Забута у пеклі ІІ

Після медитацій з Картером, Ештон почувався жахливо. Він уже вкурив, що більш як п'ятдесят зв’язків за один раз не зруйнує, але нічого кращого поки придумати не міг. Якби не це, то все було б чудово... зграя добре один одного приймає, медитація з Ріконом пройшла успішно і вони почали спільні тренування — Рікон вчиться бути якорем. На тренуваннях з ларами у пошуку і їх претендентами теж все люкс, і хоч ніхто до Ештона в зграю з них не проситься, але зграя тренує командну роботу в різних варіаціях. Та і Ештон поки не впорався з тією кількістю членів зграї, що уже є, тому жалітися і не думав, але він зробив все що міг аби поповнити зграю ще — так що совість чиста. З князівським договором справи просувалися якось аж надто легко і швидко, особливо після того, як він вирішив використовувати для зв’язків не чисту місячну енергію, як Мерін, а ХієдХайн, і після того, як він змирився з тим, що просто не може зараз придумати достатньо толкову частину з милістю Повелителя, тобто різноманітною начинкою, арсеналом, просто тому, що у більшості ще не розкриті здібності до кінця. Тому він цю частину договору просто доробить пізніше, залишить собі цю можливість. І вже придумав як.

І приймальня вже була готова! Як тільки Архітектор завершив проєкт, прилетів, як вихор, узгодив його з Ештоном і за п’ять днів, приймальня була готова. Вхід для відвідувачів був поруч з його покоями з боку зовнішнього коридора, йшов вглиб породи і приводив у чудову і затишну приймальню з невеличкою залою очікування, і кількома офісними кабінетиками за приймальнею, і все це прекрасне і компактне офісне приміщення сполучалося з зовнішнім кільцем з протилежного боку від бібліотеки. Так що Ештон легко міг потрапити зі своїх покоїв у приймальню. Він був задоволений, як слон. Ще й місце між приймальнею і холом лишилося (якщо у майбутньому виникне ще якась потреба можна буде використати цю гіпотетичну площу). А вже в кінці презентації Архітектор презентував хід конем: за потреби перетинки між офісними кімнатками та приймальнею могли поїхати вгору і приймальня могла збільшитись у нормальний такий приймальний зал. Ештон і це схвалив. Хто його знає, що там попереду, і був вдячний Архітектору за його геніальність. Проте це не завадило усучити Архітектору і Шоні цілу купу заготовок на проєкти для печатей-оберегів для Зовнішнього Світу у вигляді пам’яток культури для різних великих міст (він мав достатньо вільного часу на радах). І вони охрініли від кількості роботи, але відпиратися не стали — будуть працювати. Заготовки механізмів вони мають ще з попередньої печаті, так що вперед і з піснею.

На спільних медитаціях зі зграєю теж все йшло прекрасним чином. Одного разу Кір прибіг в паніці, і заявив, що не зможе більше тренуватися з Шоною — що її свідомість його затягує, і він "ледве витягнув себе з неї", і хай йде все до бісової матері — він в її свідомість більше не полізе, бо здуріє... І що тільки Ештон не вислухав... Але тепер Кір тренувався з Ріконом, Ештоном, Сірін і Вілом — і виходило шикарно. Але задоволеним все одно не був — в медитаціях Ештон бачив, що він сумує за тренуваннями з Шоною, але панічно боїться їй зашкодити. Тож Ештон призначив їм спільні тренування по самообороні і рукопашному бою — тепер Кір вчив Шону, і ще вони вдвох вчилися у Картера. Вона не була надто задоволена, але... "Справжня леді повинна вміти себе захистити від істот, що не контролюють свої інстинкти"... Та й ніби якось Ештон зумів збалансувати... А от Акелар, Шона і Вілліам робили успіхи. Акелар і Шона якимось дивним і незбагненним чином доповнювали таланти і вміння один одного, ніби були народжені один для одного: Шона виступала якорем і адаптовувала довколишній "душевний шум" для Акелара, а він через призму її вмінь — слухав і чув. Ештон спостерігав за ними і вчився провертати те ж саме з Кіром — вивчав уже звичні для нього речі через призму свідомості Кіра. І... багато нового довідався не лише про людську свідомість, а й про амулети і печаті, договори.

