ним нічого поганого не сталося.
Лікар мав рацію, Надійка зовсім не уявляла, що робити й куди бігти.
Вони постояли посеред зали, а потім сіли на свої місця. Присутні з цікавістю поглядали на них і тихо перемовлялися, будуючи гіпотези.
За десять хвилин в залу забігла захекана Лєна.
— Там! — мовила, вказуючи рукою. — Там він... — і побігла назад.
Надія з Петром підхопилися й побігли за нею. Деякі особливо допитливі потяглися за ними, передчуваючи скандал.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!