Забута у пеклі ІІ

Пацан — це щось, звичайно. Ештон сидів і дивився на нього. Влаштував йому допит. І як тільки відшукав його зранку-спозаранку? Але... Ештон пам'ятає себе. Як це воно було, коли він вперше договір з Мерін заключав. Він теж тоді уточнив всі важливі, на його погляд, деталі на той момент. То... Що виходить? Що зараз хороший момент для заключення попереднього договору? Типу як зустрічатися перед шлюбом, тільки мова не про шлюб, а про зграю. Окей. Ештон сковзнув у сприйняття. Але не побачив нічого... Тоді заглибився трішки далі. І... Так, в напівмедитативному стані Ештон ясно бачив цей... "кокон стосунків для двох". Точно так, як на раді, тільки не так різко і не так миттєво, і... Кар не так осмислено зв'язує себе з Ештоном зараз. Тоді, на раді, договір вийшов би потужним. Ештон перевів погляд на Кара.

— Кар, — Ештон дивився на Кара, і, чорт, це важко — зважитись. Адже на цей раз це точно виважене рішення. Ештон абсолютно повною мірою розуміє що робить... Але, якщо Ештон хоче взяти Кара у зграю, це все одно доведеться зробити. Але, Ештон не чинитиме так, як Мерін. Кар знатиме, що відбувається. Ештон вийшов з напівмедитативного стану.

Малий уважно і насторожено дивився на Ештона. Ні. Не час. Просто тому, що зараз той ослаблений. Якби ще не Вірус, то... А так, адаптація йому важко дасться.

Окей.... Тоді Ештон схитрить:

— Я тоді теж маю умову.

Малий напружився і кивнув, показуючи, що готовий вислухати.

— Ти теж мені говориш прямо, якщо тобі щось від мене потрібно, або якщо є що сказати, або якщо погано, і так далі... І не влаштовуєш мені ребусів. Мені й так вистачає, — кивнув Ештон в сторону Рікона.

Малий трохи здивовано кинув погляд на Рікона.

— Згода, — погодився той.

Ештон простягнув йому руку. От і перевірить, чи можна рукостискання вважати достатнім для заключення слабенького договору. Кар теж простягнув йому руку, а Ештон негайно булькнув у напівмедитативний стан, аби перевірити. І... В момент рукостискання, їхній кокон спробував шугонути в місце контакту, сформуватися у договір, але закріплення контракту було недостатньо потужним і договору не вийшло. Ніби маленький натяк, але не сформований у жоден повноцінний зв'язок. Як то кажеться, на чесному слові. Ештон повернув собі звичайне сприйняття реальності й усміхнувся задоволено. А тоді впіймав погляд Кара. Той був все ще насторожений. І дивився з-під лоба. Що це він? Шифрує щось собі...

— Отже? — запитав Ештон.

Малий запитально подивився на нього.

— Погано тобі все-таки чи ні? — Ештон був не впевненим, чи все з ним добре. Якийсь Кар виснажений...

Кар здивовано поглянув на нього, а тоді зітхнув.

— Нічка важка була, — зізнався той.

— Окей. Їж, а потім підемо до тебе, я тобі дам енергії, вирівняю емоційний фон і біоритми. Якщо пощастить — заснеш, — Ештон перевів погляд на тарілку намірившись їсти.

— Ви мене спати вкладати будете? — запитав не зовсім довірливо малий, покосившись. — А нічого, що зараз тренування?

Ештон поглянув на малого, підсміюючись. Він може уявити як це для Кара виглядає, але нехай звикає. Жити в Шазарії, а надто в зграї — значить жити посеред епіцентру дивних подій.

— Нічого. Рікон мене підстрахує, прийду не на початок, а в тебе буде лікарняний, — і уже серйозно додав: — Їж.

Малий кинув на нього ще один довгий погляд і почав їсти таки свій сніданок.

***

Малий привів його до своєї кімнати, не в покоях, до речі — біля Реабілітаційного Центру. І зайшов всередину. Якось Ештону не доводилось заходити до когось в кімнату, не рахуючи ларів. Але з ними все якось по-іншому відчувається. Він не думав, що це буде так ніяково. Ештон загальмував біля порогу.