І зрештою збагнув — "веретено" Ліам це ніщо інше, як новий простір, створений для її розвитку, тобто саме там утворюються нові зв’язки і ріст її особистості. А зі смертю власника, або з його зміною, новоутворена свідомість — стирається... Ештон вважав, що це жорстоко. Але... Практично. Але зовсім не гуманно! Тобто як? З кожним власником амулет росте, розвивається як особистість, ВІДЧУВАЄ, а потім усе це — знищується? І потім знову заново? Це жорстоко. От просто не гуманно. Та поки не ділився цим. Він не готовий був створювати подібне. Він був не готовий працювати над амулетами далі. Та і роботи вдосталь. І без того — по горло вистачає!

Але, якщо говорити і повертатися до приємніших тем... То Картер теж робив успіхи. Усвідомив своє я. По тихеньку вчився входити в медитацію. А найбільше в нього виходило — використовувати когось як якір. От що йому точно знадобилося... Ештон відчував себе, як варений. І хоч минуло лише два тижні, як він живе за новим розкладом... Але кількість медитацій така шалена — що відчуття міряється уже роками... І серед усього шквалу знань, нових вражень, нових поглядів на світ, нових членів сім’ї, годівель Пірея, і ПОВНОЇ ВІДСУТНОСТІ МЕРІН (на цьому моменті можна навіть трошки поплакати) — замішався періодичний скажений ментальний біль з медитацій з Картером. Скільки їх уже було? Шість? Сім? Ештон сидів у вітальні, тер лоб і намагався налаштуватись на чергову спільну медитацію зі зграєю, де він знову планує руйнувати договір Картера. А потім Ештон знову спатиме наодинці. Він намагався доповзти після таких викрутасів до спальні, щоб оклигати наодинці. І це нормально, як вважав Ештон. Навряд йому хтось чимось допоможе, а він хотів допомогти Картеру. І не хотів, аби йому заважали — відмовляли і таке інше... А що робити? Ну, от що? Хех... Треба йти.

Навіть по дорозі Ештон готував себе до нових тортур, які він собі влаштував. Але мозок відмовлявся думати — Ештон не бачив іншого виходу. А значить він зробить це. Знову. І знову. І скільки потрібно. За Картера. І за будь-кого зі своєї зграї, кому буде потрібна допомога. Чого б йому це не коштувало. Вірно.

— Ну, привіт. Всі готові? — усміхнувся Ештон своїй зграї. Всі були в піднесеному бойовому настрої. І були готові тренуватись. — Хто сьогодні стереже?

— Я, — відізвався Рікон.

— Гаразд. Тоді по конях, якщо всі готові. Пішли, Віл, — покликав Ештон в найближчу капсулу.

— Пішли, — кивнув і пішов з Ештоном в капсулу.

Ну, поїхали... Ештон всівся на подушку, готуючись. Картер теж швидко зняв футболку і вже звично підсунувся до Ештона. Він поклав руку на плече другу і вже готовий був шугонути у медитацію. Але двері капсули відчинилися. Ештон поглянув на двері — зайшов Кір і сів поруч прямо на підлогу в позу лотоса, склав руки під грудьми і вперіщив свій чорнющий погляд в очі Ештону.

— Що? — розгубився Ештон.

— Я все ніяк не міг зрозуміти де це Ви примудряєтеся травмувати свідомість. А от нарешті доперло, — видав той перли.

Ештон аж замовк від несподіванки.

— Ні. Актор Ви що треба. Це безсумнівно. Знімаю перед Вами капелюх, мені ще вчитися і вчитися у Вас. Може, я теж би повівся, якби сам не знав, що таке постійний ментальний біль. Ну, а ще я Вашу свідомість бачу час від часу. Це звичайно теж факт, — продовжував Кір.

Чорт. Починається. Ештон просто сил не мав сперечатись. Й так ледь настроївся... Чорт. І як тепер знову наважитись? З жалем він поглянув на плече. От же...

— Що мовчите? — нахмурився Кір.

Та що мовчить?.. Що мовчить... А що казати?

— Кір... Дай попрацювати, — от може змилується і просто відчепиться?

