Забута у пеклі ІІ

Дні минали. Ештон вніс зі своєї пам’яті в голограф інформацію про кокон. Скопіював усе в точності, як бачив, його навіть лякали інколи можливості, що відкривала медитація. Ештон вніс усе це в пам’ять. Це зайняло шалену кількість часу, але далі Ештон не поспішав рухатись. Просто зберіг усе і "відклав у довгий ящик". Не хотілося. Ештон взяв у руки Ліам і покрутив її туди-сюди. Він точно бачив, де розташований кокон — в найтовщій частині кинджала, там ґратка трохи ослаблена через те, що довелося вибити цілий сегмент довжиною в добрячий сантиметр, аби кокон поміщався. Але користуючись з товщини металу, це не ослабило конструкцію в цілому. Ештон зітхнув і поклав Ліам назад. Зберіг схему кокона в окремому блоці інформації й вийняв його з голографа. Ештон пішов за стіл, де був проєкт з гробницею Мерін і поклав блок інформації з голографа сюди ж. Поглянув на це все, відвернувся і пішов за інший стіл.

***

Коли в договорі Картера не залишилось зв’язків з болем, він став нагадувати тонесеньку сіточку, яку і помітити складно, якщо не знати де вона. На цьому етапі Ештон вирішив, що пора заключати договір.

— Чудово. Завтра заключимо новий договір, — огородив він, щойно відкрив очі після спільної медитації. — Я б зробив все вже зараз, але зграї потрібно відпочити. Тому завтра.

Ештон дивився в очі Картеру. І... Ештон і справді зробив би це вже. Й так давно пора.

— Ну... Гаразд... — зам’явся Картер.

— Ти не готовий? — запитав Ештон тихо. Він не був певен, що сприйме відмову Картера адекватно зараз. Він взагалі не розумів, що з ним відбувається останнім часом. Шепіт з дна душі стає надто відчутним в певні моменти... І... Контролювати себе тяжко тоді. Значно легшим і природнішим здається чинити, як каже шепіт, а не інакше.

— Просто неочікувано. Але, якщо ти кажеш, що пора, ну, то окей... — повів плечем той.

Ештон нахмурився. Щось настрій Картера йому не подобається.

— Слухай... — раптом вирішив Кат висловитись: — А обов’язково кусати? Може, можна там... ножем розрізати? — скривився Картер.

Ештону полегшало. Схоже, Картер не відмовляє йому, а... Переживає за нюанси. Потрібно обговорити. Ештон не розумів, що це з ним. Здавалося б, якби Картер відмовив, то Ештон залишив би договір в такому стані, як зараз і потому... Але, Ештон ВЖЕ вважає Картера своїм князем. ВЖЕ вважає членом СВОЄЇ зграї. Вважає СВОЇМ. Чорт, що за хрінь з ним? Так... Ештон спробував зібратися в купу.

— Не можна просто розрізати, — Ештон відвів погляд і спробував привести себе у нормальний стан. Чорт... От тепер. Коли він виринув з цього стану "для заключення договору з князем”, він відчуває, що це було. Це... наче, коли вдень приліг поспати, але щось тебе висмикнуло, коли ти вже майже заснув. Ніби виринаєш з цієї глибини. І от... Тепер він і глядачів бачить: Рікон, Кір і Сірін (Акелар і Шона над ними не стоять зазвичай, тренуються в той час в сусідній ізоляційній кімнаті).

— Ештон. Ау, ти з нами? — поклацав біля обличчя Кір. Ештон відчув, що той занепокоєний.

Рікон просто зачаївся — спостерігає за Ештоном.

— Все гаразд, — видихнув Ештон, — Просто... Це відчуття з’явилося, що дозволяє договір укласти... — Ештон потер очі. — Я був готовий... Але не від мене одного все залежить, — перевів Ештон стомлений погляд на Картера: — Якщо ти не готовий, краще відкласти.

— Та не треба відкладати! — запротестував Картер. — І так зі мною возишся уже чорт зна скільки!

— Угу, — Ештон не зводив з нього очей, намагаючись зрозуміти — чи не вилізе проблем з Картером під час заключення договору або після, що ще гірше. — Гаразд, якщо так...

Картер роздратовано зітхнув, не маючи що відповісти на сумніви Ештона.

Але, він не відреагував на це. Просто дивився. А тоді відмер таки, Ештон насправді добре пам’ятав, що турбувало Картера:

— Не вийде просто розрізати. Важливий не лише контакт тіл зі змішанням біологічних рідин. Важливий сам процес. Те, що ти вкладаєш у нього. Поцілунок, наприклад, — почав пояснювати Ештон, — найлегший вид зв’язку. В усіх розуміннях. Він найлегший у виконанні. Доступний. Безболісний. Та і здавалося б — ясно все, так? Але важливо не тільки контакт, а те, що ти у це вкладаєш. Це може бути контакт на рівних правах, так би мовити. А може бути, що одна сторона підкоряється іншій. А може розцінитися однією зі сторін як насилля. Важливий посил, що ти вкладаєш під час процесу. Розумієш?

