Забута у пеклі ІІ

Ештон прокинувся. Ні, в ліжку спати — прекрасно, звичайно, але це не принесло задоволення ніякого. Сам у величезній помпезній чужій спальні. Ештон зітхнув, встав, потягнувся, вдягнувся... Скоро. Вже скоро він побачить Мерін. Справи, а потім поїде до неї. Ще зовсім трішечки. І... пішов снідати. Він спустився у вітальню — Шона й Акелар вже працювали тут — пилюка стояла стовпом. Вони вирізьблювали в стіні добрячу діру з майбутніми фіксувальними елементами, куди буде поміщений потрібний мінерал для фундаменту печаті.

— Привіт. А де решта? — запитав Ештон.

— Рікон і Сірін снідають десь. Їх прислуга повела, — відрапортував Акелар.

— А Кір?

— Доброго дня, — випрямилась Шона, зупинивши станок. Пил майже миттєво почав трохи осідати навколо. І Шона приглушеним голосом з-за респіратора повідомила: — Я його ще сьогодні не бачила.

— Окей. Покличете мене, коли я буду потрібен.

— Так, звичайно, — кивнула поважно Шона.

Ештон теж їм кивнув і вийшов з вітальні. Й прогнав радар, аби знайти решту. Рікона і Сірін він знайшов. А Кіра... в радіусі трьох кілометрів не було.

У Ештона серце занило. Щось це йому нагадує. Він міг би вже не заходити у трейлер. Він знає, що побачить там. Але Ештон пішов саме туди.

Тяжко на серці... Ештон поклав руку на ручку дверей і тяжко зітхнув. Він стис губи і відчинив. Зайшов всередину, підійшов до шафки... І встав перед нею. Зараз він відчинить її і там не вистачатиме однієї пачки документів. Ештон стояв... І тягуче відчуття... Кір міг сказати. Тікати було не обов’язково. Але, де була гарантія, що Ештон відпустить? Хороший план... Втертися в довіру. Попроситися в зграю. Поїхати у відпустку з новими документами. Так, звісно, спланувати все саме так — важко. Але діяти по ситуації — чому ні? Але Ештон же питав у нього. Чи той хоче в Зовнішній Світ... Але тоді малий був пов’язаний з Вірусом. Йому потрібна була допомога. Ну, так... Ештон зітхнув і відкрив шафку. Документів Кіра немає. І частини грошей. Але там лежить його телефон і ментальний перекладач. Ештон захлопнув шафку. Чорт. А він повірив. Тобто... Яке він має право ображатися на Кіра? Ніякого. Мабуть. Не має права.

Але боляче. Ештон скрипнув зубами. Зітхнув і поглянув в стелю. Чорт. Не можна так підробити почуття. Не в спільних медитаціях. Кір хотів цього, чорт забирай! Ештон позадкував трохи і присів на столик, що був тут. Потер обличчя.

Шона попереджала його. Що з Кіром щось не так. Але Ештон прошляпав... З іншого боку... Що він ще міг зробити? Ештон стис перенісся, зажмурився і схилив голову, дозволяючи собі відчути біль, відчути, як стискається серце, відчути образу, тяжкість на душі, і те як важкий вузол здавлює горло, і те, як сльози підступають. Адже... Кір вже встиг оселитися в серці Ештона. Він прийняв його. Чорт... Фух.

Ештон встав. Усе. Ештон потер очі. Все. Взяв себе в руки. Якщо такий його вибір — нехай йде.

Ештон пішов до Сірін і Рікона. А по дорозі зрозумів — що не в змозі опанувати з емоціями повністю. Хотів уже закритися... Але... Нехай. Нічого. Він має право посумувати.

Ештон зайшов в маєток, пішов до свого правиці і своєї берегині. Зайшов і сів, не дивлячись, напроти них за столом.

— Що трапилось, Ештон? — завмер Рікон.

Ештон стис зуби, і губи заодно. Підняв очі, шукаючи зелений погляд:

— Кір пішов, — зронив Ештон. І... Чорт, як же боляче стислося серце! От же...

— Я відішлю звіра... — спохопилася Сірін.

Але Ештон похитав головою заперечно. І відвів погляд вбік, стримуючи скупі сльози, що от-от грозилися впасти з очей. От же...

— Ештон... — у Рікона теж серце стислося.

Ештон набрав повні груди повітря, рішуче обернувся до них і на видосі мовив, надаючи собі сили, мужності:

— Його вибір, — він рішуче стиснув губи і подивився в очі Рікона спершу, а потім Сірін. — Я вдруге за ним не піду.

Тоді зітхнув:

— Нумо снідати. Я з пацаном Макнармерів завтра зустрінусь, що його амулет прийняв. Ось, — Ештон простягнув лист Рікону. — Це лист від Конора. Віддай батьку. Я планував зробити це самостійно сьогодні, але я піду прогуляюсь після сніданку. Треба привести себе до ладу.