Кір стиснув губи і просто зробив паузу, дивлячись на Ештона. А тоді повернувся до Картера хотів йому щось сказати, але передумав. Знову повернувся до Ештона:

— Що Ви робите? — запитав той.

Ештон зітхнув і забрав руки від плеча Картера уже з безнадією: просто зробити черговий захід йому не дадуть. Картер відсунувся, зайнявши зручну позицію для спостереження.

— Руйную договір, — просто відповів Ештон.

Кір нахмурився і закусив губу.

— Є якісь наслідки чи що? — намагався зрозуміти в чому штука той.

— Ну, якщо робити все обережно і починати з непринципових зв’язків, перестраховуватись і таке інше, то це достатньо безпечно, — зітхнув Ештон.

— Особливо, якщо договори такі, як у Картера — спонтанні. Там і механізмів немає. Просто клубок хаотичних зв’язків, і воля Картера заплуталась у ньому. З Ріконом і Сірін буде складніше. Мені доведеться укладати князівський договір, одночасно з руйнацією наявного, — десь тут Ештон помітив, що Кір закипає. Але придумувати що говорити сил не було. — Але я заклав їм у договори похибку ще при укладенні. Тому всі принципові зв’язки планую перекинути на цю похибку, і висмикнути в той момент, як укладу князівський договір. Таким чином субстанція наших стосунків просто перетече у новий договір і наш зв’язок не буде розірвано. Найтяжче з Ріконом буде, у нього Клятва Вірності ще старого зразка. Небезпечна річ...

— Ештон! — перервав Кір уже лютуючи. — Досить морочити мені голову! Поясніть мені, чому Ваша свідомість виглядає, як після ментального бою довжиною з вічність!

Ештон покосився на нього. Виглядає, як скажене чихуахуа. І усмішка сама на обличчя полізла. Ештон зітхнув. Ну, гаразд. Все одно не вдасться від нього відкараскатись.

— Майже всі зв’язки, що утворюють договір Картера складаються з болю. Коли зв’язок руйнується, біль вивільняється, — пояснив спокійно Ештон.

Вираз обличчя Кіра моментально змінився з невіряче-обурено-злого на шокований з проблисками здивування:

— Ти що... Терпиш замість Віла? — тихо спитав.

— Ти що робиш? — рявкнув Картер. — Охрінів? Якого біса, Ештон?

— А що ти пропонуєш? — запитав спокійно Ештон, не звертаючи увагу на крики Картера. — Щоб він пережив той кошмар вдруге? — кивнув Ештон на Картера, спокійно дивлячись Кіру в очі. Ештон знав точно — малий здогадається і зрозуміє, Ештон якраз ці спогади про Картера Кіру показував в медитації.

Кір нахмурено перевів погляд на Картера. І Ештон відчував інтенсивні біохвилі його роздумів. І усміхнувся. Він радів, що Кір розуміє його, що з його уст ще не зірвалося щось типу: "його договір — його проблеми, хай терпить." Кір розуміє чому Ештон так вчинив. А це означає, що Кір теж на вірному шляху — думає не лише за себе, а й за близьких. Розуміє, що інколи немає правильного вибору, що звільнити одного близького від страждань, означає приректи на це іншого.

— Згоден. Це не справедливо, — погодився Кір і Ештон задоволено усміхнувся.

— Ви замість мене не вирішуйте! — обурився Картер. — Не треба замість мене нічого терпіти!

— І... Скільки зв’язків ти вже зруйнував? — запитав Кір, продовжуючи ігнорувати Картера.

— Близько трьохсот за шість чи сім підходів, — усміхнувся Ештон Кіру.

— Скільки? — бризнув малий слиною, різко витершись і охуїло дивлячись на Ештона. — Піпець! Та ти божевільний!!!

— Хм, — хмикнув Ештон, сумно усміхнувшись. — Там їх ще тисячі.

— Охрініти і не встати... Зачекай... Вірус встигав зробити десь одну-дві атаки за раз, або якщо гарно влучав — три. В найгірші ночі було десь від семи до десяти нападів. Тобто плюс-мінус двадцять п’ять — тридцять атак, — Кір з розгону ляпнув себе по лобі і розтер по обличчю. — А якщо врахувати, що сила атаки в нього була не відбірна, а ти витримував концентрований біль… — затримав долоню на підборідді той і перевів погляд на Ештона, продовжуючи охрінівати.