Картер незручно йорзнув, коли Ештон нагадав йому, що у них діалог, а не лекція. І відсидітися не вийде. Ештон зітхнув і вже хотів продовжити, але зрозумів раптом, що його слова нічого не змінять. Що б він там не казав. Картер уже чув це все, тому:

— Сірін. Якщо тобі буде не складно, розкажи про свій перший договір, — поглянув він на свою дівчинку, що стояла в Рікона за спиною.

Вона кивнула і сіла в коло:

— Немає особливо що розказувати... — усміхнулась вона: — Це був один з останніх договорів заключених за старою системою. Я не бачила цього чоловіка до заключення договору, — Сірін стенула плечима і замовчала.

Зітхнула. Повернулася до розповіді після короткої паузи:

— Він хотів шлюбний договір. Та я відмовила. Мала надію, що він дозволить мені якісь стосунки з Ріконом, адже Ештон був не проти. Тоді ми зійшлися на договорі приналежності, — опустила вона очі, та розповідь продовжила литися з її уст: — Але коли ми заключали договір... Я зрозуміла, що він... Що йому все одно який у нас договір. Він все одно користуватиметься моїм тілом.

Сірін стенула плечима. А тоді підсунулась ближче до Ештона буквально на два сантиметри. Але Ештон помітив це і розкрив для неї обійми, Сірін притислася.

— Годі... — спробував зупинити її Ештон. Він не думав, що вона так розповідатиме... Що перейде на особистості.

— Дозволь завершити, — з обіймів заговорила вона.

Ештон зітхнув.

Сірін випрямилась і просто сіла поруч з Ештоном впритул, ніби захисту шукаючи, Ештон поклав руку їй на плече. І Сірін продовжила досить впевнено:

— Ештон правильно каже. Поцілунок може нести різний посил. Я розрізнила саме те, про що вже сказала, коли він закріплював договір. І в результаті не змогла змиритися. Ані з тим, що на мій вибір не звернули уваги, ані зі своєю жертовною роллю в новій зграї, ані з тим, що не зможу обрати собі пару. А може вся справа була в тому, що я на той момент уже вибрала собі вожака, — злегка нагнулася Сірін аби коротко заглянути Ештону в очі з положення сидячи. Кинула свій швидкий, осяйний, трохи хитрий погляд і випрямилась, продовжуючи: — В Храм тоді і зовсім людей не пускали. Але ми не задумувались чому. А коли прийшов Ештон, ніхто чомусь його не виганяв — чи то сміливості не вистачало, чи то волі. Я часто бачила Ештона тоді. І не могла не обрати його. Та що я розказую... Всі тут присутні мене розуміють, — яскраво усміхнулася вона. — Я була непритомна, коли договір витягував з мене життя, намагаючись підкорити силою, тож я не пам’ятаю, як Повелителька зруйнувала його з прохання Ештона. Та мені Рікон розказував...

Сірін замислилась, пригадуючи, мабуть:

— А потім... Ештон перевернув весь світ ларів з ніг на голову за три тижні заради того, аби мені було добре з ним в зграї, — широко заусміхалася вона, ввігнавши Ештона в фарбу одним реченням: — Став Хранителем ларів, вперше за тисячі років і перший після алубі вніс в Храм новий договір, і заключив його зі мною. Договір сімейної приналежності, — з теплою посмішкою продовжила вона розповідь: — І... Коли Ештон закріплював договір, це кардинально відрізнялося від мого першого поцілунку. Я почувалась захищеною. І хоч Ештон був безмежно сильним, він був таким же турботливим. Я бачила в ньому вожака, — з закритими очима і злегка опущеною головою, з легкою посмішкою розповідала вона. — Але...

Раптом вона підвела свою багатогранну посмішку і багатий осяйний погляд на Картера:

— Той поцілунок мало відрізнявся від цього укусу, — поклала вона руку на своє плече, — Лише... Зв'язок наш став тіснішим, довіра глибша, а віра в Ештона — непорушна. Тож який би Ештон не вибрав спосіб закріпити зв'язок — я б на все погодилась. Це не важливо. Це лише спосіб.

І всі замовкли. Ештон так і взагалі не знав куди себе подіти. Хееее...

— Ну... Укус, то укус, — брякнув Картер. — Що вже там, — і поглянув кудись під стелю, почесавши шию.

Ештон усміхнувся йому. І все стало на свої місця. Ніби й не ніяковів секунду назад.

