Автобусні нотатки

Ця історія трапилась в ті часи, коли я ще служив у прикордонних військах, був молодим та любив розіграші.

Був в мене друзяка Гена чи як кажуть на Закарпатті "ліпший цімбор". Ми разом починали службу заступниками начальника застави у Великому Березному.

На ділянці цієї застави Кузьма Скрябін знімав кліп на свою пісню «Західний кордон», а на комендатурі, яка знаходиться поруч, починав свою нелегку службу теперішній голова прикордонної служби генерал Сергій Дейнеко.

Кузьма приїжджав вже після мого звільнення, а з майбутнім генералом я прослужив майже 2 роки.

В 1998 мене призначили ТВО начальника застави, а Генку перевели на іншу заставу комендатури на посаду начальника застави. Але не дивлячись на відстань ми продовжували спілкуватися, зустрічалися по службі тощо.

Одного ранку, був в мене гарний настрій. Настільки гарний, що прийшла мені думка розіграти старого друга. Так збіглося, що у заступника коменданту теж настрій був гарний й коли йому розкрив свій задум, він мене підтримав.

Кожного ранку комендант чи його заступник збирали нас за допомогою телефонного зв’язку на циркуляр. Заслуховували звіти від начальників, ставили завдання на добу.

За 10 хвилин до ранкового циркуляра я подзвонив Гені та сказав йому, що чув розмову коменданта з кимось із загону. Розмовляли вони про його заставу, ніби хочуть йому коней замість машини підкинути.

Друзяка посміявся з мене та поклав слухавку. Але на циркулярі заступник коменданта поставив йому завдання за три дні розробити план прийняття коней, взнати у місцевих щодо коваля, кормів для тварин, та знайти когось, хто зможе навчити солдатів їздити та обслуговувати коней. А ще знайти місце під стайні.

Пройшло три дні. На ранковому циркулярі Генка доповів вже коменданту про виконані задачі, які йому поставили.

Роботу він провів колосальну. Знайшов коваля та ветеринара, домовився за корми, почав перебудовувати старий сарай під стайню.

Комендант був у шоку від почутого, він був не в курсі щодо розіграшу. Тому Генка слухав матюки коменданта хвилин зо 15, а разом з Геною, це все чули всі інші начальники застав. Позитивними словами почутими від коменданта були прийменники «в» та «на», всі інші слова були нецензурними.

Коли Гена зрозумів, що його жорстоко розіграли, він перестав зі мною спілкуватися.

Три тижні, я намагався заміритися з друзякою, але він не йшов на мирні угоди.

На четвертий тиждень всі начальники поїхали до Мукачева на збори. По приїзду до загону всі начальники застав загону глузували з Гени. Мій жарт поширився він польського кордону до румунського.

Два дні зборів пролетіли швидко. На третій день до нас завітав командувач північно-західним напрямком ПВУ генерал-лейтенант Йолтуховський.

Близько години він розповідав нам про скрутний час, про скрутне положення нашого напрямку, що прикордонникам не вистачає підготовлених офіцерів та прапорщиків, техніки, пального тощо. Що треба відповідально ставитися до своїх обов’язків.

В кінці він сказав що прийнято рішення на деяких заставах, й назвав заставу Гени, замінити авто техніку конями.

Зал притих. Всі стали поглядати на мене. Я сам сидів приголомшений.

Коли генерал поїхав, збори закінчилися. Офіцери розходилися, дехто подивлявся на мене та посміхався. До мене підійшов начальник штабу загону, уважно подивився, пожав мені руку та посміхаючись пішов.

Генка теж підійшов до мене, пожав руку та сказав що в нас з ним мир. Але на обличчі в нього було німе питання: Як я зміг домовитися з генералом за коней?