— І це ти мені розказував в якому ж я жахливому стані, і який же жах у мене зі свідомістю відбувається, — перекривив Ештона Кір. — Дай подивлюсь! — безпардонно простягнув Кір до голови Ештона руки.

Ештон лише усміхнувся і не став відбрикуватись. Нехай дивиться.

Кір постояв секунду:

— Введи мене в медитацію. Я рознервувався. Не виходить, — пробубнів роздратовано і незадоволено.

Ештон засміявся, кепкуючи з малого. Той ще більше рознервувався. Але Ештон став вирівнювати біоритм і емоції малого, а той йому завдання не ускладнював — чемно допомагав, так що вони вже за кілька секунд були в медитації. Ештон дозволив робити Кіру, що той захоче.

Кір використовував Ештона як якір, таким чином фокусуючись на його свідомості.

Ештон не зациклюючись за цим спостерігав, намагаючись ні на чому не фокусуватись — відсторонено сприймати все, що вносив у нього Кір. З Ештона взагалі то не поганий якір вийшов. Аж раптом Ештон відчув полегшення. Справді полегшення. Ніби... Свідомість заспокоїлась. Ніби і не було ще тільки позавчора величезної порції ментального болю, який він пережив. Ештон не встиг розібратися що до чого — Кір покинув його. Ештон покинув медитацію вслід.

Відкрив очі і поглянув стурбовано на малого. Але він виглядав добре.

— Кір... — висловив настороженість і занепокоєння він.

— Все зі мною гаразд. За себе переживай! — огризнувся Кір.

Але Ештон продовжував насторожено дивитись на Кіра.

Малий роздратовано зітхнув і закотив очі:

— Я цьому навчився коли з Вірусом боровся. Інколи вдавалося заспокоїти свідомість. А тепер просто роблю це свідомо. Медитації допомогли. Зі мною все окей. Чесно, — вже спокійно запевнив той.

— Добре. У такому разі дякую, — кутиком усміхнувся йому Ештон.

— У вас тут все гаразд? — зайшов Рікон.

— Так, — кивнув йому Ештон.

— Ні! — різко заперечив Кір.

— А мою думку взагалі в розрахунок не беруть! — пожалівся Картер.

— Наш вожак вирішив себе угрохати! — продовжував ігнорувати Картера Кір.

Рікон почув усе це, оглянув присутніх. І спокійно так зайшов всередину, прикривши за собою двері. І тоді тихо сів напроти Кіра, так само — прямо на підлогу, схрестив руки під грудьми.

— Що відбувається? — спокійно запитав правиця, дивлячись на Кіра. Пхах. Тепер ігноруватимуть не лише Картера, але і Ештона? Може, той хто без подушки має якусь привілегію? Ну, Ештон теж може посидіти без подушки.

— Коли Ештон і Вілліам були на війні, Ештон врятував Вілліаму життя, ризикуючи власним. В результаті Вілліама все одно поранило, хоч рана була не смертельна, але він ледь не помер в результаті больового шоку. Але за шаленим збігом обставин, йому вдалося принести Клятву Вірності Ештону. І в результаті, частина болю, що мала б стати смертельною, була запечатана в енергетичні зв'язки договору, тим самим ставши основою Клятви Вірності. Плюс за їхнім договором, Картер присвятив своє життя Ештону і тепер, як я розумію, договір не дає йому померти, поки той не відплатить. А тепер от Ештон руйнує договір і біль вивільняється назовні. Ясна річ, що наш вожак, що записався у матері-Терези Картеру не дозволить переживати передсмертний біль вдруге. І вгадай до чого додумався? Терпить замість нього. Ходить уже, як живий трупак і прикидається, що все люкс, — ото зле. Аж очі блистять. Аж дивно, що не верещить. Кір взагалі дивно лютує. Без крику. — А насправді сам свою ж свідомість довів до такого... Ніби його хтось затято туди лупить. Без ніжностей. У нього вже стан гірший, аніж у мене після розриву зв'язку з Вірусом.

— Не драматизуй... — хотів було вставити слово Ештон, але Кіру вдалося заткнути його поглядом.

