Забута у пеклі ІІ

— Значить так! Правила гри такі: зграя ділиться на дві команди, ті хто захищає і ті хто нападає, — нехай пограються, буде видно, чи їм сподобається. Ештон щось трішечки спланував на перше тренування, але буде видно по ходу. — Сірін очолює команду захисту, Рікон — команду нападу. А захищаєте ви Хурделицю. В цей час Хурделиця писатиме картину, якщо вона її завершить — перемогла команда захисту, якщо ні — команда нападу. Питання?

Шона підняла руку.

Ештон їй кивнув, питай, мовляв.

— Що я тут роблю? — не розчарувала питанням Шона.

Пхах. Ештон поки що був задоволений своїми ідеями.

— Як що? Береш участь у соціальному житті, — широко усміхнувся їй Ештон.

Шона нахмурилась.

Ештон їй поблажливо усміхнувся і зітхнув:

— Тобі шістнадцять. Ти ще дитина. У мене язик не повернеться запросити тебе у зграю зараз. Але такий час настане. І я хочу, щоб коли прийшов час відповісти на моє запрошення, ти розуміла повною мірою всі нюанси, пов’язані з цим рішенням.

У Шони підскочили брови. Та вона не готова була щось відповідати, Ештон і не вимагав.

— Ще питання?

— У нас не парна кількість гравців, — підняв руку Рікон.

— Як не парна? — Ештон перелічив присутніх: — Рікон, Сірін, Вілліам, Кір, Акелар, Шона. Шестеро.

— Шона теж рахується? — здивувався Рікон.

— Звичайно. Вона ж теж може оборонятися, — продовжував вдавати дурника Ештон. Добре він розумів в чому заминка.

— Я можу зняти глушитель? — не повірила своєму щастю Шона.

— Так, це ж тренування, — усміхнувся їй Ештон.

Шона зловісно усміхнулась і перевела кровожерливий погляд на Рікона:

— Стає цікавіше.

Рікон інстинктивно відсахнувся, а тоді перевів похмурий погляд на Ештона.

— Всі хочуть тренуватися, — усміхнувся йому Ештон.

— Тоді я забираю Акелара! Це буде чесно, — все ще набурмосено, але категорично заявив Рікон.

— Я думаю, Кір і Вілліам рівні по силі плюс мінус. Їм буде цікаво виступити один проти іншого, — усміхнувся Ештон.

Ці двоє переглянулися, оцінюючи один одного.

— Ну Ви вирішуйте, — перемкнувся на ларів і Розвідників, поки малі там сперечалися і вирішували що та як: — А ми пограємо в іншу гру.

Всі одразу оживилися. Як Ештон розумів, плітка про те, що будуть тренування з Хранителем — розповзлася, як лісова пожежа. І всі вирішили, що дуже вони цього хочуть. Ну, Ештон тільки за. Аби вони тільки не розчарувалися потім.

— Всі діляться на пари, як завжди: лар-людина, а потім на дві команди. Виграє одна команда. У мене тут є дещо, — підняв Ештон не великий мішечок з землі. — Це гроші Зовнішнього Світу. Сьогодні тільки монетки. В мішечку монетки номіналом 1 цент, 5 центів, 10, 25, і 50. Є ще долар, але я його на перший раз не клав. Витягуватимуться монетки наосліп. І витягатиме лише одна команда. Одна монетка на пару. Інша ж команда повинна зловити супротивника. Якщо суперника зловлено, він повинен заплатити викуп — одну монетку не важливо якого номіналу. Якщо ж викупу немає — гравець вибуває з сьогоднішньої гри. Якщо гравець належить до команди, що отримала монетку на початку гри, то він отримує право ловити лише після того, як втратить монетку. І нарешті. Перемога сьогодні коштує один долар, тобто сто центів. Ну, і є одна поправка. П’ятидесятні монетки вважаються рідкісними у Зовнішньому Світі. Залежно від року виготовлення і ще ряду ознак таку копійочку можна продати в рази дорожче собівартості. В ломбарді, скажімо, або антикварних крамницях, є ще колекціонери. Але, звісно ж, ми не будемо так ускладнювати собі життя. У нас копійочка номіналом п’ятдесят центів коштуватиме два долари. Але обміняти її можна лише в інший день, аніж Ви її отримали. Суто символічно — чим старіша монета, тим дорожче вона коштує. Питання?

