ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Коли Марку вдалося увірватись у реальність, його голова розколювалась від болю. Рефлекторно він схопився за неї, обмацуючи чи раптом його не зачепила куля. Нічого такого не було. Розкривши очі, він зустрів однозначний вид в клітинку на похмуре небо.

«Якого...» – перша думка Марка, яку він багатослівно озвучив тарабанивши в металеві двері тим, хто знаходився з іншого боку.

– Не шуми, бля! – почулися кроки в коридорі, дзвінке дрижання ключів. Двері відчинилися і чоловік років сорока протягнув кнопковий телефон з щойно набраним номером. – Поговори.

Марк взяв раритетний мобільний і охоронець замкнув камеру ззовні.

– Марку? Ти прокинувся? Нарешті. Як голова? Болить? Це все від газу, нова розробка: вимкне навіть слона, все задля безпечного штурну. Але є наслідки, які ти напевне вже відчув... – щебетання знайомого голосу. Десь у кутку розуму прокидалась пам’ять, яка видала ім’я: «Вікторія...».

– Що я тут роблю? – від звуку власного голосу Марку стало не по собі.

– Ти відпочиваєш.

– У СІЗО?

– Але підвищеної комфортності.

– Але СІЗО!

– Марку, ти ж розумієш, що мені потрібен час, а ти в нас дуже ініціативний. Тому я вирішила, що відпочинок на кілька днів для старого друга буде найкращим рішенням. Це ж ніби готель: замов охоронцю, що тобі хочеться і він організує. З’їж смачненького, подивись телевізор. Все за мій рахунок! – її переповнений позитивом тон, передавав її збудження.

– І як довго? – шумно видихнувши, запитав Марк і поглянув навкруги: стіни з’єднували стіни утворюючи неприродньо гуманні умови для людини.

– Кілька днів. Ми ж хочемо, щоб вибори пройшли спокійно, чи не так, Марку? – ніби уточнюючи власну правду і не залишаючи варіанти відповіді.

– Так.

– От і прекрасно. Просто відпочинь, а решту залиш мені і все буде гаразд. До слова, не переймайся щодо вчорашнього переполоху чи начальства, якому допомагав. Я вже все владнала.

На цьому розмова завершилась.

Марк увімкнув телевізор, сідаючи на ліжко.

«... то це замітання слідів чи розправа над політичними опонентами? Або помста владі незгодного суспільства!?» – репетувала ведуча, а стрічка новин голосила: “МАШИНА МЕРА ПІДІРВАНА В ЦЕНТРІ МІСТА”.

«Четверо вбитих, п’ятеро поранених – так хтось оцінив порятунок демократії чи самого себе? Або хтось прагне перемогти на цих виборах за будь-яку ціну? Попередньо тіла в машині мера належали дійсному меру, його водію та охоронцю. А ось щодо тіла на місці водія в машині поряд можливо це була місцева бізнес-вумен та власниця бренду “First and Fast”. Попереду експертиза, яка підтвердить чи спростує це припущення. На цю хвилину стало відомо, що бомба була закріплена в каналізації недалеко від пішохідного переходу та спрацювала, коли машина мера зупинилась на червоний колір світлофора. Ми будемо слідкувати за цією справою і повідомимо...» – Марк вимкнув телевізор. Він бачив який кровавий шаховий бій розпочинається вже зараз: кожна фігура в друзки розбивала іншу, і поле було залито кров’ю.

Ще на шляху від музею до генерала, Марк набрав Вікторію і пояснив ситуацію так: якщо хоче отримати інформацію їй потрібно стати рятівницею. І тепер, прокручуючи цю розмову у голові і її наслідки, Марк задавався питанням: чи варто воно було того? З ким він вклав угоду проти знайомого Диявола – з чортом чи Антихристом? «Гірше не буде» – майнула думка. Але після неї якийсь гіркий присмак ампутував усю впевненість у цьому.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.