Малий обернувся:

— Заходите? — запитав той, зрозумівши, що Ештон не заходить.

— З твого дозволу, — усміхнувся Ештон, аби не виглядати зовсім диким. Але, очевидно, Шазарія глибоко йому під шкіру в'їлась — Ештону було ніяково.

Він акуратно переступив поріг і роззирнувся, по звичці, мабуть, оцінив оточення. Така кімната, як і у нього раніше. Тоді перевів погляд на малого — той спостерігав за Ештоном. Так, і?

— Що? — запитав той.

— Не знаю. Ти мені скажи. Твій же дім, — усміхнувся Ештон з легкою добродушною насмішкою.

— Тобто? — малий з нерозумінням дивився на Ештона.

А Ештон дивився на Кара. Вони як два барани. Не знають що один з одним робити. Ештон усміхнувся і відвів погляд вбік з самоіронією.

— Ну, окей. Як ти спати будеш? Може я вийду, переодягнись там... — запропонував Ештон. Ну, не стояти ж, не дивитися один на одного.

Малий відмер:

— Я в ванній переодягнусь, — буркнув той.

Ештон кивнув.

Малий, як маленький хижак якийсь, підійшов до шафи, витягнув звідти речі й пішов у ванну, і все це — не зводячи погляду з Ештона, ніби він на нього напасти от-от може. Дикуватий хлопець все-таки. Але зрозуміти можна. Мабуть, не звик приймати в себе гостей.

Малий швидко повернувся в чомусь, на зразок піжами. Вже складену стопку речей сунув у шафу. Підійшов до ліжка, поклав на приліжкову тумбочку Вірус і ліг в ліжко, накрившись. Тоді поглянув на Ештона з-під ковдри, мовляв, і що тепер?

Ештон йому привітно усміхнувся і підійшов ближче:

— Я присяду поруч? — запитав він дозволу.

— Ну, ясна річ. Чому Ви питаєте взагалі? — Кар поглянув на нього запитально. І Ештон побачив, що от в цьому погляді немає його звичних колючок. Кар просто хоче знати у чому річ.

Ештон присів поруч, усміхнувся йому знову і, здається, трішки зрозумів що таке.

— Як це чому? Я у тебе дома. Тут все твоє, значить я повинен запитати дозвіл, як мені поводитись, а надто чи можна зайняти якесь місце, так? — Ештон м'яко йому пояснив. І огорнув його легким коконом заспокійливої й теплої енергії. Невербальний вплив не такий сильний, як якби він вливав енергію зі свого тіла, прямісінько в його, тим більше не потоком, а аурою, але зараз — те що треба. Ештон пригадував, що колись Мерін точно так само зробила, коли зайшла в його житло вперше. Ці спогади викликали приємні відчуття й Ештон не став приховувати їх від малого. Він зловив погляд Кара, той... слухав. Прислухався. Тоді його погляд став сфокусованим і Кар вглядівся в очі Ештону, ніби спробував там щось відшукати.

Ештон вирішив ще поговорити:

— Чим ти займаєшся з інструктором з Реабілітаційного центру? — запитав Ештон.

Малий здивувався від такого питання. Але після короткої паузи відповів:

— Нічим особливим. Ми гуляємо. Він мене запитує чи все окей, я кажу — "окей". Спочатку мене хотіли впихнути в сім’ю... Але я не зміг з ними, — Кар напружено поглянув в очі Ештону, ніби чекаючи осуду. А тоді виправдовуючись додав: — Ми з різних світів.

Ештон кивнув. Йому не потрібно виправдань. І засуджувати Кара немає за що:

— Ти розумний хлопець, здатен розібратися, що для тебе краще. А от в Реабілітаційному Центрі не вчаться нічому. Треба їм влаштувати профілактичну бесіду. Вони б мали вчити дітей, як жити в новому світі, а вони мусоляться... Я тебе переведу до іншого інструктора — одного з моїх учнів, або його учнів, як складеться, — усміхнувся Ештон. Він намагався говорити тихо і спокійно. Аби це не створювало дисонанс з енергією, яка повільно вирівнювала його фон. — Що ти любиш? Музику, наприклад?

