Cenere, non il cielo

Нашкрябаю я зірку олівцем,

І розмалюю неба сонні очі.

Зроблю багато тисяч і мільйони див,

Які зʼявляються з приходом ночі.

І вірш мій буде писаний з кінця,

Десь помилково пляма від чорнил упаде,

Десь вивихне мій флюгель догори,

Але поки є у мене до життійства спрага

Я буду шкрябати мінливим олівцем.

Та хочу вам зазначити водночас.

Це не повстання, ні, і не зухварь.

Це хаос прижиттєвої епохи.