— Гаразд. Все зроблю, — взяв Рікон лист. І рішуче кивнув. Супер. Зараз Ештону не потрібна жалість, співчуття чи ще щось. Йому потрібно, щоб Рікон замість нього організував все, а він зі спокійною совістю зміг побути наодинці.

***

Ештон пішов в сад спочатку, а потім вийшов з території маєтку. Пішов просто ліском кудись. Та й забрів до джерела якогось. Сів на камені, та й сидів — слухав дзюрчання струмка. Якось так і справді легше. Наодинці.

Чорт. Кір хотів цього. Не може людина так розігрувати почуття. Він спав з ними в одному ліжку, під аурою Ештона. Він старався, коли писав ту книгу з Шоною. І... щиро відкривався Ештону. От же... Аж ниє все всередині. Не вірить Ештон в таку майстерну акторську гру. Це все було справжнім.

І як по правді... Ештон не хоче, щоб Кір йшов. Ештон хоче, щоб Кір залишився. Повернувся. Чорт... Він полюбив його. І весь цей ниючий біль всередині, і бажання повернути Кіра... І шепіт з дна його душі... Усе це... Вже було знайомим. Ештон уже робив це. Ештон хоче, щоб Кір був поряд. Кір... Душа Ештона бажає опинитися поруч з Кіром. Аби Кір був поруч...

Ештон відкрив очі. Жорстоко. Якщо така плата, за вміння "поклик вожака", то це зависока ціна.

І чорт забирай... Сльоза таки скотилася. Ештон злісно витер її. Відвернувся від струмка.

***

Мабуть, Рікон попередив всіх, аби не зачіпали сьогодні Ештона. Тому що він за цілий день і дійсно нікого більше не бачив. Навіть обідав у трейлері сам. А ввечері і зовсім порожньо в маєтку. Тим більше там, де йде ремонт... Ештон стояв у вітальні, біля каміна, й проганяв радар по мінералу, який Шона вже встигла нанести на камені, з яких зроблена стіна. Суміш з набору обраних Ештоном мінералів, плюс "одноразові" мікромеханізми, що зв’яжуть розчин в цілісний матеріал, а також "вживлять" його до каменів стіни, аби це все стало цілісним. Печать ніби вросте в цю стіну. Процес йде за планом. Завтра Шона вже зможе зайнятися різьбою для кристалів... Аж раптом за спиною в Ештона виникли знайомі біохвилі. Всередині щось кольнуло. Ештон був не готовий обернутися.

Кір підійшов ближче. Порівнявся з ним. І теж став роздивлятися роботу Шони.

Ештон зітхнув, поглянув на Кіра з докором, сумом, але і з полегшенням. І повернувся назад до аналізу мінералу — чи вистачить мікромеханізмів для завершення процесу? А потім прибрав руку, облишивши це:

— Я б за тобою не пішов на цей раз.

— Я знаю.

Обоє стояли і дивилися на роботу Шони. Ніби в ній є відповіді на потрібні питання.

— Я... Відійшов доволі далеко. Потрібен був час аби повернутися. Після того, як я відчув, що ти кличеш, — Кір намагався стримуватись, але в біохвилях проривався і біль... І провина... І не зрозумілий Ештону жаль... І ще щемлячі такі почуття, які Кір з усіх сил давив, та закритися — не смів.

Ештон поглянув на нього, схиливши голову, трохи скоса. Поглядом й хвилями, тим не більше, Ештон намагався виразити, що Кір, чорт забирай, зробив боляче! Та злості зовсім не було... Лише певний жаль до самого Кіра, співчуття, адже йому теж було боляче й зовсім непереливки.

— Я планував повернутись, — не витримав Кір і повернувся до Ештона всім корпусом.

Ештон продовжував дивитись на Кіра.

Та той губився. Не знав, що казати. І просити вибачення не вмів.

— Чому ти пішов? — та Ештон вже знав відповідь... З картини Шони.

— Завершити дещо потрібно було... — стиснув Кір губи. Тримався стійко. Але було страшно. Аж душа тремтіла — боявся сказати Ештону прямо.

Ештон теж обернувся до Кіра корпусом. Очікував відповіді.

— Вбити декого, — набравшись мужності, сказав Кір, а душа в той час продовжувала тремтіти.

— Ти вже вбивав? — запитав Ештон. Він його розумів. Розумів і шкодував. Це не те, що Кір хотів зробити. Це те, що мусив — аби йти далі, аби облишити минуле позаду нарешті. І... Кір відмовився від цього, почувши, як Ештон кличе...

— Ні, — Кір опустив очі, заперечно похитав головою і відвернувся кудись вбік.

