Cenere, non il cielo

Так важко іноді заснути хоч на хвильку,

Бо світ тебе з обіймів не пуска.

Бо в грудях загорається ідея,

А втома переходить в небуття.

1 у руках тримаєш власне сонце, І гай життя, фарбований в блакить.

Малі і недолугі в тебе руки,

А так багато ними хочеться зробить.

Та все ж тривожиться далеко десь питання:

«Чи не згориш ти у суцільній метушні»?

Але парирує життєва правда: краще згоріти чим помалу тліть.

Прим.: так, вона любить Симоненка.