— Зрозуміло, — почухав голову Рікон. Не злився. Тільки поглянув на Ештона коротко, з докором: — Не роби більше так. Нащо тобі зграя?

Ні, ну консиліум зібрали...

— Я допоможу, — раптом озвався Кір, косячись на Ештона. — Так, як я показав. Щойно приймаюча сторона отримуватиме біль, я згладжуватиму ефект. Не думаю, що зможу знівелювати повністю... Але, хоча б наслідки будуть не такі страшні.

А це ідея! Ештон зрадів:

— Супер. Тоді, поки я працюватиму, ти заспокоюй мою свідомість...

— Я на це не погоджувався! — обурено спалахнув Кір. — Я проти, щоб ти терпів біль, а надто, щоб я відповідав за збереження твоєї свідомості!

Ештон зробив паузу, усміхнувся. Ну, Пірей таки постарався — втовкмачив йому в голову...

— Я нікому більше не перекидатиму свій біль! Я не знав як це працює! В мені і гаси! — обурився Картер.

— Ой, мовчи вже! Великомученик! — огризнувся Кір, скривившись, як гіркої редьки наївшись. — Коли ти віддаватимеш свій біль, частина загубиться. Частина залишиться в тобі, а частина вивітриться по дорозі, це ж теж енергія. Плюс, Ештон в тобі одночасно проводитиме тяжкі маніпуляції. Чи ти думаєш, договір легко руйнувати? Якби це було так, не водили б навколо них стільки хороводів. Краще тобі не смикатися, поки він буде це робити. Вважай, що це наркоз під час операції. І взагалі не біси!

Ештон уже підняв брову слухаючи, як відчитують Картера. Взагалі то Кір має право — вони на рівних. Ештон широко усміхнувся: цікавий поворот подій. От тепер немає бажання втручатись. Вперше, мабуть, за ці два тижні, Ештон розслабився. І вирішив поспостерігати. Краса. Ахах.

А Картер заткнувся. Ахахахах.

— Я буду якорем, — видав Рікон.

Ось тут Ештон напружився:

— Ні, не будеш, — нахмурив він брови. — Я не хочу, щоб хтось з вас через це проходив. І взагалі, справедливо, якщо я заплачу, адже Вілліам потім все життя моїм князем буде.

— Нісенітниця. Він уже розплачується, — заперечив Кір спокійно. — Плюс ти в цей час повинен руйнувати договір, як ти це робитимеш, якщо в цей час у твоїй свідомості буде пожежа, яку ще й гасять. Це наче намагатися розрахувати складну формулу на дошці, поки клас навколо горить, а вогонь з вікна пожежники шлангом заливають.

— Ну, до цього ж справлявся, — стенув плечима Ештон.

— Якщо тобі... — Кір запнувся, видихнув. Підбирає слова ахах, — начхати на себе, то мені ні. Я не даю на це згоду.

Ештон хотів знову заперечити, але... Кір готувався чи що?

— По-перше, не забувай, що від твого життя залежить життя ларів, які з тобою пов’язані. А я не хочу бути винним в смерті Рікона і Сірін, якщо я не впораюсь і твій мозок згорить. По-друге, — підняв Кір другий палець, — якщо з тобою щось станеться, Мерін оскаженіє. І це не жарти. Під роздачу потраплю не лише я, а й всі хто хоч якимось боком причетні. А може і не причетні. Пам’ятай про цей аспект. По-третє, спадкоємця вже вибрав? Чи хочеш залишити народ ларів без дерева життя? — а Кір вміє бути безкомпромісним.

Ештон йому усміхнувся і повернув до нього голову.

А тоді Кір відкрив мізинець і сказав те, що мало найменше ваги, в його розумінні, судячи з тону:

— По-четверте, я тільки знайшов тебе, і не хочу втрачати, — сказав і відвернувся.

Ештону стало приємно. Аж зашарівся, як дівчинка.

А Кір відчував його біохвилі, хоч і виразу обличчя не бачив. Насупився. Ахах.

— Я буду якорем, — спокійно повторив Рікон. — Я на це уже давно погодився.

— Якщо тобі буде забагато, або щось не так, одразу відштовхуй мене, — кивнув Кір.