Ештон зітхнув. Підійшов впритул, а малий завмер, очікуючи дій Ештона. Він обняв малого за голову, притис до себе, покошлатив макітру кількома рухами і відпустив. Обернувся і пішов на вихід зі словами:

— Ходімо пройдемось, — і Ештон вийшов не чекаючи. Адже точно знав, що Кіру потрібно трохи часу, щоб дати лад розтріпаним почуттям, налаштуватись на тяжку розмову.

Ештон зачекав біля виходу з маєтку, а щойно відчув біохвилі Кіра в межах двох метрів — рушив в сад.

Він пройшов трохи і пригальмував, обернувшись назад, аби Кір з ним порівнявся. Вони зустрілись поглядом лише на мить. А потім знову рушили вперед, йдучи уже попліч.

Ештон знав куди йти. До того ж струмка. Нащо придумувати щось нове?

Вони дійшли і Ештон сів на той же круглий валун. І Кір теж примостився поруч. Вони посиділи так трішки. А потім Ештон поглянув на Кіра, давши зрозуміти хвилями, що готовий слухати. Кір напружився, підібрав під себе ноги, сперся на лікті об коліна, згорбившись. Помовчав трішечки, збираючись з думками, та розповідь щось не йшла.

— Кого ти хотів вбити? — допоміг Ештон почати. Кір поглянув на нього і зустрів спокійний погляд. Без зайвих емоцій чи тиску. Такий погляд, що виражає готовність слухати, готовність зрозуміти.

І Кір розслабився на крапельку. Ковтнув, набрав в груди повітря і почав говорити:

— Директора інтернату, — нехай це навіть два слова тільки.

— Помститися хотів? — уточнив Ештон.

— Само собою, — кивнув Кір, абсолютно не приховуючи. — Але це не все.

Поглянув Кір серйозно на Ештона, нахмуривши брови. І сказав, з усіх сил стараючись, аби йому повірили:

— Я не один такий. Там є інші. Якщо він продав мене, значить схема налагоджена. Скільки з тих кого "усиновили" чи хто "переїхав" насправді продали з-під молотка? — Кір стис губи. — Я не скажу, що палко любив тих, з ким виріс... Але... — Кір стис тепер ще й зуби до скреготу: — Я не дозволю... — люто і безсило видихнув: — Я не хочу, щоб це відбувалося з ними. Це просто діти. Розумієте? — поглянув в очі Ештону. Казав правду.

Ештон кивнув — розуміє.

— Що запланував? — запитав знову Ештон.

Кір зітхнув, відвернувся знову до дзюркотливої води і став розповідати, нахмурившись:

— Я мав мало часу. Потрібно було встигнути до того, як ви покинете послів в США. Бо якби не встиг, довелося б вертатися в маєток Макнармерів і зв’язуватися з розвідниками через них. Тож я планував дістатися до найближчого аеропорту, купити квитки до США, поїхати в рідне місто, вбити покидька. Потім поїхати до того місця, де ви точно мали б з’явитися і чекати там. Отримати своє покарання. І... — зітхнув Кір, — жити далі... з тобою. Я думав, що ти приймеш мене назад один раз... Я ж довів все-таки, що чогось вартий... — нахмурився Кір. І подивився на Ештона, чекаючи підтвердження своїх слів.

Ештон поглянув на нього іронічно і посміхнувся скоса. Потім перевів погляд на воду, зірвав якусь травинку, покрутив, а потім кинув у воду:

— Що спланував?

— Вбивство? — уточнив Кір. Але підтвердження не отримав, тому просто почав пояснення: — Цей покидьок йде з роботи десь в проміжку з п’ятої сорок до шостої тридцять. На дорогу хвилин двадцять потрібно. А дружина приходить з роботи десь о восьмій тридцять.

— А це ти вже звідки знаєш? — здивувався Ештон.

Кір на нього поглянув, стиснувши губи і відчуваючи незручність.

— У нас з директором конфронти були. Я йому паскудив потрохи, — видав той.

Ештон насмішкувато підняв брови, пирхнув і похитав головою.

Кіру трохи полегшало.

Та і Ештону вже легше. Хоч розмова не з приємних, та... Ештон радий, що Кір тут, а не там. Але Ештон нагадав Кіру, про що мова:

— Що далі? — мабуть, прозвучало трохи суворіше, ніж хотів би Ештон. Він знову кинув у воду частинку нещасної трави.

— Я мав встигнути в тому проміжку... Я знаю, де у нього камери. Пробирався не раз... Я думав відімкнути їх, взагалі. Або електрику вирубити повністю... Але... Вирішив, що краще аби камери зафіксували, що нікого в їх зоні видимості не було. Все одно цей тупий баран ніколи не змінював їх кут огляду... — Кір трохи розізлився, мабуть, згадавши про свого ворога якісь нюанси. Потім, зітхнув, придушив в собі злість і продовжив: — Далі я планував пошкодити пожежну сигналізацію. Вони постійно ламаються. Так що... Я вже так раз спалив сарай...