Всі охрініло дивилися на Ештона, не очікували вони таких складнощів. Дивилися й утрамбовували правила, адже ці ігрища чекають їх ще не раз. Ештон спеціально їх позаплутував трохи. І дав волю фантазії. Адже тут є місце і блефу, і обману, і хитрощам. Хороша гра, аби трішки краще пізнати майбутніх вожаків.

Коротку паузу порушив один з розвідників:

— А якщо в обох команд вкінці буде долар?

Ештон йому усміхнувся, кивнув:

— Не буде двох переможців. Як ви розв'язуватимете це питання — ваші проблеми. Але в наступній грі команда переможців матиме право обирати чи тягнутиме вона монетки, чи наздоганятиме. І отримає дві додаткові монетки в незалежності від того, тягне вона монетки чи ні. А вкінці курсу я придумаю якісь призи за назбирані гроші. Щось невелике, але прикольне. Ще питання?

Всі стояли, слухали, продовжували офігівати й намагалися скласти все докупи.

— Ну, якщо це все, то останнє: не траптесь під гарячу руку моїй зграї, — усміхнувся Ештон, вказавши великим пальцем собі за спину.

Тоді вони швидко розбилися по парах, а тоді по командах, повитягали монетки з мішечка. А Ештон забіг на зовнішні сходи Храму. А тоді, аби повипендрюватись, стис свою енергію, аби вона засяяла, і відпустив цей маленький клубочок вниз. Енергія летіла якийсь час, ніби падаюча зоря, а потім згасла. Всі стояли якусь мить, не одразу дійшло, що це сигнал до початку. А після цієї короткої заминки почався справжній хаос. Ештон задоволено усміхнувся.

Претенденти й лари по більшій мірі приноровлювались до гри, бігали туди-сюди, намагалися дістати свій долар. Нехай-но в азарт ввійдуть. Усміхався Ештон, спостерігаючи за всім з висоти пташиного польоту.

А от у зграї справи йшли цікавіше. Шона зайняла позицію і швидко писала картину. Паралельно вивільняючи потоки густої темної енергії. Шона чудово навчилася контролювати її і тепер прицільно полювала на Рікона, дестабілізовуючи його (Шона навчилася дестабілізовувати не лише емоційний фон, а й біоритми, а ще вона просто крала енергію в Рікона переформатовуючи у свою власну. Чомусь Шоні подобалось знущатись таким чином саме над Ріконом. А він, бідолаха, робив все що міг, аби боротися з нею — виставляв бар’єри, ухилявся енергією при найпершому зіткненні, намагався обдурити її. А його звір, Акелар та звір Акелара гуртом намагалися розбити бар’єр Сірін. Ну, а Кір з Вілліамом просто лупили одне одного, намагаючись вияснити хто сильніший. Подобалось що одному, що іншому — засумували за нормальним мордобоєм. Ось тепер один одному точно не дадуть засумувати. Ахахах.

Аж раптом сталося зрушення — бар’єр Сірін не витримав потужних атак, що сипались, наче град і Акелар прорвався всередину до Шони. Сірін кинулась до нього, але Рікон перехопив Сірін — тепер вони билися вдвох. Рікон був сильніший, але Сірін була в’юнка, пластична і дика.

Акелар ввірвався до Шони в бар’єр. Шона атакувала його енергією. Ештон напружився, наготувавшись втрутитись, якщо Шона переборщить. Малий весь завмер, буквально окутаний її енергією. Але реакція була не зовсім зрозуміла — він не пручався і не бився. Просто завмер і все. Ештон спостерігав сприйняттям — але не бачив якихось серйозних відхилень в енергії, або чогось, що змусило б втрутитись.

— Акелар! — окликнув його Рікон.

І той ніби отямився, відмер. Швидко підскочив до Шони й акуратно зняв з мольберта картину.

Шона незадоволено дивилася на нього з-під лоба.

І Акелар знову завмер, на цей раз дивлячись на картину. І тепер Ештон збагнув. У нього інстинкти заграли. Побачив в Шоні вожака. Акелар стояв, не в змозі відірвати погляд від картини, і Ештон пам’ятав власний шок, коли вперше побачив картину Шони. Акелар підкоряючись такому ж бажанню, спробував занурити руку в створений Шоною шматочок світу. Але натомість... Ештон був певен, що Акелар відчув все, що Шона встигла вкласти в картину. І хоч біохвиль Ештон не чув, та йому і не треба було — він все бачив. Захоплення Акелара, одухотворення, навіть.