— Це що Ви, типу, вирішили познайомитись ближче? — саркастично запитав малий. Та насправді Ештон відчував — малий язвить не щиро. По звичці, чи що? Чи то просто не знає, як спілкуватися без колючок? Насправді Кар не дратувався. Йому було спокійно і добре. Значить не погана в Ештона аура вийшла.

— Просто мої учні замість безглуздих прогулянок, проводять гуртки по інтересах. Є ще науковий гурток. Рекомендую його. Там вивчаються технології Шазарії й Зовнішнього Світу. А ще можу попросити в Старшого Служителя Гарему знайти тобі когось, хто б повчив тебе традиціям і звичаям Шазарії. З цим найкраще б впоралась Сестра. Але, у неї зараз стільки роботи, що я не буду просити... — роздумував в голос Ештон.

— Інструктор вчив мене традиціям, — заперечив Кар.

— Тоді ти повинен був знати, що якщо запрошуєш когось у своє житло, значить і у своє життя впускаєш? Та і без дозволу хазяїна, гість сам не сяде? — добродушно дорікнув Ештон, усміхаючись.

Кар вже встиг прижмуритись в цей момент, тому відкрив очі й відкрито поглянув на нього, без звичної вже для Ештона в цьому чорнющому погляді, перестороги чи невіри, колючок, злоби... Просто щиро:

— Ну, Ви ж мене у своє житло запросили. Значить і в життя у своє впустили, так? Та і на дивані я у Вас спав. Двічі. То, мабуть, і я маю відповісти тим же, — Кар дивився в очі. Так просто. Без підтексту. Ештону стало приємно. Якось не розраховував він, мабуть, від цього пацана... Що з ним легко буде. А виходить — навпаки.

І Ештон усміхнувся малому по-доброму.

— Угу, — тільки й сказав той.

Але пауза якось не затягнулася:

— Хочеш, біоритм вирівняю? — запропонував Ештон. Мабуть, час нормальний — Кар заспокоївся вже...

— Колискова Ваша? — насмішкувато, хоча ні, швидше само саркастично запитав той, оскалившись. Та не заперечував. Відвернувся до стіни, підставляючи лопатки. Ештон, взагалі то може і спереду долоню покласти... Але хай уже...

— Ну, не на всіх це так діє, — усміхнувся Ештон. — Просто ти дуже чутливий, як для людини. Та навіть в порівнянні з ларами...

Ештон поклав руку і м'яко став вирівнювати йому біоритм, не забуваючи й про емоційний фон. Одразу відмітив, що той виснажений. Просто, як лимон витиснений. Енергії дуже не вистачає, і тканини виснажені, ніби малий голодував тривалий час... Мабуть, ніч була таки тяжка. Чому це Кар так? Хм... Не буде Ештон зараз за це запитувати, хоч він впевнений, що малий знає в чому причина такого різкого погіршення ситуації. Просто, нехай відпочине і не думає про проблеми. Так буде найкраще...

Тому Ештон в такій же спокійній манері продовжив йому розповідати щось більш віддалене від насущних проблем:

— Лари, звісно, більш пластичні, аніж ти, але в плані сприйняття — ти й справді чутливий до біохвиль. Приходь ще сьогодні перед медитацією я знову тобі ритм вирівняю.

— Угу... — трохи сонно мугикнув малий.

Ештон зрозумів, що малому явно мало того, що наразі робить Ештон. І він ввійшов в сприйняття, й почав насичувати його клітини енергією напряму. Мерін все ж неперевершений вчитель. Розповісти ще щось йому? Ніби подобається... Але... Малий уже спить. Швидко він. Але треба Ештону ще трішки часу, аби наситити енергією його організм. Він ще трошки посидить...

По дорозі на тренування, куди він все ж таки встигав, Ештон склав малому рекомендації: дієта для економії енергії, тепло, гаряча ванна, тепла постіль і таке інше. Як під час адаптації до договору. Копію скинув Сірін і попросив подбати про малого за можливості... До вечора цього буде достатньо.