Ештон знову поглянув на Кіра, посміхнувшись. Чудив той знатно.

Але Кір просто зітхнув, впіймавши погляд Ештона, не зупинився, продовжив, з відчуттям... Дивним, ніби вже вирішив відірвати пластир, ніби не хоче пом’якшувати розповідь, ніби не бажає, аби було легше говорити, не хоче розтягувати, ніби поспішав уже сказати:

— Потім дочекатися його. Я планував змусити його роззутися, зняти верхній одяг, де належить, кинути портфель... Це не складно — пригрозити ножем і він зробить все, що скажуть. Він сцикло ще те. Ну, може заїхати кілька раз. Камери, тільки ззовні, до речі. Потім піднятися в спальню, переодягнутися в піжаму і набухатися. А потім... Перерізати йому сонну артерію і дивитися, як він здихає, — випалив той, наче на швидкість і замовк. І Ештон точно знав, перед Кіром зараз стоїть ця картина. А тоді Кір вдихнув повітря поглибше: — А потім підпалити спальню. Замкнути електрику — вилити пляшку алкоголю на розетку й підпалити. Переконатися, що йому добряче обпалить шию, аби приховати сліди від ножа, і спалити калюжу крові навкруги. А тоді забратися, як прийшов.

Вони замовкли. Ештон помовчав трохи, обдумав. Багато прогалин в плані, але в цілому малий би впорався — діяв би по ситуації.

— Чому повернувся? — і останнє.

— Тому, що... Як не повернутися, коли ти так звеш?.. — якось болісно зітхнув той, — Якби я після такого не повернув би назад, то і зовсім не мав би права повернутися.

Ештон прижмурив очі, дивлячись на струмок. І мовчав так досить довго, обдумуючи.

— Ну, скажи вже щось, — зітхнув Кір. Явно мучився.

— То, кажеш, хотів зробити це для тих дітей? — уточнив Ештон.

— У тому числі, — кивнув Кір. Додав: — І помститися.

— Окей. Я допоможу тобі, — поглянув Ештон на Кіра. — Але не з усім.

Кір уважно поглянув на Ештона, хвилі в мозку заблимали. Кивнув.

— Скажи, Кір... Ти ж розумний хлопець, так? От вб'єш ти директора, і що, ти справді віриш, що цим допоможеш дітям? Сам же казав — схема відпрацьована. Один директор помре — на зміну прийде інший. А система не постраждає. Прийде чесний — приберуть, поставлять якого треба, — Ештон був певен, Кір і так це розуміє.

— Так, — ковтнув той тяжко. — Знаю.

— Так от. Я допоможу тобі або помститися директору за особисті образи, — Ештон впевнено кивнув, запевнив — що так і зробить. Пообіцяв. — Або допоможу зламати ту систему. Одне з двох. Якщо звісно хочеш лишитися. Або ж зроблю і одне, і інше. Але тоді йди.

Ештону було цікаво, що Кір вибере.

Кір усміхнувся Ештону. Не маленький — розуміє, що Ештон хоче, аби Кір обрав. Але це значить відмовитись від помсти.

— І в обох випадках дійсно дозволите залишитись? — уточнив Кір.

— Даю слово, — усміхнувся йому Ештон. Дозволить. Але скрутить договором так, що той і рипнутись не зможе.

Кір знову усміхнувся Ештону. Він точно його думок не читає? Ештон трохи засумнівався.

— Дітей. Вибираю дітей, — усміхнувся знову Кір. Давав Ештону зрозуміти, що точно знає, про що Ештон думає всім своїм виглядом. А тоді і зовсім озвучив: — Але вибрав це я не тому, що ти від мене цього очікував. Я не на екзамені. Я вибрав відмовитись від помсти заради тебе і заради зграї, ще тоді, як послав все до біса і помчав назад, відчувши, що ти покликав, — досить різко, вже без жодних посмішок заявив Кір. — Воно того просто не варто. Якщо мені потрібно насрати на свої почуття, то так тому і бути, — поставив крапку той, видер в Ештона з руки нещасну травинку і кинув її у воду, опісля слідкуючи, як вона пливе з течією й зникає десь між хвильок і каміння.

Ештон встав, підійшов до Кіра, схилився, схопив його за потилицю і повернув до себе обличчям і жорстко припечатав:

— Хочеш бути моїм князем, мстись як князь. Дій як князь. І не у мене за спиною. Щоб я був в курсі. Ясно?

Кір закивав у нього в руці.

— Добре.