— Акелар! — знову привів його до тями Рікон.

Акелар з зусиллям відірвався від картини, акуратненько скрутив її в трубочку і побіг, але перехопила Сірін його бар’єром. А з іншого боку звір Рікона став руйнувати бар’єр потужними хвилями (оскільки тепер не витрачав енергію на захист від Шони). І Акелар опинився ніби між молотом і наковальнею. А Шона — окутала Акелара такою щільною енергією, що її було навіть видно.

При контакті цієї енергії з бар’єром Сірін та звіром Рікона — їх просто роз’їло. І Ештон всерйоз запанікував на рахунок малого.

Ештон негайно виставив бар’єри по всьому полю навколо кожної пари (включно з розподільною групою), зупиняючи гру. Кір і Віл опинилися в одному бар’єрі, Сірін з Ріконом, а Акелар з Шоною. І Ештон швидко з допомогою методу "вибух між бар’єрами", шугонув до малих. Він був на місці вже за секунду, і вже виплеснув потік енергії в їхній бік... Але Ештон зупинив його напівдорозі — Шона не шкодила Акелару, захищала його. Хм...

— На сьогодні досить. Гру завершено, — оголосив Ештон. Всередині кожного бар’єру на полі він зімітував біохвилі, що сповіщали про завершення дійства. Але бар’єри знімати не поспішав.

Шона прибрала енергію. Акелар стояв, акуратно тримаючи картину у руці. Ештон підійшов ближче, аби розмову чула тільки його зграя.

— Акелар, — тихо звернувся він.

Малий поглянув скоса з-під лоба, ніби очікуючи чогось поганого.

Ештон йому по-доброму, іронічно посміхнувся, даючи зрозуміти, що все гаразд:

— Послухай, ще не пізно. Якщо ти відчуваєш вожака в комусь іншому... — тим більше Шона можливо потім теж вступить в зграю Ештона, хотів він сказати…

Але зачувши першу частину фрази малий блискавично підняв до нього обличчя з шокованим виразом. Після мілісекундної заминки перевів погляд на картину у своїй руці, рішуче і швидко (але акуратно) віддав її Шоні. Тоді перевів рішучий нахмурений погляд на Ештона, на швидкості лара підлетів до нього і схопив футболку в кулаки обома руками.

Ештон відверто охрінів, але на заваді не став — нехай робить, що задумав.

А Акелар... Втис обличчя між кулаків... Притисся до Ештона всім тілом... Хееееххх... Ясно все. Свого рішення цей лар не змінить.

Ештон обійняв його однією рукою за плечі, а іншою погладив по голові — приймає він його, приймає.

***

— То хто виграв? — запитав Рікон, поки навчальна група вела підрахунки й розбиралася, хто переміг.

— Шона з Акеларом виграли, — відповів Ештон, задумливо дивлячись на шазарійців, які намагалися дати хоч якийсь толк в грошах. Розвідники цим теж майже не паряться — скільки сказали, стільки заплатили.

Але несподівано Ештон вловив незадоволені біохвилі Кіра на останню фразу. Це висмикнуло його з думок і він кинув на Кіра швидкий погляд, але той спеціально перемкнув увагу на щось інше. Хм? Це ще що таке? Перемогти хотів? Ештон думав, тому все одно на перемогу — з Картером бився та й по тому.

— Можливо, вони близькі по духу, — погодився з Ештоном Рікон.

— Угу... Сумісні. Але... Він хоче саме мене в ролі вожака, — поглянув Ештон на Рікона з явним поглядом "пояснення в студію".

— Якщо інстинкти Акелара сказали, що ти вожак, а ти його прийняв, то і мови більше ніякої не може бути. Крапка. Те, що йому сподобався хтось інший з якихось причин, аж ніяк такого потягу не перекриє! Лари — вірні істоти. В усіх розуміннях, — Рікон пояснював це терпляче, як завжди. Але в усьому його вигляді читалося — це зрозуміло всім! І емоції були на межі з обуренням.

Ештон усміхнувся йому і знову поглянув на всіх цих ларів, що у пошуку вожака, на їхніх майбутніх вожаків. Істоти, що майже не відрізняються ззовні, але такі різні всередині. Їх чекає ще довгий шлях взаємного пізнання. І Ештону хотілося б вірити, що цей шлях приведе до чогось хорошого, а може й весь сенс у самому шляху…