Експозиція

Всім тим, хто уявляв себе героєм.

Таких міст в нашій країні безліч. Затишні вулички старої частини, пішохідний центр, переповнені маршрутки виморених роботяг, спальні райони з гулом дітлашні, драматичні підворіття, відблиск нічних вогнів у дзеркальній поверхні авто – все, що необхідно для антуражу провінційної столиці.

Кам’янець – так йменується наше містечко вже близько 250 років. Волею долі, імміграцією людей та силою тяжіння воно розділено рікою Кам’янка на дві частини. Бурхлива та норовлива ріка розрізає місто з північного заходу до південного сходу. На північній частині правого берега розташовується історична частина міста, а на півдні процвітає промисловий район з його вихлопами та гудінням. Все це разом обрамляли одноликі багатоповерхові спальники.

На лівому березі розростались тихі гавані тих, хто втомився від міської суєти. Колись північ цієї місцини прикрашав майже міфічний ліс, та наразі більшість сосен замінили вілли. Бо без дерева прожити можна, а без людської примхи – не варто. Трохи південніше розташовувались будинки тих, хто колись завзято працював на правому березі, та тепер дехто продав свою землю, тому і тут поміж затишних будиночків втулилися пишнобокі палаци. І як голосить давня українська традиція: якщо маєш будинок біля водойми, то маєш і саму водойму. Тому весь лівий берег був щедро прикрашений парканчиками і замочками. Та попри це залишалось єдине, що власники лівого берега ділили порівну – це пейзаж дива прогресу: заводи та фабрики з їх вежами та силосами утворювали неповторну пролетарську романтику.

Оскільки лівий берег розташовувався трохи вище, то весь “аромат” дива прогресу огортав частіше праву частину містечка.

На правому березі, в самому серці старого міста, в нереставрованій будівлі розташовувався районний відділок поліції.

Саме цієї миті слідчий Марк Богдан разом з оперативником Віктором Цибулею входили до поліцейського відділку тримаючи під руки затриманого в наручниках. Тепер ліворуч кликнути черговому, щоб відчинив двері решітки, яка відокремлювала хол. В холі знаходились: лавочки для тих, хто прийшов до відділку, вікно самого чергового та двері, що вели далі, до самого ізолятора.

Тут, у холі, на Марка вже очікувала жінка в чорному. На її білому обличчі червоними зорями блищали мокрі очі. Вона кинулася до Марка незважаючи на оточуючих:

– Я знайшла! Я знайшла його щоденник! – заволала бідолашна. – Тепер ви мусите їх упіймати!

Лишивши затриманого на Віктора, Марк піднявся з нещасною до свого кабінету.

Підозрюваного пристебнули до столу в кутку. Оперативник повинен був не відводити очей з нього, та йому більше було до смаку не відводити очей від новенької чергової. Слово за слово, клацання за клацанням і от, домушник вже звільнився від наручників. Момент, і він промайнув за кимось у відчиненні двері.

Зі свого маленького кабінету Марку добре виднівся вхід до відділку. Переводячи дух від волання бідолашної – молодий слідчий вчасно кинув погляд у вікно, і побачив все того ж домушника, який біг вулицею. Швидко збігши вниз, Марк встиг лайнути Цибулю і, вибігши з будівлі, марафонцем погнався за підозрюваним. Перебігши дорогу на червоний, Марк зачепив дівчину в пальто кольору збуреної річки. Вона стояла на перехресті стовпом, допоки він не добіг до неї. В цю мить дівчина чомусь вирішила зробити крок назустріч і ледве втрималась на ногах від шаленої швидкості бігуна. Крикнувши їй вибачення, Марк продовжив своє переслідування в кучерявих підворіттях.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.