— Мені ця ідея не подобається... — нахмурився Ештон.

— А хто буде якорем? — нахмурився на Ештона Рікон так, як вони уже давно звикли вирішувати суперечки — спокійно, контролюючи біохвилі і слова. — Чи може Акелара покличеш? Він ще не готовий. Він ще не довіряє тобі повною мірою. І якір з нього так собі. У вас ще навіть договору немає. Чи може... Сірін покличеш? — притишив Рікон голос. І Ештон відчув, як у нього серце стислося.

Ештон стис губи. Та і... Домовились вже.

— Гаразд, — зітхнув він.

— Добре. Головне, якщо щось не так, одразу відбивайся, — ще раз поглянув на Рікона Кір.

— Не відбивайся, а делікатно відгороджуйся. Обережніше з Кіром. Він ще не відійшов до кінця, — спокійно зауважив Ештон тоном, що не терпить заперечень. — І взагалі, як тільки хтось відчуває, що все — одразу все зупиняємо. Ясно? — суворо припечатав.

— Так, бос, — зітхнув Картер.

— Гаразд, — відгукнувся з посмішкою Рікон.

— Так, ясно, — підтвердив і Кір.

— Окей. Зараз Сірін і Акелара покличемо — хай стережуть. Може, ще Шона захоче. І почнемо... — зітхнув Ештон і встав, тримаючи маршрут до виходу.

***

Що сказати? Коли у тебе мозок не плавиться від болю — працюється куди легше. І Ештон дуже швидко зосередився на договорі Картера. Він не поспішав. Руйнував зв’язок за зв’язком. Вибирав ті, що тугіше були переплетені з іншими, максимально ослаблюючи договір, розплутуючи клубок. А потім його поштовхом вивели з медитації. Ештон обернувся — Сірін. Він роззирнувся і побачив Рікона.

— Ти як? — занепокоївся Ештон, розкриваючи для Рікона обійми.

Той одразу підсунувся і пригорнувся якось збезсилено. Біоритм не був збитий до кінця, хоч і не достатньо рівномірний. Ештон нічого не чекаючи прогнав радар — але візуально все було гаразд, тому він просто вирівняв біоритм.

— Все добре. Майже не було боляче. На тренуваннях гірше буває. Просто втомився, — це була і не енергетична втома... Ментальна. Як допомогти Ештон не знав. Тож просто зітхнув і обняв його, адже біоритм вже був рівний...

— А ти як? — запитав він у Кіра.

— Теж втомився, — потер очі той. І поглянув на Рікона якось заздрісно.

Ештон усміхнувся і покликав і його в обійми. Той не ламався, одразу пішов, виклався прямо на Рікона. Ох, бугаї важкезні. Ештон навіть крякнув. Але не скаржився.

— Скільки зв’язків вийшло? – поцікавився Кір.

— Сотня десь, — усміхнувся Ештон задоволено. Він поглянув поверх малих на Картера. Той сидів і дивився на все, стиснувши губи. Почувався винувато.

— А ти як? — спитав він усміхаючись.

— Ой, а що я?.. — зітхнув Кат.

Сірін запрошення не чекала і примостилася в обійми Ештона, обіймаючи ще хлопців — потребують підтримки.

— Тааак... Ану вставайте, — з натугою підняв купу Ештон. — Пішли в спальню спати. Зараз ще вечерю замовлю, — відкрив він Ключ. — Акелар з нами?

Малий зам’явся:

— Ну...

— Я точно спатиму у своєму ліжку, — гордовито задерла підборіддя Шона, вклонилася (і Ештон завагався чи це вона шану віддала, чи нахрін послала таким чином), крутнулася і пішла геть.

— Давай після ради, — усміхнувся Акелару Ештон. — Проведемо завтра замість медитації.

Акелар задумався лише на мить. А потім рішуче кивнув.

— Ну, тоді пішли, — встав Ештон запрошуючи малих на вихід усмішкою.

Сірін радо випурхнула, хлопці втомлено поплентались разом. І Ештон пішов за ними. А на виході зрозумів, що Картер теж йде з ними. Ештон йому лише усміхнувся. І без слів все ясно. Винним почувається. Через нього вся каша. Дурило.