— Кат, послухай... — Ештон зітхнув, і посмішка злізла з його обличчя. Він закусив губу, — Те... Як договір закріплюється... Я теж раніше через це переживав. Ахах. Тепер розумію, як це виглядало для Мерін... О, Боже, як згадаю, — заржав Ештон, почухавши ніяково голову. — А я Рікона, до речі, цілував тоді, — вказав він на Рікона великим пальцем і поглянув на Картера, піднявши брови і підхіхікнувши.

Той не стримався і теж пирхнув.

— То... Словом, до чого це я... А до того... — Ештон знову зітхнув, от як він має це сказати? Віддайся мені, Картер? — Словом...

— І? Як? — раптом вставив п'ять копійок Картер.

— Що як? — збився з думки Ештон. І біохвилі Картера, що явно говорили про підйоб, мали б йому щось підказати, але Ештон щось не вкурив.

— Рікона цілувати? Ахахах, — ржав Картер.

Рікон підняв брову, спостерігаючи за Картером.

Ештон підняв один кутик губ, спостерігаючи як його друг дуркує. Насправді це добре. Картер не робив би цього, якби було б щось не так. Якби справді було б щось не так, той би злився, дратувався б. А цей його розслаблений стан — це хороший знак.

— Я не пам'ятаю, — відповів Ештон з тим же усміхом.

— Та невже? Такий досвід не забувається! Колись давай! — ржав Картер.

— Я й справді не пам'ятаю. Мені було не до поцілунків. Я за договором слідкував. Я тоді був... не надто розумів, що роблю. Добре, що Храм був. Він все зробив замість мене. Але я старався. Зробив тоді що зміг, — Ештон перевів погляд на Рікона. — Якби Рікон ще тоді з більшою самовіддачею довірив би мені себе... То і адаптація пройшла б легше... Я насправді думаю зараз, що якби я тоді не допомагав би тобі під час адаптації енергією, це могло б плачевно закінчитись, плюс тебе врятувало те, що я змінив пропорцію енергії у твоєму договорі під час заключення. Ти собі не уявляєш, який я радий, що нарешті, того договору немає. Ніби камінь з душі, — полегшено зітхнув Ештон, дивлячись на Рікона.

Рікон усміхнувся у відповідь з добрим поглядом.

— Але ж ми тоді і не знали один одного... Що тут хотіти... – скрушно зітхнув Ештон.

— Тьфу ти... Навіть не смішно вже, — зітхнув Картер. Йому й справді було не до сміху. Зрозумів уже... Ештон бачив, що до Картера доперло про що мова.

Ештон вхопився за цю ниточку:

— Я тоді, в перший ранок після договору, Рікона без свідомості в Храмі виявив. Сірін допомогти не могла. Сама була дестабілізована. Та й... Через повальну відсутність менталістів, допомога під час заключення договору полягала в дієті і режимі збереження тепла. І всяке таке. Не було поняття насичувати енергією чи вирівняти біоритм. А про ларів навіть на рівні народної медицини ніхто не дбав. Не суть, — урвав себе Ештон. — Суть в тому, що... — Ештон стис губи. І вирішив нарешті сказати прямо: — Якщо ти не готовий, або не хочеш ввірити свою долю в мої руки, саме час відступити.

Ештон серйозно подивився Картеру в очі. І погляд поглибився. Це коштувало Ештону певної мужності — сказати. Але, щойно він сказав, все стало простим. Це добре — озвучити. І назвати все своїми іменами.

— І мови немає, — Картер прийняв погляд Ештона. — Все вже вирішено. Я вступив у зграю. Стану твоїм князем. Крапка.

— Зможеш знову ввірити себе мені? Так, як тоді, коли формував свою Клятву Вірності? — спитав прямо Ештон. І на цей раз це не коштувало зусиль. Все було правильно.

— Так, зможу, — без жодних сумнівів.

Ештон все ж не розумів Картера. Не розумів до кінця чому той на це йде. Чому так вірить у нього. Але приймав. Можливо... Ештон не може зрозуміти, тому що він саме в ролі Повелителя? Важко зрозуміти як це комусь ввіряти себе? І в такі моменти він нагадує собі, як обрав Мерін... Як ввіряв себе їй... Але це не зовсім те саме. Він її кохав. Але... Ештон приймає Картера. А Картер його. Якби там не було, навіть якщо це поза розумінням Ештона.

— Гаразд. Тоді завтра. Ну, принаймні я сподіваюсь, що зможу завтра, — усміхнувся трохи невпевнено Ештон.

— А можеш не змогти? — знову підйобує...

— Ну, я цей стан не замовляю, знаєш. Воно саме якось приходить. Я постараюсь настроїтись, — кивнув Ештон.

— Ну, добре. Просто зви, як в тебе цей...транс ввімкнеться, — невпевнено промямлив Картер, засмутившись, що не вийшло під’їбати.

— Ага, — усміхнувся Ештон. — А тепер спати.